Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №404/1748/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

місто Київ

справа № 404/1748/17

провадження № 61-40129св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Міської ради м. Кропивницького,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 07 вересня 2013 року між сторонами зареєстрований шлюб, у якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 квітня 2017 року у справі № 404/8193/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_3 став проживати разом із відповідачем. З 22 лютого 2016 року відповідач працює позмінно в органах Національної поліції на посаді інспектора патрульної поліції в м. Кропивницькому ДПП та у зв`язку із складним графіком роботи не має можливості повноцінно займатись вихованням сина, забезпечувати щоденне його проживання з нею. Таким чином, малолітній ОСОБА_3 більшу частину часу проживає разом із батьком. Відповідач неодноразово порушувала досягнуту між сторонами домовленість про дні перебування дитини з батьком та з матір`ю, пропонувала позивачу, щоб син проживав з ним, але згодом сама відмовилася від своєї пропозиції. Натомість позивач має можливість і бажає, щоб син проживав з ним, він працює адвокатом, його графік роботи та доходи дозволяють йому приділяти дитині належну і достатню увагу.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та надала заперечення проти позову з посиланням, що статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено про виняткові обставини, коли дитина може бути розлучена з матір`ю. Також зазначила, що матеріальне забезпечення у неї значно краще ніж у позивача. На час розгляду справи режим роботи відповідача становить з 09.00 до 18.00 год. з перервою на обід з 13.00 до 14.00 год., що дозволяє приділяти достатньо часу для виховання сина.

Служба у справах дітей виконавчого комітету Міської ради м. Кропивницького підтримала висновок служби щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що за місцем проживання батька дитині створено належні умови, зокрема, окрема кімната та все необхідне для розвитку дитини. Натомість графік роботи матері, часті зміни місця проживання, відсутність власного житла, загроза фізичного насильства з боку батька відповідача (діда ОСОБА_3 ), неодноразове порушення відповідачем досягнутих з позивачем домовленостей щодо дитини не відповідають інтересам малолітнього сина.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком відмовлено.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що за рівних матеріально-побутових умов, створених кожною із сторін для їх сина ОСОБА_3 , однакового ставлення до виконання свої батьківських обов`язків і до дитини, майже однакового ставлення дитини до обох батьків, з невеликим наданням переваги матері та з урахуванням віку дитини суд дійшов висновку, що в її інтересах буде залишення місця його проживання з матір`ю ОСОБА_2 в оточенні інших рідних для дитини людей, в сталому та безпечному середовищі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 травня 2018 року, залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 лютого 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив одні докази та взяв до уваги інші. Заявник зазначає, що висновок органу опіки та піклування, врахований судом апеляційної інстанції під час ухвалення нового рішення у справі, зроблений без обстеження житлових умов на АДРЕСА_1 , а тому є неналежним та недопустимим доказом, який обґрунтовано відхилений судом першої інстанції. Заявник зазначає, що висновок органу опіки та піклування під час вирішення спорів є рекомендаційним, а тому апеляційний суд мав право ухвалити інше рішення, ніж зазначено у висновку. Визначений у висновку органу опіки та піклування спосіб участі у вихованні дитини, з урахуванням чергувань матері, не створює умов для стійкого та стабільного середовища дитини. Висновки апеляційного суду про те, що син звик до старшої сестри ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами, як і висновки, що проживання малолітньої дитини окремо від матері та сестри завдасть стресу дитині. Апеляційний суд необґрунтовано відхилив електронні докази, які досліджені судом першої інстанції, відповідач визнала, що саме вона на цих записах.

Також ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши йому у задоволенні позову, не визначив місця проживання дитини з матір`ю, а тому спір залишився невирішеним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 вересня 2013 року між сторонами у справі зареєстровано шлюб, у якому в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є ОСОБА_1 , а матір`ю ОСОБА_2 .

У 2016 році сторони у справі припинили шлюбні стосунки, почали проживати окремо. Відповідач разом з малолітнім сином ОСОБА_3 проживали окремо від позивача.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 квітня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 23 травня 2017 року № 261 визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: відповідно до графіка роботи матері дитини у вихідні дні дитина ночує у матері. Якщо її вихідні припадають на робочі дні, то дитину з дошкільного закладу забирає мати. У дні чергування матері дитина ночує у батька. Відповідно, якщо такі дні припадають на робочі дні, то дитину з дошкільного закладу забирає батько. Згідно з висновком від 08 червня 2017 року № 3020/49-05-24 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 08 червня 2017 року № 3020/49-05-24, на підставі досліджених заяв батьків та наданих документів, актів обстеження житлово-побутових умов орган опіки та піклування рекомендував суду в інтересах малолітнього ОСОБА_3 визначити місце його проживання разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами встановлено, що позивач працює адвокатом Кіровоградської міської юридичні консультації, за місцем роботи характеризується позитивно. Він є власником автомобіля і двокімнатної квартири АДРЕСА_3. Згідно з актами обстеження умов проживання ОСОБА_1 за зазначеною адресою він проживає один, у квартирі створені належні санітарні умови, одна кімната відведена для проживання дитини і в ній наявні меблі, іграшки, інші дитячі речі. За наслідками проведених у 2017 році наркологічного і психіатричного оглядів обмежень не встановлено.

Відповідач працює на посаді інспектора Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Кропивницькому, за місцем роботи характеризується позитивно. Зареєстрована і проживає у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою проживають ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - батько і мати відповідача, відповідач та двоє її дітей: дочка ОСОБА_9 , 2003 року народження, і син ОСОБА_3 , 2014 року народження. Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_2 у будинку, який складається із трьох житлових кімнат зроблено ремонт, будинок забезпечений водопостачанням і газопостачанням, кімнати вмебльовані, окрема кімната відведена для проживання дитини. За місцем її проживання негативних характеристик немає. За наслідками проведених у 2017 році наркологічного і психіатричного оглядів обмежень не встановлено.

У період з 27 вересня до 28 жовтня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх сину ОСОБА_3 надавалася психологічна допомога у Центрі психології і розвитку Кіровоградського осередку Всеукраїнської асоціації психологів-гештальт терапевтів. У спілкуванні з психологом ОСОБА_3 демонстрував повну внутрішню модель сім`ї, піклування і любов з боку матері, захист і підтримку з боку батька. Ситуативно він надавав перевагу перебування то з одним із батьків, то з іншим, частіше - з мамою. ОСОБА_3 відчуває турботу і піклування з боку обох батьків і у відповідь виявляє свою прихильність до них обох, з невеликою перевагою матері, що може пояснюватися віком дитини (на час спілкування з психологом - 3 роки 3 місяці) та природною схильністю малолітніх до матері.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок, що проживання дитини з матір`ю відповідає її найкращим інтересам, враховуючи, що з матір`ю також проживають інші родичі, зокрема, старша сестра дитини, його дід та баба, а також взявши до уваги висновок органу опіки та піклування.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дослідив не лише висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання з матір`ю, а й інші докази, наявні у матеріалах справи, а тому доводи касаційної скарги в цій частині відхилені Верховним Судом, бо зводяться до переоцінки доказів у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд надав системну оцінку усім доказам у справі, відхилення доказів обґрунтоване належним чином із зазначенням підстав та мотивів відхилення таких доказів.

Таким чином, Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення є обґрунтованим та законним, а тому підлягає залишенню без змін. За рівних матеріально-побутових умов, створених кожною із сторін для їх сина ОСОБА_3 , однакового ставлення до виконання свої батьківських обов`язків і дитини, майже однакового ставлення дитини до обох батьків, з невеликим наданням переваги матері, та з урахуванням віку дитини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в інтересах дитини буде залишення місця його проживання з матір`ю, ОСОБА_2 , в оточенні інших рідних для дитини людей, в сталому та безпечному середовищі.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, залишив невирішеним спір про визначення місця проживання дитини, підлягають відхиленню Верховним Судом, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, тобто просив змінити місце проживання дитини, визначене до подання позову у позасудовому порядку. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд залишив незмінним попереднє місце проживання дитини, визначене раніше органом опіки та піклування, з яким не погодився позивач. Наведене свідчить про вирішення спору між сторонами по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд зробив висновок, що доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на хибному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Нові докази, надані до суду касаційної інстанції заявником, також не підлягають дослідженню, оцінці та врахуванню Верховним Судом під час перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки Верховний Суд не наділений повноваженнями досліджувати нові докази у справі відповідно до статті 400 ЦПК України.

Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення апеляційного суду без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко