Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2019 року у справі №754/9199/14ц

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 754/9199/14-ц

провадження № 61-9380св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби в місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби в місті Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у складі судді Таран Н. Г. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року у складі колегії суддів:

Немировської О. В., Чобіток А. О., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 27 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк") було укладено кредитний договір № CNL-007/046/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних, зі строком повернення до 27 березня 2017 року.

Згідно з пунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 27 березня 2007 року між банком, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/046/2007, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві держадміністрації від 03 листопада 2006 року.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 17 квітня 2014 року виникла заборгованість в сумі 108 264,29 доларів США, що еквівалентно 1 218 198,23 грн, яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в сумі 84 166,54 доларів США, що еквівалентно 947 048,47 грн; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США, що еквівалентно 271 149,76 грн; та пеня за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 4 446 423,58 грн.

Враховуючи викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило: в рахунок зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити відповідачів із зазначеної квартири; зобов'язати Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби міста Києва зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа неодноразово розглядалася судами.

Останнім рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 27 березня 2007 року № PСL -007/046/2007, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2007 року № СNL -007/046/2007 в розмірі 2 018 198,23 грн.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий суд виходив з того, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зменшуючи розмір пені, місцевий суд виходив з того, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку, суд першої інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги є передчасними, оскільки на вимогу іпотекодержателя або нового власника квартири відповідачі мають можливість в добровільному порядку звільнити квартиру.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року змінено та доповнено резолютивну частину реченням про те, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи.

Змінюючи рішення місцевого суду щодо порядку його виконання, апеляційний суд виходив з того, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з яким не може бути примусово стягнуто (відчужене без згоди) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави і виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на той факт, що на час розгляду справи існувала заборона примусового позбавлення права власності на нерухоме майно, яке було передано в іпотеку в якості виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, наданого в іноземній валюті. Суди не звернули уваги на те, що розрахунок заборгованості здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має ліцензії на вчинення операцій в іноземній валюті, тому не має права вимагати повернення кредиту в іноземній валюті. Позивачем не надано суду належних доказів переходу до нього прав вимоги саме за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 Судами не враховано того факту, що на час розгляду справи у спірній квартирі проживають малолітні діти. Між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини, у зв'язку з чим нарахування пені за кредитним договором суперечить правовим позиціям Верховного Суду України. Позовні вимоги мають на меті подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки рішенням суду вже було задоволено вимоги кредитора про стягнення заборгованості за цим договором.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду заборонено звертати стягнення на спірне майно на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Таким чином рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути фактично виконано, оскільки державний виконавець не може звернути стягнення на майно боржника, у разі якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно боржника. ОСОБА_1 не спростовано правильність нарахованих сум, що підлягали сплаті. 05 листопада 2010 року між Акціонерним товариством "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким банк передав та відступив фактору сукупність прав за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись правом звертати стягнення на заставне майно. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є зареєстрованою фінансовою установою та має відповідне свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, на підставі якого здійснює послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства України. Малолітній ОСОБА_2 на дату укладення договору іпотеки не мав права користування іпотечним майном, оскільки народився у 2009 році. Позичальник порушив умови договору іпотеки та без дозволу іпотекодержателя зареєстрував свого сина.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), було укладено кредитний договір № СNL-007/046/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних на строк до 27 березня 2017 року.

Згідно з пунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 березня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк ", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/046/2007, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві держадміністрації від 03 листопада 2006 року згідно з розпорядженням (наказом) від 03 листопада 2006 року за № 2217 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 22 січня 2007 року, про що зроблено запис в реєстрову книгу за № 4264.

05 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладеного договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за кредитним договором від 27 березня 2007 року № CNL-007/046/2007 та за іпотечним договором від 27 березня 2007 року № PCL-007/046/2007.

18 вересня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 ОСОБА_4 досудові вимоги про повне дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, шляхом сплати на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишку заборгованості за кредитом в розмірі 84 166,54 доларів США та суми відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла кредитна заборгованість станом на 17 квітня 2014 року, яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в розмірі 84
166,54 доларів США, що еквівалентно 947 048,47 грн; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США, що еквівалентно 271 149,76
грн; та пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 17 квітня 2013 року до 17 квітня 2014 року в розмірі4 446 423,58 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін доГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 лютого 2018 року справу № 754/9199/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами 1 , 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з пунктом 1.1 частини № 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит в розмір та валюті, визначені й у частині № 1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.

Пунктом 1.9.1 частини кредитного договору передбачено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених пунктом 2.3.7 та статті 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки. При цьому, виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку".

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 18 вересня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 ОСОБА_4 досудові вимоги про повне дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, шляхом сплати на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишку заборгованості за кредитом в розмірі 84 166,54 доларів США та суми відсотків за користування кредитом - 24
097,75 доларів США.

Проте вказані вимоги були залишені без задоволення.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься копія рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2014 року у справі № 2-861/14, яким позов ТОВ "ОТП Фактринг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_6 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитом в розмірі 865 356,47 грн, що еквівалентно 108 264,29
доларів США, пеню в розмірі - 800 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Тобто, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" використало у 2014 році своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, з чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за Кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Оскільки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки після пред'явлення до відповідача вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, які задоволені рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2014 року, то кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Згідно з наданим ТОВ "ОТП Факторинг Україна" розрахунком станом на 17 квітня 2014 року залишок заборгованості за кредитом складає 84 166,54 доларів США, що еквівалентно 947 048,47 грн, сума несплачених відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США, що еквівалентно 271 149,76 грн, а пені за прострочення виконання зобов'язань - 4 446 423,58 грн.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок кредитної заборгованості в розмірі 2 018 198,23 грн, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 218 198,23 грн.

Тому рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року в цій частині підлягають зміні шляхом зменшення розміру пені за прострочення виконання зобов'язань в рахунок якої, зокрема звернуто стягнення на предмет іпотеки, до суми 800 000 грн та відповідно зменшення загальної суми кредитної заборгованості до 2 018 198,23 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що у спірній квартирі проживає малолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно зі статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Оскільки статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, то нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.

Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 на час укладення договору не був зареєстрований у спірній квартирі та право користування нею не мав, оскільки народився у 2009 році, тобто після укладення Договору іпотеки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року в частині розміру кредитної заборгованості змінити.

Зменшити розмір стягнутої із ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 березня 2007 року № CNL-007/046/2007 в рахунок якої, зокрема звернуто стягнення на предмет іпотеки, із 1 218 198 гривень 23 копійок до 800 000 гривень, а загальну суму заборгованості із 2 436 396 гривень 46 копійок до 2 018 198 гривень 23 копійок.

В решті рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І.

М. Фаловська