ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року Справа № 918/959/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Ковтонюк Л.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивачів: відповідачів: прокуратури: не з'явився Майструк С.М. Доценко Т.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Авто-Рівне"на рішення та постановуГосподарського суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року Рівненського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 рокуу справі№ 918/959/16за позовомзаступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської радидоприватного підприємства "Авто-Рівне", Рівненського міжшкільного навчально-виробничого комбінатупро визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Авто-Рівне", Рівненського міжшкільного навчально-виробничого комбінату про визнання недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 25.04.2008, укладений між Рівненським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом та ПП "Авто-Рівне" та просив зобов'язати ПП "Авто-Рівне" звільнити нежитлове приміщення площею 389,7 м.кв., вартістю 415 900, 00 грн, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 269 та повернути вказане приміщення балансоутримувачу Рівненському міжшкільному навчально-виробничому комбінату шляхом підписання акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.09.2016 (суддя - Торчинюк В.Г.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (головуючий - Мельник О.В., судді - Розізнана І.В., Грязнов В.В.), позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 25.04.2008, укладений між Рівненським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом та ПП "Авто-Рівне". Зобов'язано ПП "Авто-Рівне" звільнити нежитлове приміщення, площею 389,7 м.кв., вартістю 415900, 00 грн, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 269, передане на підставі договору оренди від 25.04.2008 та повернути вказане приміщення балансоутримувачу Рівненському міжшкільному навчально-виробничому комбінату шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнуто з відповідачів на користь прокуратури Рівненської області судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач - ПП "Авто-Рівне", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким відмовити в позові.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, згідно з рішенням виконкому Рівненської міської ради № 1552/6 від 19.12.1974 було створено Рівненський міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК, комбінат), який перебуває у комунальній власності. Головною метою комбінату є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття професійної та допрофесійної освіти у системі повної загальної середньої освіти. (п. п. 1.1.,1.5. Статуту МНВК).

Відповідно до рішення Рівненської міської ради народних депутатів № 403 від 10.07.2003 комбінат має в користуванні навчальні корпуси № № 1, 2, закриту стоянку для автомобілів, автодром, земельну ділянку де розміщуються господарські будівлі (п. 5.6 статуту).

МНВК є балансоутримувачем приміщення за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 269, закритої стоянки на 10 автомобілів, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 269, що підтверджується інвентарною карткою № 1, № 9 від 06.10.1999 (а.с. 44, 45).

25.04.2008 між МНВК (орендодавець, балансоутримувач, комбінат) та ПП "Авто-Рівне" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення для облаштування станції техобслуговування автомобілів, за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 269, загальною площею 389 м.кв., яке знаходиться на балансі МНВК, оцінка якого становить 276 800,00 грн станом на 30.11.2007.

Згідно з п. 2.1. договору строк його дії встановлюється з 25.04.2008 по 02.11.2010.

Факт передачі майна в користування ПП "Авто-Рівне" підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 269, загальною площею 389,7 м.кв. (а.с. 27, т. 1).

26.01.2012, 07.02.2014 та 28.08.2014 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткові угоди, якими було змінено вартість орендованого майна, розмір щомісячної орендної плати та у кінцевій редакції визначено напрям використання орендованого майна: на площі 43,1 м.кв. - розміщення перукарні, на площі 32,5 м.кв. - розміщення торговельного об'єкту з продажу авто товарів; на площі 292,1 м.кв. розміщення майстерні з ремонту, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, на площі 22,0 м кв. - розміщення майстерні з виготовлення та ремонту швейних виробів.

Предметом спору є визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 25.04.2008, зобов'язання ПП "Авто-Рівне" звільнити нежитлове приміщення площею 389,7 м.кв., вартістю 415 900, 00 грн, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 269 та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

За ч. ч. 1, 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Пунктом 105 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою КМ України № 778 від 27.08.2010, конкретизовано, що джерелами фінансування закладу є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобних господарств, від передачі в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Відповідно до приписів п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Першою - третьою та п'ятою частинами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарські суди встановивши, що спірне приміщення передано в користування відповідачу-1 для здійснення його підприємницької діяльності (розміщення перукарні, торговельного об'єкту з продажу авто товарів, майстерні з ремонту, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів та майстерні з виготовлення та ремонту швейних виробів) і ця діяльність не пов'язана з навчально-виховним процесом, прийшли до правильного висновку, що договір від 25.04.2008 суперечить вимогам чинного законодавства, а саме вимогам ст. 63 Закону України "Про освіту" та згідно зі ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України є недійсним.

Ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже висновок господарський судів про наявність підстав для звільнення нежитлового приміщення, площею 389,7 м кв., вартістю 415 900, 00 грн, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 269 та повернення його балансоутримувачу за актом приймання-передачі є законними.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульоване з використанням обмежувальної частки "лише" (зі значенням "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлено суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме - передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Отже, позовна давність має диспозитивний, а не імперативний характер застосування і суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний суд, врахувавши, що відповідач ПП "Авто-Рівне", який був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, як у місцевому суді, так і у суді апеляційної інстанції (при цьому, клопотання про відкладення розгляду справи в апеляційному суді не було обґрунтовано належним чином), з заявою про застосування позовної давності у справі в місцевий суд не звертався і не обґрунтував поважність причин неподання місцевому суду її, правомірно не прийняв вказану заяву на стадії апеляційного перегляду рішення господарського суду і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо доводів відповідача ПП "Авто-Рівне" про те, що висновки судів суперечать практиці Європейського суду, то вони є безпідставними, адже судами були прийнятті обґрунтовані і мотивовані судові рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу приватного підприємства "Авто-Рівне" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 року у справі за № 918/959/16 - без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року.

Головуючий, суддя Л.Стратієнко Суддя Л. Ковтонюк Суддя І. Кондратова