Історія справи

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 212/4152/18

провадження № 61-5589св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

позивач за зустрічним позовом та відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,

треті особи за первісним позовом: Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року під головуванням судді Козлова Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільним сумісним майном, виділ частини з спільного сумісного майна та визнання права власності на частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 13 вересня 2021 року первісний позов залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

21 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просила суд визнати придбану сторонами квартиру спільним сумісним майном та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначила, що починаючи з травня місяця 1995 року вона проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу, знаходячись з останнім у фактичних шлюбних відносинах, мали спільний бюджет.

В період проживання однією сім`єю зі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня1996 року на спільні кошти була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Вказаний договір купівлі-продажу квартири був укладений за усної згоди на ім`я відповідача ОСОБА_1 .

Після придбання зазначеної квартири, сторони переїхали до приміщення придбаної квартири, де продовжували проживати однією сім`єю, а 22 березня 1997 року уклали шлюб, який був зареєстрований Савронським відділом реєстрації актів громадянського стану П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Від шлюбних відносин народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17 лютого 2014 року шлюб між подружжям було розірвано.

В 2017 році позивач виїхала на роботу до Республіки Польща. При цьому, частину отриманих коштів висилала відповідачу на оплату комунальних послуг, а також на погашення кредитних коштів, які були взяті на ремонт спірного житла в 2009 році.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 13 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ..

Виділив ОСОБА_1 на праві власності 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що спірна квартира набута сторонами за час спільного проживання фактично однією сім`єю, коли вони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Факт сумісного докладання коштів та зусиль щодо подальшого утримання цього майна, а також його значного поліпшення в подальшому, а відтак зростання цінності спірного майна - встановлено дослідженням доказів в судовому засіданні: показаннями свідків у справі, копією розписки про отримання позивачкою в борг для купівлі цієї квартири грошових коштів, призначення яких одностайно і чітко підтвердили всі свідки, документами про переказ коштів відповідачу з-за кордону для утримання квартири.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира належить сторонам спору на праві спільної сумісної власності. Інший правовий режим цієї квартири не встановлений письмовим договором між сторонами у справі.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року скасував, ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 відмовив.

Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого суду та відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи - неправильно встановив походження коштів, за які було придбано спірну нерухомість, у зв`язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в якій оскаржені судові рішення просила скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_1 не надала жодного доказу того, що спірна квартира була придбана внаслідок спільної праці членів сім`ї, вказана обставина підтверджується актом про спільне проживання, обставини, викладені в якому були також підтверджені показаннями свідків. Також вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що в 1995 та 1996 роках, під час спільного проживання з ОСОБА_1 , вона також працювала та отримувала заробітну плату частину якої було витрачено на придбання спірної квартири. Вказані обставини також було підтверджено свідками, яких допитав суд першої інстанції.

Додатково вказує також на ту обставину, що свідок ОСОБА_5 подавала оригінал розписки про отримання коштів до суду першої інстанції, але надати вказану розписку до суду апеляційної інстанції не могла, оскільки після 21 липня 2020 року вона залишила розписку у приміщенні свого будинку, але не надавала уваги її місцю знаходження. Після судового засідання в апеляційному суді, майже через місяць, вона знайшла розписку в своєму будинку та надала заявнику. Наразі заявник долучила її оригінал до касаційної скарги.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тішунін О. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник відповідача вказує, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що місцевий суд не з`ясував всі фактичні обставини справи та виправив ці недоліки.

Зазначає, що апеляційний суд правильно встановив обставину походження коштів за які було придбано спірну квартиру, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, адже позивач не довела, що вони були отримані саме завдяки спільній праці. Сам лише факт отримання доходів у 1995 та 1996 роках не може бути доказом участі ОСОБА_1 у придбанні спірної квартири та ведення спільного господарства.

Представник відповідача за зустрічним позовом також зауважує, що оскільки оригінал розписки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції долучений не був, апеляційний суд правильно не врахував її як доказ. Крім того ОСОБА_1 ставив під сумнів її достовірність у зв`язку із чим порушував питання про призначення експертизи.

Аргументом відзиву на касаційну скаргу є також те, що ОСОБА_1 була згодна із рішенням місцевого суду, апеляційну скаргу на нього не подавала, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

05 вересня 2022 року цивільна справа № 212/4152/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 березня 1997 року; від шлюбу подружжя має спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 травня 1996 року ОСОБА_1 придбав у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 1395 (а. с. 5 том 1).

Комунальним підприємством Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» на договорі купівлі-продажу 23 травня 1996 року було здійснено реєстраційний напис, номер запису 114 в книзі: 46 П-114.

Спірна квартира придбана у період до 1997 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами.

Місцевим судом встановлено, що вартість квартири на момент її придбання (травень 1996 року) становила 150 000 000 карбованців. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року №762/96 ця сума з огляду на деномінацію грошової одиниці в Україні відповідала сумі 1 500 грн. Із загальновідомих джерел відомо, що офіційний курс на 02 вересня 1996 року складав 1,76 грн за долар США. Отже, сума купівлі квартири виражена у валюті (долари США) складала орієнтовно на момент купівлі 850 доларів США.

Суд першої інстанції на підставі показань свідків ОСОБА_6 (знайома позивача) та ОСОБА_7 (сестра позивача) встановив, що сторони у справі створили сім`ю у 1995 році і з цього часу проживали як одна родина, вели спільне господарство, в подальшому у 1996 році придбали спірну квартиру на спільні кошти та кошти, які ОСОБА_1 взяла у борг у знайомої, свідка ОСОБА_5 . У березні 1997 року зареєстрували шлюб, у серпні 1997 року в родині народилась спільна дитина - донька ОСОБА_8 , тобто, що спірна квартира набута сторонами за час спільного проживання фактично однією сім`єю, коли вони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Апеляційний суд встановив, що 15 червня 2020 року представником позивача ОСОБА_9 до суду першої інстанції було подано клопотання про долучення доказів, а саме копії розписки від 30 квітня 1996 року про отримання ОСОБА_1 - на той час ОСОБА_10 , грошових коштів у ОСОБА_5 в сумі 1 000 доларів США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 1-3, том 2).

При цьому до клопотання була додана не завірена належним чином копія вказаної вище розписки, яка датована 30 квітня 1996 року (а. с. 7, том 2).

21 липня 2020 року суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_5 , яка підтвердила, що давала позивачу в борг 1 000 доларів США на придбання квартири і гроші їй повертали частинами до повного погашення боргу. Також свідок суду підтвердила, що у неї є оригінал розписки, яку вона знайшла в перших числах травня 2020 року і може надати її суду.

В цьому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_11 заявив клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу розписки, що необхідно для проведення фізико-хімічної експертизи, яке суд першої інстанції залишив відкритим (а. с. 23-25, том 2).

В цей же день, після судового засідання ОСОБА_1 подав суду письмове клопотання про призначення судової експертизи (а. с. 28, том 2).

В наступному судовому засіданні, яке відбулося 27 травня 2021 року, представник ОСОБА_11 не порушував питання щодо призначення експертизи та подав клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції 16 серпня 2021 року разом із клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 17 серпня 2021 року через його зайнятість в Господарському суді Дніпропетровської області і суд ухвалою від 17 серпня 2021 року задовольнив клопотання, розгляд справи відклав на 13 вересня 2021 року на 10:00 годину.

13 вересня 2021 через повторну неявку сторони позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_11 , суд першої інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України первісний позов залишив без розгляду і продовжив розгляд зустрічного позову за відсутності сторони відповідача, клопотання про призначення експертизи залишилось судом першої інстанції не вирішеним.

Стороною відповідача до апеляційної скарги було додано клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи, яке ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року про відкриття провадження було залишено відкритим (а. с. 145-146, 155, том 2).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 08 лютого 2022 року адвокат Тішунін О. А. підтримав клопотання про призначення та проведення експертизи розписки, у справі було оголошено перерву на 15 березня 2022 року для виклику позивача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 , якій необхідно надати суду оригінал розписки від 30 квітня 1996 року (а. с.193-194, том 2).

15 березня 2022 року ні позивач ОСОБА_1 , ні свідок ОСОБА_12 не з`явились в судове засідання і у справі повторно оголошено перерву для виклику свідка ОСОБА_5 з оригіналом розписки (а. с. 207, том 2).

17 травня 2022 року свідок ОСОБА_12 була допитана судом апеляційної інстанції та в судовому засіданні пояснила, що вона позичала гроші позивачу ОСОБА_1 на придбання квартири, гроші протягом двох років були їй повернуті, при цьому надати оригінал розписки, копія якої долучена до матеріалів справи (а. с. 7, том 2), свідок не змогла, пояснивши суду, що в неї цієї розписки немає, хоча згідно протоколу судового засідання суду першої інстанції від 21 липня 2020 року ОСОБА_12 наголошувала на тому, що може надати суду оригінал розписки.

У зв`язку з відсутністю оригіналу розписки, адвокат Тішунін О. А. зняв з розгляду клопотання про призначення та проведення судової фізико-хімічної експертизи у зв`язку з відсутністю об`єкта дослідження.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 на підтвердження доводів зустрічних позовних вимог суду надана Криворізьким перинатальним центром зі стаціонаром «ДОР» довідка про доходи за 1995-1999 роки.

Вказаною довідкою підтверджено, що ОСОБА_1 в період з квітня 1995 року по грудень 1995 року отримала 661,4253 грн заробітної плати; за період з січня по грудень 1996 року заробітна плата позивача становила 974,27437 грн; з січня по грудень 1997 року позивач отримала 900,64 грн заробітної плати; у 1998 році позивач отримала 200,25 грн, у 1999 році за січень, лютий, березень, квітень отримала 69,60 грн. У довідці зазначено, що згідно Указу Президента України від 25 серпня 1996 року № 762 карбованці переведені у гривні (а. с. 161, том 1).

Також матеріали справи містять довідку від 02 квітня 2019 року № 14, видану Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», якою підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посаді старшої медичної сестри і з вересня 2014 року по березень 2016 року з її заробітної плати проводились утримання на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , всього за цей період було утримано із заробітної плати позивача - 5 193 грн комунальних платежів (а. с. 100, том 1).

Окрім того, позивачем на підтвердження доводів позову про те, що в період роботи у Республіці Польща, остання перераховувала ОСОБА_1 грошові кошти для оплати останнім комунальних послуг за квартиру, суду надано три квитанції про оплату: від 20 серпня 2018 року №3338585; від 03 серпня 2018 року № 3255124; від 31 серпня 2018 року № 3406701, в яких зокрема зазначено відправника - ОСОБА_13 , а також отримувача коштів - ОСОБА_1 , рахунок отримувача № НОМЕР_1 , а також суми грошових коштів які були відправлені з Республіки Польща до України (а. с.13-15, том 2).

Всього позивачем на рахунок відповідача за серпень 2018 року було відправлено 3 782,59 грн грошових коштів (03 серпня 2018 року - 1 805,48 грн; 20 серпня 2018 року - 185,87 грн; 31 серпня 2018 року - 1 791,24 грн).

Відповідачем на підтвердження обставин придбання ним спірної квартири за його особисті грошові кошти надана копія його трудової книжки, з якої зокрема встановлено, що в період придбання спірного житла він дійсно працював в Криворізькій філії Дніпропетровського комерційного банку «Приватбанк».

Записами у трудовій книжці ОСОБА_1 підтверджено, що, починаючи з 03 жовтня 1994 року по 13 березня 2001 року відповідач працював у Криворізькій філії Дніпропетровського комерційного банку «Приватбанк», спочатку на посаді працівника відділу безпеки (з 05 грудня 1994 року), а з 15 квітня 1998 року на посаді водія автотранспортного відділу та був звільнений за власним бажанням 13 березня 2001 року (а. с. 175, запис № 13-16 трудової книжки).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірну квартиру було придбано 06 травня 1996 року, а шлюб сторони уклали після оформлення права власності на неї - 22 березня 1997 року, тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення КпШС України, який не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У такому випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім`єю, і який повинен вирішуватися на підставі положень Закону України «Про власність», зокрема, статті 17 цього Закону.

У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 вказано, що: майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18) вказано, що за змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надавши оцінку зібраним у справі доказам окремо та у сукупності суд апеляційної інстанції виходив з того, що надана позивачем довідка про доходи за 1995-1999 роки, підтверджує той факт, що в цей період часу остання працювала в Криворізькому перинатальному центрі зі стаціонаром «ДОР» та отримувала заробітну плату, довідка від 02 квітня 2019 року № 14, видана Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» підтверджує той факт що із заробітної плати ОСОБА_1 з вересня 2014 року по березень 2016 року проводились утримання на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , три квитанції за 2018 рік про перерахування позивачем, відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів на суму 3782,59 грн взагалі не стосуються предмета позову та на думку колегії суддів апеляційної інстанції, зазначені вище докази не доводять обставин ведення спільного господарства, побуту, бюджету під час перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах в період з травня 1995 року по травень 1996 року (06 травня 1996 час придбання відповідачем квартири), як і не доводять факт набуття ОСОБА_1 разом із ОСОБА_1 спірної квартири до реєстрації шлюбу внаслідок їх спільної праці та спільних зусиль, а копія розписки від 30 квітня 1996 року про позику позивачем 1 000 доларів у ОСОБА_5 на придбання спірного житла, без надання оригіналу розписки, не є належним, допустимим та достовірним доказом фінансової участі ОСОБА_1 у придбанні спірної квартири у травні 1996 року.

Таким чином, встановивши, що спірна квартира внаслідок спільної праці сторін у спорі придбана не була, а сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Вищенаведеним також спростовуються аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги.

Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи ту обставину, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про наявність у заявника оригіналу розписки, яку не було досліджено апеляційним судом та щодо якої не було проведено експертизу колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров