Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.09.2019 року у справі №347/671/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 347/671/17

провадження № 61-28898св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 15 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач зобов'язався повернути банку кредит протягом строку дії платіжної картки та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року становила 17 518,95 грн, з яких 398,99 грн - заборгованість за кредитом, 12 354,53 грн - відсотки за користування кредитом, 3 455 грн - комісія та пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 810,43 грн - штраф (процентна складова).

З урахуванням викладеного, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що вони пред'явлені після спливу позовної давності, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків такого пропуску строку, що відповідно до вимог частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення вимог банку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 818,55 грн, з яких: 398,99 грн - заборгованість за кредитом, 12 285,38 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 134,22 грн - штраф. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк дії кредитної картки відповідача встановлений до березня 2016 року, згідно з даними виписки за рахунком за кредитною карткою, відповідач останній раз розрахувався кредитною карткою 12 січня 2016 року, а тому позовна давність не сплинула, вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у певній частині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив та з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору між банком та ОСОБА_1 Відповідач заперечує сам факт отримання кредитної картки та кредитних коштів у сумі 2 500 грн. Безпідставним є посилання банку на те, що підписана ним анкета-заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, які викладені на сайті банку, складає між ним та банком кредитний договір, а з вказаними Умовами та правилами його не ознайомлювали. Також суди безпідставно відмовили у застосуванні трирічної позовної давності, посилання суду, що начебто відповідач скористався кредитною карткою 12 січня 2016 року не відповідає дійсності, оскільки згідно наданого розрахунку заборгованості наданого банком вбачається, що єдина трансакція яка була проведена в січні 2016 року, це зарахування банком бонусів за вказаною кредитною карткою.

У січні 2018 року до суду надійшли заперечення від АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, в яких банк просив залишити касаційну скаргу без задоволення а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції в силі, оскільки апеляційним судом належним чином встановлені фактичні обставини справи та надано їм належну оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За нормою статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судами встановлено, що згідно з договором б/н від 15 жовтня 2012 року, укладеного у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк дії кредитної картки встановлений до березня 2016 року. У самій анкеті-заяві строк дії договору не зазначено.

До суду банк звернувся з позовом 11 квітня 2017 року. Тому висновки апеляційного суду про те, що позовна давність у спірному випадку не сплинула є по суті правильним. Відповідно доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року становила 17 518,95 грн, з яких 398,99 грн - заборгованість за кредитом, 12
354,53 грн - відсотки за користування кредитом, 3 455 грн - комісія та пеня, 500

грн - штраф (фіксована частина), 810,43 грн - штраф (процентна складова).

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 15 жовтня 2012 року, погодився, що заява разом зУмовами та правилами надання банківських послуг складає між ним та банком кредитний договір.

Такі висновки судів є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи й ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині 1 статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов'язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі частини 1 статті 1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19).

Велика Палата Верховного Суду в цій справі дійшла висновку про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказаним висновкам оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

У заяві позичальника від 15 жовтня 2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і відсотків за користування кредитними коштами.

При цьому судами також встановлено, що при зверненні до суду позивачем долучено до позовної заяви копію Умов, які не містять підпису позичальника, якими передбачено, що клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню) передбачені цими Умов.

Разом з тим, виходячи зі змісту наданих Умов та правил, Верховний Суд визнає неможливим встановити дату їх схвалення, момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з'ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З урахування викладеного наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника лише суми непогашеного тіла кредиту, який з наведеного розрахунку та встановленому судами розмірі становить 398,99 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд

Згідно із частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафу за невиконання умов кредитного договору з ухваленням у цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині - відмовити. В іншій частині рішення апеляційного суду, а саме в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 398,99 грн підлягає залишенню без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення відсотків і штрафу та ухвалення нового рішення про відмову в цій частині вимог, то розподіл судових витрат необхідно змінити.

Позивачем сплачено судовий збір: за подання позовної заяви - 1 600 грн, а за подання апеляційної скарги - 1 760 грн. Відповідач за подання касаційної скарги мав сплатити 1 920 грн судового збору, а подав квитанцію на суму 3 900 грн.

Відсоток задоволення позовних вимог складає 2,27%, а відсоток задоволення касаційної скарги - 97,73%.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 76,27 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги ( (1600+1760)*2,27/100), а з позивача на користь відповідача - 1 876,42 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (1920*97,73/100).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором, саме: 12 354,53 грн - відсотків за користування кредитом, 455 грн - комісії та пені, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 810,43 грн - штрафу (процентна складова), скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, - відмовити.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитом у розмірі 398,99 грн залишити без змін.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" гривень 76 (сімдесят шість) грн 27 коп. - витрати зі сплати судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 876,42 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко