Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.05.2018 року у справі №233/1876/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 233/1876/17

провадження № 61-16507св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Бєлостоцької О. В., від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Будулуци М. С.,

Санікової О. С., від 01 лютого 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 лютого 2012 року

ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві-анкеті відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 28 лютого 2017 року утворилась заборгованість у розмірі

67 163,63 грн, з яких: 4 130 грн - заборгованість за кредитом, 55 286,07 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 073,10 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина), 3 174,46 грн - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором

від 27 лютого 2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 27 листопада 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором

від 27 лютого 2012 року у сумі 10 541,10 грн, яка складається з: 4 130 грн - заборгованості за кредитом, 5 358 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 053,10 грн - пені. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком кредитний договір. Ненадання позивачем до матеріалів справи оригіналу кредитного договору не свідчить про відсутність кредитних зобов`язань між сторонами, які підтверджені засвідченими копіями заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунком заборгованості, банківською випискою по рахунку. На підставі наданих позивачем доказів місцевий суд дійшов висновку про неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору у частині погашення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 130 грн, а також часткового задоволення позову у частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені. Суд відмовив у задоволенні позову про стягнення пені за період з 14 квітня 2014 року по 28 лютого 2017 року, комісії та штрафів, посилаючись на положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що підписавши 27 лютого 2012 року заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, відповідач погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, розміщеними на сайті банку. Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, правовідносини сторін, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам і у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій розглянули справу на підставі копії кредитної справи, виготовленої невстановленим способом, поданої з порушенням вимог чинного законодавства. На думку заявника, надані позивачем до суду копії кредитної справи не можуть слугувати доказом наявності між сторонами кредитного договору.

Письмові пояснення ОСОБА_1 до касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду Верховним Судом, оскільки надійшли поза межами строку на касаційне оскарження.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

19 вересня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 2012 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до умов кредитного договору, укладеного сторонами 27 лютого 2012 року, ОСОБА_1 в рамках кредитного продукту «Універсальна 55 днів пільгового періоду» отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,5% на місяць на залишок заборгованості. Сторони узгодили розмір та термін внесення щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 гривень до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості.

27 лютого 2012 року ОСОБА_1 було видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 із встановленим кредитним лімітом у розмірі 3 790 гривень. Строк закінчення дії картки - грудень 2015 року.

Згідно виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та здійснював їх часткове повернення. Умови кредитного договору щодо щомісячної сплати кредиту і відсотків були порушені позичальником.

Відповідно до розрахунку, наданого банком станом на 28 лютого 2017 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого

2012 року становить 67 163,63 грн, з яких: заборгованість за кредитом -

4 130 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 55 286,07 грн, пеня та комісія - 4 073,10 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 3 174 ,46 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 27 лютого 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання по сплаті коштів та не визначено розмір неустойки.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник), стягнути, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів та пені, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 лютого 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов) та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 27 лютого 2012 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин

(27 лютого 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 квітня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у редакціях, що найбільш сприятливі для інтересів фінансової установи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України, 2004 року, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у частині шостій статті 81 чинної редакції ЦПК України.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником, а також з урахуванням того, шо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем, не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 лютого 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зробили суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь банку 5 358 грн процентів за користування кредитом і 1 053 грн пені за недотримання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 27 лютого 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти, що підтверджується випискою по рахунку, не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 4 130 грн, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника до виконання обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів та пені є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів у сумі 5 358 грн та пені в сумі 1 053,10 грн з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 лютого 2018 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів у сумі 5 358 грн та пені в сумі 1 053,10 грн скасувати. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у цій частині відмовити.

В іншій частині рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(код ЄДОПОУ 14360570) у дохід держави 1 253 (одна тисяча двісті п`ятдесят три) грн 76 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович