Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2015 р. м. Київ К/800/10199/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остап»

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Остап» до Відділу державної виконавчої служби Роздольненського районного управління юстиції (далі - ВДВС Роздольненського РУЮ) про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування акту, спонукання до виконання певних дій,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ТОВ «Остап» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій ВДВС Роздольненського РУЮ, скасування акту опису й арешту майна від 09 серпня 2012 року, зобов'язання зняти арешт з майна ТОВ «Остап». В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09 серпня 2012 року начальником ВДВС Роздольненського РУЮ проведені виконавчі дії щодо проведення опису, арешту та передачі на відповідальне зберігання ОСОБА_4 рухомого майна, яке знаходилося в приміщенні будівлі майстерні, що входить до 31/100 частини виробничої бази належної ТОВ «Остап» та розташованої за адресою: смт Роздольне, вул. Красноперекопське шосе, 19а. Враховуючи, що законний представник позивача не був присутній під час складання акту опису та арешту майна, отже відповідний акт є незаконним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що на виконанні ВДВС Роздольненського РУЮ перебуває зведене виконавче провадження № 13633217 щодо стягнення з ТОВ «Остап» на користь юридичних осіб заборгованості у сумі 870 839,05 грн.

09 серпня 2012 року начальником ВДВС Роздольненського РУЮ в приміщенні, розташованому за адресою: смт Роздольне, вул. Красноперекопське шосе, 19а, проведено виконавчі дії, проведено опис та арешт майна і складено акт опису й арешту майна від 09 серпня 2012 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-ХІV). Саме відповідно до вимог цього Закону належить давати оцінку діям державного виконавця щодо вчинення виконавчих дій.

Як видно із змісту позовної заяви, ТОВ «Остап» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій ВДВС Роздольненського РУЮ щодо арешту майна, скасування акту опису й арешту майна від 09 серпня 2012 року, зобов'язання зняти арешт з арештованого майна позивача.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такий позов залежно від суб'єктного складу сторін спору розглядається за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, судові рішення в частині вимог про зобов'язання зняти арешт з майна підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною третьою статті 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

Вирішуючи спір, суди не звернули увагу на те, що саме по собі оскарження дій державного виконавця, які виразились у протиправному арешті майна, не є захистом публічного порядку, воно не відновлює права позивача на володіння цим майном. Визнання такої бездіяльності протиправною не призведе до повернення майна, яке належало власнику.

Враховуючи викладене, суди не звернули увагу на те, що визначений позивачем спосіб відновлення порушеного права (визнання протиправними дій щодо арешту майна), не призведе до вирішення спору.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності. Проте ця норма має застосовуватися з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 ЦК України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.

Відповідно до положень статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 12 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, та інших до Шаринської сільської ради Уманського району Черкаської області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шарин», Фермерського господарства «Кравчукові» про визнання незаконними та скасування рішень.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам КАС України, вирішення цього спору є безперспективним, оскільки не забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, були відсутні підстави для самостійного визнання протиправною бездіяльності відповідача, внаслідок якої виникли правовідносини, пов'язані з переходом права власності на майно.

Отже, аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем при зверненні до суду обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.

За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Тому рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ВДВС Роздольненського РУЮ підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остап» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року скасувати.

Закрити провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Остап» до Відділу державної виконавчої служби Роздольненського районного управління юстиції про зняття арешту з майна.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Остап» до Відділу державної виконавчої служби Роздольненського районного управління юстиції про визнання дій протиправними.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак