Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року Справа № 904/4439/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Дерепи В.І. (доповідача),суддів:Бондар С.В., Грека Б.М.,за участю повноважних представників :від позивачаШуби Я.С.від відповідача розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на рішення та постановувід 28 липня 2014 року господарського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі за позовом№904/4439/14 Державного підприємства "Придніпровська залізниця"доПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"простягнення 17 310, 60 гривень, В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення 17 310, 60 грн., з яких 16 758,12 грн. становить плата за користування вагонами, 552, 48 грн. - збір за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року (суддя Мілєва І.В.) позов задоволений в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 17 310, 60 грн. заборгованості, посилаючись на правомірність нарахування позивачем плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу внаслідок затримки вагонів на коліях станції призначення з вини відповідача та відсутності в матеріалах справи доказів, підтверджуючих можливості відповідача прийняти спірні вагони.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, у касаційній скарзі скаржник просить їх скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 6 листопада 2008 року між ДП "Придніпровська залізниця" (залізницею) та відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (власником колії) був укладений договір №ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч, згідно умов якого експлуатується під'їзна колія, що належить власнику та примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці спареною стрілкою №2/4 в парній горловині станції. Під"їзна колія обслуговується власним локомотивом, межею під"їзної колії є знак "Межа під"їзної колії", який встановлено біля вхідного сигналу Ч станції Допоміжна власника колії на відстані 4779 метрів від стрілки примикання.

28.11.2013 року між ДП"Придніпровська залізниця" та відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" був укладений договір №ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч/2013/у/ТО/1466, за умовами якого експлуатується під'їзна колія, що належить власнику, яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці спареною стрілкою №2/4 в парній горловині станції. Під"їзна колія обслуговується власним локомотивом, який встановлено біля вхідного сигналу Ч станції Допоміжна власника колії на відстані 4779 метрів від стрілки примикання.

Пунктом 11 укладеного договору передбачено, що час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці.

Відповідно до п.15 договору власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами згідно з Правилами перевезення вантажів та збір за зберігання вантажів у вагонах, у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання, незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї), згідно з Правилами зберігання вантажів на підставі ст.62 Статуту залізниць України по передплаті через ЄТех ПД з відповідними оголошеними Укрзалізницею коефіцієнтами підвищення.

Також, як вбачається з матеріалів справи, по накладних (т.1, а.с.121-157, 162-170) позивач прийняв порожні вагони власності ТОВ"Лемтранс", ТОВ"Істек",ДП"Укрспецвагон", ТОВ"Метінвест-шиппінг", корпорації"МПС" до перевезення на адресу одержувача - відповідача, станцією та залізницею призначення в яких зазначена станція Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

Позивачем було своєчасно повідомлено відповідача про готовність залізниці передати вагони, про що зроблено відповідні записи у книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

За наказами №774 від 26.12.2013 року та №778 від 28.12.2013 року вагони були затримані на станціях Мусіївка та Марганець Придніпровської залізниці, у зв"язку з неприйняттям останніх вантажовласником - відповідачем по причині скупчення їх на станції Кривий Ріг і несвоєчасного вивільнення колій від вантажу, що прибув на його адресу.

За наведеними фактами станціями затримки були складені акти про затримку вагонів форми ГУ-23а №26 від 26.12.2013 року та №21 від 28.12.2013 року, а також акти загальної форми ГУ-23 №28 від 26.12.2013 року та №904 від 28.12.2013 року.

Повідомлення про затримку вагонів були отримані відповідачем відповідно 26.12.2013 року о 16 год. 30 хвилин та 28.12.2013 року о 05 год. 30хв.

Відповідно до зазначених актів про затримку вагонів, затримані вагони, що прибули поїздами №3561 та №2701 були відправлені 28.12.2013 року о 10 год.10 хв. та о 14 год. 05 хв.

При розгляді справи судами попередніх судових інстанцій правильно було встановлено, що залізницею були нараховані відповідачеві за користування вагонами по відомостях форми ГУ- 46 №№30129197, 30129198, 30129199, 01019001, 01019003, 01019004, 01019005, 01019008, 02019011, 02019012, 10019058 плата за користування вагонами в сумі 16758, 12 грн. та збір за зберігання вантажу по накопичувальній картці форми ФДУ-92 №30129238 в сумі 552, 48 грн.

Перелічені відомості та картка були підписані відповідачем з застереженням про готовність прийняття вагонів внаслідок наявності вільних колій.

Зазначені суми відповідач не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст.42 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року №457, залізниця зобов'язана повідомити одержувача про вантажі, які прибули на його адресу в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня.

Відповідно до ст.46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з ст.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься, також, за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Порожні власні або орендовані вагони, які перевозяться за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, відповідно до п.6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, мають статус "вантажу", що залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно з п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, відповідно до якого збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах), у разі затримки їх з вини одержувача (відправника), після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до п.2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених зазначеним наказом, всі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 визначені порядок та умови користування вагонами і контейнерами.

Відповідно до п.3 розділу ІІ зазначених Правил, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

П.4 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися начальником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.

Відповідно до п.6 розділу ІІІ цих Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

За приписами п.8 розділу ІІІ зазначених Правил, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Згідно з п.9 розділу ІІІ Правил про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ.

Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.

П.10 розділу ІІІ вказаних Правил встановлено, що акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Відповідно до п.12 розділу ІІІ Правил загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. При цьому, час до 30 хвилин не враховується, а час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Розглядаючи справу, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що стягнення з відповідача плати за користування вагонами, нарахованої позивачем відповідачу в сумі 16758, 12 грн. є правомірним, у зв'язку з правильно встановленими судами попередніх судових інстанцій фактичних обставин справи щодо своєчасного повідомлення відповідача про готовність залізниці подати спірні вагони, які прибули на його адресу, неприйняття цих вагонів відповідачем по причині скупчення на станції Кривий Ріг внаслідок несвоєчасного вивільнення колій від вантажу, що призвело до їх затримки, ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення залізниці про готовність забрати на свою під"їзну колію вагони зі станції призначення

Також, є обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача нарахованого збору за зберігання вантажу в сумі 552, 48 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Суд вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають обставинам справи та вимогам діючого законодавства, тому їх необхідно залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Дерепа В.І.

С у д д і Бондар С.В.

Грек Б.М.