Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №209/396/18

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №209/396/18

провадження №61-48428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року у складі судді Багбая Є. Д. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Департамент з гуманітарних питань Кам'янської міської ради,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради, з позовом, в якому просила визнати наказ від 09 січня 2018 року про її звільнення незаконним та поновити її на посаді методиста дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов мотивовано тим, що наказом відповідача від 9 січня 2018 року позивача з 15 січня 2018 року звільнено з посади методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам'янської міської ради за прогули 27 та 28 листопада 2017 року без поважних причин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

3. Позивач вважає своє звільнення незаконним, посилаючись на те, що це звільнення є наслідком переслідувань позивача за викриття корупційних схем в департаменті з гуманітарних питань Кам'янської міської ради та низки порушень законодавства з боку директора департаменту, з приводу яких позивач неодноразово зверталася до суду та правоохоронних органів.

4. Так, 24 листопада 2017 року позивач звернулася з заявою про надання їй, як пенсіонеру за віком, відпустки без збереження заробітної плати з 27 листопада по 01 грудня 2017 року в зв'язку із необхідністю супроводження матері до лікарні.

Але, незважаючи на вимоги закону, позивача звільнили за прогул. При цьому, позивач до цього жодного разу до дисциплінарної відповідальності не притягалася, а відсутність її на роботі у вказані дні викликана поважними причинами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено.

Визнано незаконним наказ Департаменту з гуманітарних питань Камянської міської ради від 09 січня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Камянської міської ради.

Стягнуто з Департаменту з гуманітарних питань Камянської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44 755,64 грн, без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Департаменту з гуманітарних питань Камянської міської ради судовий збір на користь держави у розмірі 2114,40 грн.

6. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що маючи право на отримання відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком, відпустку позивач не отримала, чим було порушено її права, передбачені трудовим законодавством, та остання була безпідставно звільнена за прогули. Не можна вважати прогулом без поважних причин вихід у відпустку, коли працівник має суб'єктивне право на її отримання, якщо працівник надав відповідну заяву про надання відпустки.

7. Суди дійшли висновків про незаконність звільнення позивача та наявність правових підстав для поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У касаційній скарзі Департамент гуманітарних питань Кам'янської міської ради, не погоджуючись з рішеннями судів, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Касаційна скарга мотивована тим, що 24 листопада 2017 позивач подала відповідачу дві заяви однакового змісту (письмово та за допомогою електронного зв'язку) з проханням надати їй відпустку без збереження заробітної у зв'язку з супроводженням матері в лікарню для проходження курсу лікування та подальшого консультування у лікаря на період з 27 листопада 2017 року по 01 грудня 2017 року.

10. З підстав виробничої неможливості (хвороба іншого працівника, відповідального за дошкільне виховання) та зважаючи на те, що відпустка без збереження заробітної плати, яку просила надати позивач, була третьою підряд (до цього відпустка надавалась 17 листопада 2017 року, далі слідували вихідні дні, потім з 20 по 24 листопада 2017 року, далі - вихідні), у наданні відпустки їй було відмовлено.

11. Про відмову у наданні відпустки позивач була повідомлена в момент звернення із заявами. Відповідно наказ про надання відпустки не видавався.

12. Разом з тим, 27 та 28 листопада 2017 року, позивач на роботу не з'явилася, що зафіксовано відповідними актами. У поясненнях від 01 грудня 2017 року вказала, що знаходилась у ці дні у відпустці.

13. Зі змісту заяв, поданих позивачем, надати їй відпустку, як пенсіонеру за віком, вона не просила, відповідного посвідчення про наявність статусу пенсіонера за віком відповідач не надавала.

14. Судами попередніх інстанцій не враховано, що право на відпустку відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки" має не будь-який пенсіонер, а лише пенсіонер за віком. Відомості про наявність саме такого статусу вперше надані відповідачу 01 грудня 2017 року.

15. Висновок судів, що не можна вважати прогулом без поважних причин самовільний вихід у відпустку, коли працівник має суб'єктивне право на її отримання, якщо працівник надав відповідачу заяву про надання відпустки, не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, у якій зазначено, що невихід на роботу у зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки, у тому числі тієї, що повинна надаватись в обов'язковому порядку, відгулів за відпрацьований раніше час, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

16. Крім того, заявник не погоджується з розміром стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, виходячи зі змісту долучених до апеляційної скарги розрахунку середньої заробітної плати від 31 травня 2018 року та розрахунку оплати вимушеного прогулу від 31 травня 2018 року, суд здійснив нарахування оплати вимушеного прогулу з врахуванням суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, що суперечить пункту 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 (далі - Порядок).

17. У постанові апеляційного суду не наведені мотиви відхилення розрахунків відповідача, що є порушенням норм процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

18. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, не погодилась з доводами відповідача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

19. Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

21. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

22. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 15 квітня 2016 року, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України та копією трудової книжки.

24. Позивач працювала на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при Департаменті з гуманітарних питань Кам'янської міської ради.

25.24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в зв'язку із супроводженням матері для проходження курсу лікування, оскільки її мати є особою похилого віку, їй 83 роки та яка перебуває на лікуванні у стаціонарі з 20 листопада 2017 року по 01 грудня 2017 року, що підтверджується випискою з медичної карти хворої ОСОБА_2

26. Цього ж дня ОСОБА_1 відмовлено в наданні відпустки в зв'язку з виробничою неможливістю її надання з посиланням на положення статті 26 Закону України "Про відпустки".

27. Відпустку, як пенсіонеру за віком, передбачену статтею 25 Закону України "Про відпустку" позивачу не надано з посиланням на ненадання нею документів, підтверджуючих її статус пенсіонера.

28.27 та 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу, про що складено відповідний акт та службові записки працівниками Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради.

29. Також ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 29 листопада

2017 року, 30 листопада 2017 року та 01 грудня 2017 року про, що також складено акти та службові записки.

30. На електронну адресу ОСОБА_1 було направлялись листи з вимогою надати пояснення причин відсутності на робочому місці протягом робочого дня.

31.01 грудня 2017 року від ОСОБА_1 електронною поштою надійшла заява, згідно якої вона висловлювала здивування у зв'язку з чим від неї вимагають пояснень, оскільки вона надала заяву про надання їй відпустки, як пенсіонеру за віком 24 листопада 2017 року та повідомила, що перебуває на лікарняному з 29 листопада 2017 року.

32.11 грудня 2017 року, після виходу ОСОБА_1 на роботу після закінчення її тимчасової непрацездатності, вона відмовилась надавати пояснення, зіславшись на те, що вони були надіслані електронною поштою 01 грудня

2017 року.

33.11 грудня 2017 року Департаментом з гуманітарних питань Кам'янської міської ради створена комісія з питань з'ясування фактів відсутності на роботі ОСОБА_1 27 та 28 листопада 2017 року, якою встановлено, що

ОСОБА_1 самовільно використала відпустку, а тому дні 27 та 28 листопада 2017 року є прогулами, у зв'язку з чим комісія внесла пропозицію про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин.

34.26 грудня 2017 року первинна профспілка надала згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин.

35.15 січня 2018 року після виходу ОСОБА_1 з чергової відпустки, наданої їй як пенсіонеру, її звільнено з посади на підставі наказу від 09 січня 2018 року за прогули без поважних причин, допущені 27 та 28 листопада 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України проведено наказом відповідача від 09 січня 2018 року у зв'язку з прогулами, допущеними без поважних причин, що мали місце 27 та 28 листопада 2017 року.

37. Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

38. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

39. Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП Українивстановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

40. Згідно зі статтею 84 КЗпПУкраїни у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

41. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 15 квітня 2016 року, у зв'язку з чим має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати, яка повинна надаватися в обов'язковому порядку згідно з положеннями статті 25 Закону України "Про відпустки".

42. За змістом положень статті 84 КЗпП України, статті 25 Закону України "Про відпустки" власник зобов'язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на вимогу працівника, який є пенсіонером за віком.

43. Час надання відпустки без збереження заробітної плати у певних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у статті 25 Закону України "Про відпустки" та надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом, зокрема, для догляду за хворими рідними.

44.24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в зв'язку із супроводженням матері для проходження курсу лікування, оскільки її мати є особою похилого віку, їй 83 роки та перебувала на лікуванні у стаціонарі з 20 листопада 2017 року по 01 грудня 2017 року, що підтверджувалось випискою з медичної карти хворої.

45. На вказаній заяві про надання відпустки міститься резолюція відповідача, згідно якої позивачу відмовлено у наданні відпустки як пенсіонеру, оскільки не надано документів, якими посвідчується статус особи пенсіонера.

46. Тобто, надання позивачу відпустки саме як пенсіонеру, обговорювалося сторонами - позивачем та Департаментом з гуманітарних питань Кам'янської міської ради.

47. Обґрунтовуючи правомірність відмови позивачу у наданні відпустки, на отримання якої в обов'язковому порядку остання мала право відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки", відповідач посилався на ненадання нею документів, якими підтверджується її статус пенсіонера.

48. Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку вказаним доводам з урахуванням сукупності зібраних у справі доказів та правильно виходили з їх безпідставності, оскільки у трудовій книжці, яка перебувала у відповідача під час роботи позивача, зазначено, що останній призначена пенсія. Департамент з гуманітарних питань Кам'янської міської ради не міг не знати про досягнення робітником пенсійного віку і статус свого працівника, як пенсіонера за віком, та занесення у її трудову книжку відповідної відмітки (з квітня 2016 року).

49. Під час з'ясування причин відсутності позивача на роботі остання надала відповідачу довідку Пенсійного фонду України, згідно якої підтверджено її статус, як пенсіонера за віком. Отримання цієї довідки навіть після надання заяви про відпустку повинно було підтвердити її право на отримання даної відпустки, та не могло не прийматись до уваги під час вирішення питання про її звільнення за прогул, оскільки позивач використала своє право на відпустку, передбачене законодавством.

50. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивач мала законне право на отримання в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонера за віком, зокрема для догляду за хворою матір'ю, з дня, про який просила у відповідній заяві у роботодавця, але дану відпустку не отримала, у зв'язку з безпідставною відмовою останнього, чим було порушено її права, передбачені трудовим законодавством.

51. Судами встановлено, що позивач дійсно була відсутня на роботі, але така відсутність обумовлена поважними причинами (догляд за хворою матір'ю), про які був обізнаний роботодавець, в тому числі поданою позивачем заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати.

52. Належність і допустимість наданих позивачем доказів під час розгляду справи відповідачем не спростовано, докази прогулу без поважних причин відповідачем не надано, що у вказаній справі було його процесуальним обов'язком.

53. Рішення суду про задоволення позову про поновлення позивача на роботі, з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів у їх сукупності, які судом оцінені в установленому законом порядку, є законним, обґрунтованим і справедливим.

54. Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, у якій зазначено, що невихід на роботу в зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника, оскільки у справі, яка є предметом перегляду встановлено інші фактичні обставини, ніж у справі, що переглядалась Верховним Судом України.

55. У справі, яка переглядається, встановлено, що працівник подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, на яку за законом мала права, про що у належний спосіб повідомила роботодавця, який в свою чергу зобов'язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску з дня, про який просила позивач, однак безпідставно цього не зробив, чим порушив права останньої, в тому числі, оформивши дні її відсутності на роботі, як прогул без поважних причин та провів її звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. При цьому, доказів прогулу без поважних причин під час розгляду справи не було здобуто, а поважність причин відсутності позивача на роботі підтверджується встановленими обставинами та дослідженими доказами, які відповідачем не спростовано. Не можна вважати, що невихід на роботу за конкретних обставин мав місце саме у зв'язку з самовільним використанням працівником відпустки.

56. Відмова у наданні відпустки з тих підстав, що позивач не надала докази, що є пенсіонером за віком, не обґрунтовано, оскільки роботодавець достеменно знав або повинен був знати про статус працівника.

57. Разом з тим, перевіряючи доводи касаційної скарги відповідача в частині неправильності обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не перевірив аргументів відповідача, викладених в апеляційній скарзі з цього приводу та не зазначив у своєму рішенні відповідних мотивів і розрахунку.

58. Так, судами попередніх інстанцій не враховано наступного.

59. При вирішенні питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідачів у зв'язку з незаконним звільненням, суд керується Порядком, згідно з яким з цією метою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

60. Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

61. Відповідно до пункту 5 розділу ІVПорядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

62. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

63. Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню.

64. Так, в абзаці 2 пункту 4 Порядку зазначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

65. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, не врахував, що розділом ІІІ Порядку передбачені виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, а саме виплати, нараховані позивачу у зв'язку з перебуванням на лікарняному, які помилково включені при нарахуванні вказаної виплати, що в свою чергу помилково обчислена шляхом множення на число робочих днів.

66. Таким чином, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу на те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, що передували звільненню з урахуванням вимог, викладених у Порядку.

67. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач, в апеляційній скарзі посилався на неправильність здійснення судом розрахунку середньомісячної заробітної плати, за основу якого судом помилково взято відомості, зазначені у довідці про доходи ОСОБА_1, виданої для подання до органів соціального захисту населення для оформлення соціальної допомоги (житлової субсидії), у якій зазначено заробітну плату позивача з урахуванням виплаченої допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (т. 2 а. с. 52).

68. На підтвердження своїх доводів відповідач до апеляційної скарги подав розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 із зазначенням відпрацьованих нею днів, сум нарахованої заробітної плати за відповідні місяці та розмірами виплаченої допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (т. 2 а. с. 150).

69. За змістом частини 1 , 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

70. Суд апеляційної інстанції не надав у своєму рішенні оцінки вказаним доводам відповідача, а отже, цей аргумент касаційної скарги заслуговує на увагу.

71. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не з'ясував, чи при визначенні розміру заробітної плати за останні два місяці нараховано лише заробітну плату або також і включено оплату листків тимчасової непрацездатності, що має значення для визначення розміру середньоденного заробітку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку.

72. При задоволенні вимоги про оплату праці суд зобов'язаний навести в своєму рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

73. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

74. Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. Відповідно до пункту 1 частини 3 , чистини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

76. Оскільки встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, від яких залежить правильне вирішення спору, не врахував зазначених вище норм матеріального права, та не перевірив доводи апеляційної скарги, ухвалене ним судове рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

77. Верховний Суд не бере до уваги надані суду касаційної інстанції докази, з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України, а також не має можливості перевірити доводи відповідача щодо неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати факти у справі та оцінювати докази, зокрема, які були подані апеляційному суду, однак ним не досліджувались.

78. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати оцінку усім доказам у справі та установити дійсні обставини щодо включення або невключення суми оплати листків тимчасової непрацездатності в суми заробітної плати, з яких, відповідно до Порядку має здійснюватись розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь незаконно звільненого працівника - позивача.

79. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

80. В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська