Історія справи

Постанова ВГСУ від 21.08.2014 року у справі №914/3819/13
Постанова ВГСУ від 04.03.2015 року у справі №914/3819/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 914/3819/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів", Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон"на ухвалу від та на постанову відГосподарського суду Львівської області 03.02.2014 Львівського апеляційного господарського суду 25.12.2014у справі Господарського суду№ 914/3819/13 Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів"доПублічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Компанія Фалона Ентерпрайзис Інк.треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Компанія Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед 2. Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі"простягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Васько В.В.; - відповідача - третьої особи на стороні позивача - третіх сторін на стороні відповідача Мохнюк Р.Г.; повідомлений, але не з'явився; 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

09.10.2013 Компанія Фалона Ентерпрайзис Інк. звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон" про стягнення заборгованості за облігаціями та відсотків по облігаціям у розмірі 1 114 714, 43 ЄВРО.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.10.2013 у справі № 914/3819/13 замінено первісного позивача - Компанію Фалона Ентерпрайзис Інк. його правонаступником - Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком "Львів"; Компанію Фалона Ентерпрайзис Інк. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 у справі № 914/3819/13 (суддя - Матвіїв Р.І.) припинено провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 у справі № 914/3819/13 (головуючий суддя - Галушко Н.А., судді Матущак О.І., Орищин Г.В.) ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 у справі № 914/3819/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2014 у справі № 914/3819/13 (головуючий суддя - Поліщук В.Ю., судді Катеринчук Л.Й., Короткевич О.Є.) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 у справі № 914/3819/13 скасовано; справу № 914/3819/13 передано на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 914/3819/13 (головуючий суддя - Кордюк Г.Т., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 у справі № 914/3819/13 залишено без змін.

До Вищого господарського суду України надійшли три касаційні скарги від: Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів", Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон".

Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" просить змінити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 914/3819/13 в частині залучення Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, виключивши його зі складу учасників даної справи.

Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" просять скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 914/3819/13, та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційними скаргами, скаржники посилаються на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" надали відзиви на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів", в якому з нею не погоджуються та просять її залишити без задоволення.

Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" надало відзиви на касаційні скарги Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон", в яких з ними не погоджується та просить їх залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 914/3819/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

04.03.2015, через канцелярію Вищого господарського суду України від Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що, на його думку, не повідомлено Компанію Фалона Ентерпрайзис Інк. про час та місце розгляду касаційних скарг, що в свою чергу позбавляє її права брати участь в судовому засіданні.

Розглянувши заявлене клопотання, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" не надало доказів на підтвердження причин викладених у клопотанні; в свою чергу, судом касаційної інстанції ухвала про порушення касаційного провадження була направлена Компанії Фалона Ентерпрайзис Інк. за адресами, зазначеними в позовній заяві як в Україні, так і на Британських Віргінських островах; до суду касаційної інстанції не поверталися поштові повернення про неотримання Компанією Фалона Ентерпрайзис Інк. ухвал Вищого господарського суду України про порушення касаційного провадження; ст. ст. 69, 111-8 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; більш того, в ухвалі про порушення касаційного провадження сторони повідомлялись, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" не підлягає задоволенню, касаційні скарги Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон" та Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У практичному аспекті під міжнародною підсудністю (юрисдикцією) справи з іноземним елементом слід розуміти установлення таких її властивостей і ознак, за якими її може бути віднесено до компетенції судових органів тієї чи іншої країни.

Таким чином, міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються з урахуванням Закону України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Дія міжнародних договорів України на території України регулюється статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України", в якій встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні норми закріплені також в ч. 3 ст. 4 ГПК України.

Іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Підвідомчість і підсудність справ господарським судам визначається за правилами, встановленими статтями 12 - 17 ГПК України.

Статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За приписами ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено перелік справ з іноземним елементом підсудність судам України яких є виключною, в той час як ст. 76 наведеного Закону передбачено випадки, в яких позивачі можуть звернутись в суди України з одночасним обґрунтуванням підстав, за яких даний спір повинен розглядатися саме судами України.

Питання підсудності даного спору господарським судам України не було предметом належного дослідження судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Звертаючись із даним позовом та обґрунтовуючи підстави звернення саме до Господарського суду Львівської області, Компанія Фалона Ентерпрайзис Інк. зазначила, що Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" має або може мати активи, які знаходяться на рахунках у Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів", а тому такий спір, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", підлягає розгляду в господарських судах України. При цьому, докази на підтвердження таких тверджень до матеріалів позовної заяви надані не були, про що свідчить, зокрема, перелік додатків до позовної заяви.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні первинні документи, які б підтверджували наявність у відповідача на території України грошових коштів. Наявна ж довідка Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" (т. 1 а. с. 92), надана на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 10.10.2013, свідчить про те, що станом на 17.10.2013 на рахунку № 26006908602 знаходяться кошти, що призначаються компанії Спарішйодур Рекявікур ог нагренніс ейчеф (СПРОН ейчеф). При цьому, як вбачається з матеріалів справи даний рахунок № 26006908602 відкритий на підставі договору про поточний рахунок нерезидента від 11.10.2012 (т. 1 а. с. 185-188), який укладено між Компанією Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед та Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком "Львів". Водночас, докази того, що Компанія Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед уповноважена відкривати рахунки від імені Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон" в матеріалах справи відсутні.

Отже, судами попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 4-7, 43 ГПК України, не надано належної оцінки довідці Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів", витребуваній ухвалою від 10.10.2013, на підтвердження доводів позивача щодо можливості розгляду даного спору Господарським судом Львівської області.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Компанія Фалона Ентерпрайзис Інк., яка знаходиться на території Британських Віргінських Островів, звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон", яке знаходиться на території Республіки Ісландія, про стягнення заборгованості за облігаціями, випущеними відповідачем, відсотків по даним облігаціям у розмірі 1 114 714, 43 ЄВРО.

При цьому, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що відповідно до доданого до позовної заяви проспекту емісії неіндексованих облігацій в реєстраційній системі "Депозитарій цінних паперів Ісландії" ЛТД (т. 1 а. с. 21-24) будь-які спори стосовно облігацій можуть вирішуватись в окружному суді Рейк'явіка, як це визначено Розділом ХVII Цивільно-процесуального кодексу, Законом № 91/1991.

Судами попередніх інстанцій не перевірено наявність/відсутність справ із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

До того ж, відповідно до юридичного висновку повіреного у Верховному Суді Сігурдура Снайдала Юліссона (т. 2 а. с. 25-28) з червня 2009 року Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" знаходиться в процедурі ліквідації; частини 1 та 4 ст. 102 Акту про комерційні фінансові організації Ісландії закріплюють, зокрема, що ст. ст. 116, 117 Акту про банкрутство Ісландії застосовуються до фінансових організацій, що знаходяться у ліквідаційній процедурі; згідно із ч. 1 ст. 116 Акту про банкрутство Ісландії жодні дії не можуть здійснюватися по відношенню до майна підприємства, що знаходиться у процедурі банкрутства в місцевому суді, в такому випадку позов може бути поданий в місцевий суд, де проходить процедура банкрутства; ч. 3 ст. 117 Акту про банкрутство Ісландії позови про стягнення, накладення арешту, застосування судової заборони, не можуть бути заявлені по відношенню до майна підприємства, що знаходиться у процедурі банкрутства.

Водночас, суд апеляційної інстанції не прийнявши юридичний висновок повіреного у Верховному Суді Сігурдура Снайдала Юліссона з тих підстав, що він, у розумінні ст. 101 ГПК України, є додатковим доказом, не надав будь-якої оцінки вже наявному у матеріалах справи висновку (т. 2 а. с. 25-28).

Крім того, відповідно до статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Згідно з п. п. 1 та 2 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, в якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про міжнародне приватне право" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначаються особистим законом юридичної особи.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" зазначали, що до даних правовідносин застосовується право Республіки Ісландія.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 84, 105 ГПК України та Закону України "Про міжнародне приватне право", у судових рішеннях не визначено право, що підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про те, що до даних правовідносин не застосовуються як Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" так і Акт (Закон) Ісландії "Про банкрутство", в порушення вимог ст. 105 ГПК України, не зазначив нормативно-правового обґрунтування даного висновку.

Крім того, як Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі", так і Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" звертали увагу суду апеляційної інстанції, з посиланням на відповідні докази (т. 2 а. с. 2-40), на те, що: - зарахування зустрічних вимог, відповідно до законодавства Ісландії, неможливе; - кредиторські вимоги Компанії Фалона Ентерпрайзис Інк. включені до реєстру кредиторів Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон".

Водночас, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, постанова апеляційного господарського суду не містить мотивів вирішення даних доводів та аргументів сторін щодо суті спору, в тому числі й щодо застосування права Республіки Ісландія, що суперечить положенням статті 105 ГПК України та положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства України.

Крім того, в пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для заміни первісного позивача його правонаступником, оскільки в матеріалах справи відсутні докази заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло у Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон" у зв'язку з емісією неіндексованих облігацій, зокрема, в матеріалах справи відсутні як договір застави облігацій, укладений між Фалона Ентерпрайзис Інк та ПАТ АКБ "Львів" 23 серпня 2013 року, так і докази передання новому кредиторові документів, які посвідчують право. При цьому, судами не досліджено, в розумінні ст. 14 Закону України "Про заставу", дотримання/недотримання вимог щодо форми договору застави облігацій від 23.08.2013 та його нотаріального посвідчення.

Крім того, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, залишили поза увагою та правовим аналізом те, що Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів", обґрунтовуючи наявність зустрічних вимог, в розумінні ст. 601 ЦК України, зазначило те, що зобов'язання ПАТ АКБ "Львів" перед ПТОВ "СПРОН" виникло на підставі додатку від 19.12.2012 до договору про поточний рахунок нерезидента від 11.10.2012 (т. 1 а. с. 185-186), який укладено між Компанією Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед та Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком "Львів". Тобто Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон" не є стороною ні наведеного додатку до договору, ні самого договору про поточний рахунок нерезидента від 11.10.2012. До того ж, у додатку від 19.12.2012 до договору про поточний рахунок нерезидента від 11.10.2012 зазначено, що виконання цього договору може вимагати як Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Спрон", так і Компанія Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед.

Касаційна інстанція, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 27 ГПК України, залучено Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача не приймається колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК України права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (така правова позиція викладена у п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Як вбачається з матеріалів справи, Львівський апеляційний господарський суд скористався правом наданим ст. 27 ГПК України та залучив (ухвала від 25.09.2014) Публічне товариство з обмеженою відповідальністю "Дромі" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, на підставі клопотання Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон", оскільки вважав, що рішення господарського суду у даній справі може вплинути на його права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувані ухвалу та постанову у справі, суди попередніх інстанцій припустилися порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів" залишити без задоволення.

Касаційні скарги Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Дромі" та Публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Спрон" задовольнити.

Скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 914/3819/13.

Справу № 914/3819/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ