Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.03.2021 року у справі №166/144/20

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 166/144/20-ц

провадження № 61-4182св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - комунальне некомерційне підприємство "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради Волинської області;

відповідач - ОСОБА_1;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради Волинської області на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 28 жовтня 2020 року

у складі судді Свистун О. М. та постанову Волинського апеляційного суду

від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року комунальне некомерційне підприємство "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради Волинської області (далі - Ратнівська ЦРЛ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу).

Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 2017 року Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова Міністерства охорони здоров'я України надав ОСОБА_1 направлення на роботу, згідно з яким остання направлена у розпорядження до Ратнівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря з ультразвукової діагностики. Після закінчення вказаного медичного навчального закладу відповідачку на підставі наказу управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації від 20 липня 2017 року № 147-ос/к, наказу головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 21 липня 2017 року № 269-ос було зараховано до Ратнівської ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності "Радіологія" з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року.

28 липня 2017 року між Ратнівською ЦРЛ та ОСОБА_1 було укладено договір про співпрацю, за умовами якого Ратнівська ЦРЛ взяла на себе зобов'язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти відповідачку для проходження інтернатури строком на 1 рік 6 місяців з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року, а відповідачка - укласти протягом 10 календарних днів після закінчення інтернатури строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ на 3 роки, протягом яких працювати відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району Волинської області. Сторони домовилися, що за відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф

у розмірі 200 тис. грн. Відповідно до наказу головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 30 січня 2019 року № 48-ОС ОСОБА_1 було звільнено з 31 січня 2019 року у зв'язку із закінченням інтернатури відповідно до статті 36 КЗпП України.

На виконання договору про співпрацю за заявою відповідачки

від 31 січня 2019 року згідно з наказом головного лікаря Ратнівської

ЦРЛ від 31 січня 2019 року № 52-ОС останню було прийнято

з 01 лютого 2019 року на посаду лікаря стажиста-рентгенолога рентгенофлюрографічного відділення Ратнівської ЦРЛ, а також сторонами укладено строковий трудовий договір від 31 січня 2019 року № 1 на строк

з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року. Згідно з наказом головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 14 лютого 2019 року №72-ОС ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря-стажиста з ультразвукової діагностики діагностичного відділення. На виконання цього наказу між сторонами укладено строковий трудовий договір від 14 лютого 2019 року № 2 на строк з 14 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року.

Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України від 12 березня 2019 року № 11.2-10/6575 погоджено зміну місця призначення на роботу відповідачки з посади лікаря з ультразвукової діагностики на посаду

лікаря-рентгенолога. За направленням та за рахунок Ратнівської ЦРЛ ОСОБА_1 закінчила курси спеціалізації з циклу "Рентгенологія" на факультеті післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 03 червня 2019 року по 27 червня 2019 року та з 02 вересня по 31 жовтня 2019 року. У зв'язку із набуттям відповідачкою статусу лікаря-спеціаліста із спеціальності "Рентгенологія" на підставі її заяви від 06 листопада 2019 року останню відповідно

до наказу директора Ратнівської ЦРЛ від 04 листопада 2019 року № 385-ОС переведено на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення Ратнівської ЦРЛ.

13 листопада 2019 року відповідачка подала заяву про звільнення за власним бажанням з 27 листопада 2019 року, на підставі якої наказом директора Ратнівської ЦРЛ від 26 листопада 2019 року № 398-ОС її було звільнено з 27 листопада 2019 року за власним бажанням.

Оскільки відповідача свої зобов'язання за договором про співпрацю

від 28 липня 2017 року не виконала, у лікарні протягом трьох років на посаді лікаря відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації не пропрацювала, добровільно уклала договір, підписавши наслідки його невиконання, Ратнівська ЦРЛ просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь

200 тис. грн штрафу за умовами договору про співпрацю.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 28 жовтня 2020 року у задоволенні позову Ратнівської ЦРЛ відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умова договору про обов'язок укласти трудовий договір є порушенням права громадянина України щодо вільного вибору місця роботи. Укладений між сторонами договір про співпрацю від 28 липня 2017 року суперечить статті 43 Конституції України, пункту 3 статті 4 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці № 29 "Про примусову чи обов'язкову працю", статті 1 Міжнародної Конвенції "Про скасування примусової праці" № 105, Закону України "Про вищу освіту", за якими примусова чи обов'язкова праця в Україні забороняються.

Оскільки укладений сторонами договір спрямований на порушення конституційного права людини і громадянина щодо вільного вибору місця роботи, то такий договір за правилами статті 228 ЦК України є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним. Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, враховуючи встановлену судом нікчемність укладеного сторонами договору про співпрацю, відсутні підстави для стягнення із відповідачки штрафу за невиконання умов такого договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу Ратнівської ЦРЛ залишено без задоволення, а рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 28 жовтня 2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що укладення договору про співпрацю було спрямовано на фіксацію зобов'язання ОСОБА_1 укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір з Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки в порядку, визначеним чинним трудовим законодавством та працювати відповідно до своєї кваліфікації

і спеціалізації, що передбачені законодавством протягом 3-років.

Проте умови договору про співпрацю від 28 липня 2017 року, у тому числі щодо сплати штрафу за невиконання зобов'язань, є недійсними, оскільки суперечать чинному законодавству, а саме статті 9 КЗпП України, так яквони погіршують становище працівника. При цьому свобода договору (статті 6, 627 ЦК України) не є безмежною.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі Ратнівська ЦРЛ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати

й ухвалити нове судове рішення, яким позов Ратнівської ЦРЛ задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року клопотання Ратнівської ЦРЛ про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено.

Поновлено Ратнівській ЦРЛ строк на касаційне оскарження рішення Ратнівського районного суду Волинської області

від 28 жовтня 2020 року та постанови Волинського апеляційного суду

від 28 січня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній малозначній справі з підстав, передбачених підпунктами а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Ратнівського районного суду Волинської області.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року справу за позовом Ратнівської ЦРЛ до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу) призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Ратнівської ЦРЛ мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи. Відповідачка упродовж періоду з моменту підписання договору про співпрацю і до моменту звернення лікарні до суду із позовом не оспорювала укладений між ними правочин - договір про співпрацю від 28 липня 2017 року. Відповідачка не довела, що договір було укладено не з її власної волі.

Те, що сторони у договорі про співпрацю обумовили укладення строкового трудового договору на 3 роки жодним чином не порушує права громадянина щодо вільного вибору місця роботи, а тому висновок судів, що умова договору про обов'язок укласти трудовий договір є порушенням прав громадянина щодо вільного вибору місця роботи є необґрунтований. Відповідачка по завершенню інтернатури на виконання умов договору про співпрацю добровільно приступила до виконання обов'язків лікаря - рентгенолога рентгенологічного кабінету і звільнилася з вказаної посади

27 листопада 2019 року за власним бажанням. Тобто відповідачка за власним бажанням приступила до виконання обов'язків лікаря - рентгенолога і за власним бажанням звільнилася із вказаної посади, а тому порушення законодавства про працю, зокрема, обмеження у праві вибору місця роботи не було. Апеляційний суд, вказуючи, що умови договору про співпрацю, у тому числі щодо сплати штрафу за невиконання зобов'язань,

є недійсними, оскільки суперечать трудовому законодавству, а саме статті 9 КЗпП України, так як вони погіршують становище працівника, не вказав,

в якій саме частині договір про співпрацю, укладений 28 липня 2017 року між сторонами, суперечить положенням статті 9 КЗпП України. Крім того, суди порушили вимоги статті 204 ЦК України, якою передбачено презумпцію правомірності правочину.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими,

а доводи касаційної скарги - безпідставними. Умова договору про співпрацю щодо штрафу за розірвання безстрокового трудового договору

з ініціативи працівника є штучно відділеною від основного договору умовою, яка всупереч природі неустойки має не компенсаційний,

а каральний характер і в силу цього набуває ознак інструменту забезпечення примусової праці, використання якої забороняється Конституцією України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, положення пункту 3.2 договору про співпрацю при застосуванні у разі порушення працівником обов'язку працювати протягом 3-х років, передбаченого у трудовому договорі, погіршує становище працівника порівняно зі статтями 38, 147 КЗпП України, а тому є нікчемним в силу вимог закону (стаття 228 ЦК України) на підставі статті 9 КЗпП України. Суди дійшли правильного висновку про нікчемність договору про співпрацю від 28 липня 2017 року в цілому, а тому визнання цього правочину недійсним у судовому порядку не вимагається. Оскільки цей договір є нікчемним, то підстав для стягнення з відповідачки штрафу за невиконання умов договору немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 березня 2017 року Вінницький національний медичний університет

імені М. І. Пирогова Міністерства охорони здоров'я України надав

ОСОБА_1 направлення на роботу, згідно з яким остання направлена

у розпорядження до Ратнівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря

з ультразвукової діагностики.

Після закінчення вказаного медичного навчального закладу ОСОБА_1 на підставі наказу управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації від 20 липня 2017 року № 147-ос/к, наказу головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 21 липня 2017 року № 269-ос було зараховано до Ратнівської ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності "Радіологія" з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року.

28 липня 2017 року між Ратнівською ЦРЛ та ОСОБА_1 було укладено договір про співпрацю, за умовами якого Ратнівська ЦРЛ взяла на себе зобов'язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти ОСОБА_1 для проходження інтернатури строком на 1 рік 6 місяців з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року, а ОСОБА_1 - укласти протягом 10 календарних днів після закінчення інтернатури строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ на 3 роки, протягом яких працювати відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району Волинської області. Сторони домовилися, що за відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф

у розмірі 200 тис. грн (пункт 3.2 договору про співпрацю).

Відповідно до наказу головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 30 січня

2019 року № 48-ОС ОСОБА_1 було звільнено з 31 січня 2019 року

у зв'язку із закінченням інтернатури відповідно до статті 36 КЗпП України. На виконання договору про співпрацю за заявою відповідачки від 31 січня 2019 року згідно з наказом головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 31 січня 2019 року № 52-ОС останню було прийнято з 01 лютого 2019 року на

посаду лікаря стажиста-рентгенолога рентгенофлюрографічного відділення Ратнівської ЦРЛ, а також сторонами укладено строковий трудовий договір від 31 січня 2019 року № 1 на строк з 01 лютого 2019 року по 31 січня

2022 року.

Згідно з наказом головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 14 лютого

2019 року №72-ОС ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря-стажиста з ультразвукової діагностики діагностичного відділення. На виконання цього наказу між сторонами укладено строковий трудовий договір від 14 лютого 2019 року № 2 на строк з 14 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року. Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України від 12 березня 2019 року № 11.2-10/6575 погоджено зміну місця призначення на роботу відповідачки з посади лікаря з ультразвукової діагностики на посаду

лікаря-рентгенолога. За направленням та за рахунок Ратнівської ЦРЛ ОСОБА_1 закінчила курси спеціалізації з циклу "Рентгенологія" на факультеті післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 03 червня 2019 року по 27 червня 2019 року та з 02 вересня по 31 жовтня 2019 року.

У зв'язку із набуттям ОСОБА_1 статусу лікаря-спеціаліста

зі спеціальності "Рентгенологія" на підставі її заяви від 06 листопада

2019 року її відповідно до наказу директора Ратнівської ЦРЛ

від 04 листопада 2019 року № 385-ОС переведено на посаду лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення Ратнівської ЦРЛ.

13 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 27 листопада 2019 року, на підставі якої наказом директора Ратнівської ЦРЛ від 26 листопада 2019 року № 398-ОС її було звільнено з 27 листопада 2019 року за власним бажанням

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Ратнівської ЦРЛ підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом установлено, що 28 липня 2017 року між Ратнівською ЦРЛ та ОСОБА_1 було укладено договір про співпрацю, за умовами якого Ратнівська ЦРЛ взяла на себе зобов'язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти ОСОБА_1 для проходження інтернатури строком на 1 рік

6 місяців з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року, а ОСОБА_1 - укласти протягом 10 календарних днів після закінчення інтернатури строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ на 3 роки, протягом яких працювати відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району Волинської області. При цьому сторони домовилися, що за відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 200 тис. грн (пункт 3.2 договору).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину, стаття 204 ЦК України).

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Вказуючи на те, що укладений між сторонами договір про співпрацю

від 28 липня 2017 року є нікчемним та з урахуванням цієї обставини відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не звернув уваги

на те, що жодна із сторін не оспорювала факт правомірності

цього правочину, ця правомірність не була спростованою, а навпаки, відповідачка виконувала умови договору про співпрацю, на його

підставі добровільно уклала строковий трудовий договір та приступила до виконання своїх трудових обов'язків лікаря і за весь час дії договору про співпрацю не висловлювала незгоду з його умовами.

Крім того, зазначаючи про те, що укладений 28 липня 2017 року між сторонами договір спрямований на порушення конституційного права людини і громадянина щодо вільного вибору місця роботи, а тому він

є нікчемним, суд першої інстанції не врахував, що відповідачка за власним бажанням (заявою) приступила до виконання своїх трудових обов'язків лікаря і за власним бажанням (заявою) була звільнена з роботи, що виключає висновок суду про обмеження її у праві вільного вибору місця роботи.

Апеляційний суд, вказуючи, що умови договору про співпрацю, у тому числі щодо сплати штрафу за невиконання зобов'язань, є недійсними, оскільки суперечать трудовому законодавству, а саме статті 9 КЗпП України, так як вони погіршують становище працівника, не вказав, в якій саме частині договір про співпрацю, укладений 28 липня 2017 року між сторонами, суперечить положенням статті 9 КЗпП України.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про нікчемність договору про співпрацює передчасними.

Крім того, висновки судів є взаємосуперечливими, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне судове рішення (стаття 400 ЦПК України).

Так, районний суд виходив із того, що договір про співпрацю є цивільно-правовим договором, який суперечить положенням статті 228 ЦК України,

а отже, є нікчемним, що є передчасним, про що уже зазначив Верховний Суд вище.

Натомість, апеляційний суд у своєму судовому рішенні не вказував

про такий висновок (нікчемність правочину), а зазначив про недійсність договору.

Проте, по-перше, суд не вказав на підставі якої норми ЦК України він є недійсним (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними), а, по-друге, вказавши, що правочин суперечить статті 9 КЗпП України (погіршує становище працівника), апеляційний суд не визначився із тим, чи є цей договір цивільно-правовим, чи трудовим, оскільки до трудових правочинів норми про недійсність правочину не застосовуються (постанова Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15).

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значеннядля правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради Волинської області задовольнити частково.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 28 жовтня

2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 січня

2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець