Історія справи

Постанова ВАСУ від 19.05.2016 року у справі №800/482/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ справа № 800/482/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Мороз Л.Л. - (суддя-доповідач),

суддів Голяшкіна О.В.,

Донця О.Є.,

Леонтович К.Г.,

Мороза В.Ф.,

за участю: секретаря судового засідання Слободян О.М.,

представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача Лиходій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою позовною заявою ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулась до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради юстиції України, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 869/0/15-15 від 17.11.2015 року «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги» (далі також - Рішення).

Відповідачем прийнято таке Рішення у зв'язку з допущенням слідчим суддею Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7. грубих порушень законодавства під час розгляду кримінального провадження №756/1183/14-к при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8, що порочить звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення з посади за порушення присяги.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98- ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон про Вищу раду юстиції) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Виходячи з положень Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", а саме частини другої статті 7, обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції є висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок діяльності якої визначається цим Законом, про порушення суддею присяги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, Указом Президента України від 16.04.2010 року № 544/2010 призначена у межах п'ятирічного строку на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва; склала присягу судді 11.05.2010 року.

Суд встановив, що висновком Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК) від 09.06.2015 року № 44/02-15 за наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 про проведення спеціальної перевірки щодо судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7. відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" визнано в діях судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7. порушення присяги судді.

За результатами розгляду цього висновку Вища рада юстиції прийняла Рішення № 869/0/15-15 від 17.11.2015 року «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги».

Підставою для проведення перевірки у порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» було постановлення суддею 25.01.2014 року ухвали у кримінальному провадженні № 756/1183/144-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Острога Рівненської області, громадянина України, українця, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за місцем проживання; раніше не судимого; підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК Україні.

Частиною другою статті 294 КК України встановлено відповідальність за організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активну участь у масових заворушеннях, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків.

Вища рада юстиції в оскарженому рішенні зазначила про наявність розбіжностей у матеріалах досудового розслідування та процесуальні порушення під час затримання підозрюваної особи, на що не звернула увагу суддя ОСОБА_7., чим допустила порушення закону.

Вища рада юстиції погодилась з висновком ТСК, що суддя ОСОБА_7. під час розгляду кримінального провадження № 756/1183/14-к всупереч вимогам кримінального процесуального закону не надала належної правової оцінки розбіжностям, які містять матеріали кримінального провадження, не оцінила долучені у якості доказів до клопотання процесуальні документи на предмет їх допустимості, не здійснила дій, передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, а отже не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та відповідають цілям положень статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечила повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненому всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За висновками Вищої ради юстиції, висновок ТСК та долучені до нього матеріали перевірки вказують на те, що суддя Ободонського районного суду міста Києва ОСОБА_7., вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 (у вигляді тримання під вартою у строк з 22.01.2014 року по 22.03.2014 року), не дотрималась вимог кримінального процесуального закону.

З огляну на викладене, Вища рада юстиції дійшла висновку, що вчинені суддею ОСОБА_7. дії під час розгляду кримінального провадження № 760/1183/14-к порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання нею службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення Президентові України подання про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя ОСОБА_7. мотивувала існуванням ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме необхідністю запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згадана ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 11.02.2014 року ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 25.01.2014 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві Матюші В.О., погоджене з заступником прокурора Оболонського району м. Києва Клюге І.Г., та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.03.2014 року щодо ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

У мотивувальній частині цієї ухвали апеляційний суд вказав, що підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК України при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують, немає.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з матеріалів кримінального провадження вбачалася необхідність запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, слідчий суддя, врахувавши тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, характер злочину, який має значний ступінь небезпеки, характеризується застосуванням насильства, дані про особу підозрюваного, які були відомі на момент розгляду клопотання, дійшов обґрунтовано висновку, що вищезазначеним ризикам здатний запобігти лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

З викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що слідчий суддя врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, всебічно, повно провів судовий розгляд клопотання, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосувавши щодо ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд правильно прийняв рішення, не визначивши йому розмір застави в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 183 КПК України, врахувавши обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України та те, що ОСОБА_12 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.

Колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване Рішення Вищої ради юстиції є протиправним з урахуванням такого.

Визначальним у розв'язанні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак порушення присяги.

Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон про судоустрій України, Закон № 2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Тобто цією нормою визначено юридичні склади діянь, що становлять порушення присяги судді. Так, порушенням присяги судді вважалися такі діяння: 1) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої); 2) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (абзац третій частини другої); 3) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом (абзац четвертий частини другої); 4) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (абзац п'ятий частини другої); 5) невиконання суддею, що обіймає адміністративну посаду в суді, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Ознаки діянь, передбачених абзацами третім - п'ятим частини другої та частиною третьою статті 32 Закону про Вищу раду юстиції, за своїм юридичним змістом є доволі чіткими та ясними. Зокрема, ознаки недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", безпосередньо виводяться з конкретних правил, встановлених цим Законом. Ознаки умисного затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом, можуть бути визначені шляхом детального з'ясування положень процесуального законодавства. Ознаки порушення морально-етичних принципів поведінки судді випливають із положень Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI чергового з'їзду суддів України від 22.02.2013 року. У свою чергу ознаки невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків суддею, який обіймає адміністративну посаду в суді, можуть бути виведені на основі аналізу чітких положень законодавства про судоустрій та процесуального законодавства щодо змісту таких посадових обов'язків.

Водночас діяння, закріплені в абзаці другому частини другої статті 32 Закону про Вищу раду юстиції, було викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.

Так, ознайомившись із цими положеннями Закону про Вищу раду юстиції, Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) дійшла висновку, що "…є дуже важливим не змішувати етичні принципи з дисциплінарними питаннями і метою цього положення Закону має бути визначення усіх можливих дій, що можуть містити підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, що тягнуть за собою відповідні санкції. Точність і передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є необхідною для правової визначеності і особливо для гарантій незалежності суддів; для цього треба намагатися уникати розпливчатих підстав або широких визначень. Водночас нове визначення містить дуже загальні поняття, серед яких такі, як "вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів" або "порушення морально-етичних принципів поведінки судді". Це видається особливо небезпечним, оскільки ці нечіткі поняття можуть призвести до можливості використання їх як політичної зброї проти суддів... Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності, як і раніше, дуже широко окреслені і потрібне більш точне їх регулювання для забезпечення незалежності судової системи" (пункт 45 Спільного висновку Венеціанської комісії щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" від 15-16 жовтня 2010 року № CDL(2010)029, далі - Спільний висновок). На основі викладеного підходу Венеціанська комісія рекомендувала Україні більш чітко визначити у законодавстві поняття "порушення присяги суддею" (підпункт 1 пункту 50 Спільного висновку).

Ґрунтуючись на Спільному висновку та на самостійному дослідженні норм українського законодавства щодо звільнення з посади суддів, Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" зазначив, що положення статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття "порушення присяги" (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини відзначив, що "…у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об'єктивної необхідності. У протилежному разі законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля" (пункт 178 Рішення у справі "Олександр Волков проти України").

Важлива роль у правовому регулюванні таких відносин, за позицією Європейського суду з прав людини, надається безпосередньо судовим органам. Так, у пункті 179 згаданого Рішення від 09.01.2013 року Європейський суд вказав, що "…наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (п. 33 Рішення у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства"). Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися і в системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення…".

З матеріалів справи та оскаржуваного рішення випливає, що Вища рада юстиції чітко не кваліфікувала дії судді ОСОБА_7., але висновки, викладені в рішенні, свідчать про те, що Вища рада юстиції порушенням присяги цього судді вважає групи діянь, що встановлені абзацом другим частини другої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції".

Як зазначалося, за цим абзацом порушенням суддею присяги є вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Синтаксичний аналіз змісту цієї норми (абзацу) дає підстави для висновку про те, що зовнішній зміст норми становить одне речення, яке за будовою складається з однієї частини. Тобто цією нормою визначено лише єдиний юридичний склад порушення присяги.

Однак, приймаючи оскаржуване Рішення та встановлюючи, що суддя ОСОБА_7. порушила присягу, Вища рада юстиції не врахувала зазначеного та не визначила всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчої судді стосовно сумніву у чесності та непідкупності судових органів.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що Вища рада юстиції не довела, що суддя ОСОБА_7. порушила присягу судді під час розгляду Клопотань.

Разом із цим Вища рада юстиції під час прийняття оскаржуваного рішення не врахувала такого.

Зі змісту оскаржуваного у цій справі рішення вбачається, що Вища рада юстиції свої висновки стосовно порушення присяги суддею ОСОБА_7. обґрунтовує лише порушеннями кримінального процесуального законодавства.

Однак суд, з урахуванням, зокрема, висновків суду апеляційної інстанції, викладених в ухвалі від 11.02.2014 року, вважає, що аналіз порушень, на які вказує Вища рада юстиції, не дає підстав вважати, що вони були істотними та такими, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Так, відповідно до частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Аналізуючи ухвали судді ОСОБА_7. щодо обрання виду запобіжного заходу відносно ОСОБА_8, суд доходить висновку, що вона діяла відповідно до зазначеної норми, оскільки зі змісту досліджуваної ухвали (вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частин) слідчий суддя встановила обставини, рівень встановлення яких, на її думку, достатній для вирішення клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обґрунтованість вказаного висновку підтверджено і ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11.02.2014 року.

Як підсумок, Вища рада юстиції під час прийняття Рішення не врахувала такого.

Частина перша статті 177 КПК України, яка була чинною на час розгляду Клопотання, передбачала, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

Загальновідомим є те, що судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17.11.2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Вища рада юстиції прийняла оскаржуване рішення без врахування наведених вище складових незалежності слідчого судді під час розгляду Клопотань.

Крім того відповідно до статті 47 Закону про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

Аналіз зазначених норм дає підстави суду для висновку, що ще однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження на предмет перевірки законності та обґрунтованості ухваленого ним рішення.

Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні (пункти 2 і 4 частини першої статті 309 КПК України).

Порядок перевірки таких ухвал в апеляційному порядку передбачений статтею 422 КПК України.

З огляду на таке правове врегулювання суд вважає, що законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що суддя ОСОБА_7. під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття за його результатом ухвали не порушувала присягу судді.

Суд також зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

При прийнятті оскаржуваного Рішення Вища рада юстиції не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не врахувала стаж роботи ОСОБА_7 на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності вона раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Також, суд бере до уваги, що згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", суб'єктами звернення за даним законом із заявами стосовно здійснення перевірки індивідуально визначеного судді є фізичні або юридичні особи. Ті ж самі суб'єкти звернення встановлені розділом 1 п. 1.3 регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

В своїй заяві від 05.12.2014 року заступник Генерального прокурора України ОСОБА_9 звертався до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції про проведення спеціальної перевірки судді Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_7. тільки на підставі Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

Згідно з Законом України "Про прокуратуру" однією з функцій прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

В контексті Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення за цим законом, оскільки прокурор представляв сторону обвинувачення в клопотанні, судове рішення за розглядом якого є предметом перевірки в даному дисциплінарному провадженні.

Також, Вищою радою юстиції не враховано ту обставину, що сам ОСОБА_8 не звертався до Генерального прокурора України за захистом своїх порушених прав і свобод, з чого логічно випливає відсутність існування обґрунтованих підстав для ініціювання захисту його прав і відсутність процесуального приводу для звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 із заявою від 05.12.2014 року про ініціювання спеціальної перевірки судді Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_7., тобто заступник Генерального прокурора України ОСОБА_9 не є належним суб'єктом звернення та не мав повноваження звертатися до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

В пункті 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 14.10.2014 року, №1697-VII, далі - Закон №1697-VII) визначено, що Генеральний прокурор України представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також прокурорами інших держав та міжнародними організаціями.

Відповідно до частини 3 вказаної вище норми права, у разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник, а в разі відсутності першого заступника - один із заступників.

Поза увагою відповідача залишена й та обставина, що із заявою від 05 грудня 2014 року про ініціювання спеціальної перевірки судді Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_7. звернувся заступник Генерального прокурора України - ОСОБА_9 і суду не надано належних і допустимих доказів про існування у нього повноважень діяти від імені державного органу, оскільки станом на 05.12.2014 року Генеральний прокурор України, його перший заступник та інші заступники відсутніми не були.

Крім цього, заява заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 від 05.12.2014 року не в повній мірі відповідала вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

У відповідності до приписів частини 1 статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

В частині 4 цієї ж правової норми вказано, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.

Однак, зміст звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 від 05.12.2014 року до ТСК, не містить обґрунтування, в чому ж полягає, на думку автора звернення, юридичний склад порушення суддею Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_7. присяги судді, а йдеться лише про немотивованість, на думку заявника, ухвали суду.

З наведеного вбачається, що у ТСК були підстави для застосування частини 4 статті 83 Закону № 2453-VІ (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) та відмовити у розгляді такого звернення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд перевірив правомірність оскаржуваного Рішення з урахуванням положень пункту 8 розділу ІІ Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", з якого випливає, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що Рішення Вищої ради юстиції є протиправним і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 18, 159-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17.11.2015 року № 869/0/15-15 «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги».

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Судді