Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №361/2650/16ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 361/2650/16-ц

провадження № 61-17983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_4,

відповідачі за первісним позовом: Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_5, приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматова Аліна Анатоліївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - ОСОБА_7,

відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_4, Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_7,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Петришин Н. М., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Березовенко Р. В., Волохова Л. А., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог первісного і зустрічного позовів

6 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Броварський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області), ОСОБА_5, приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматової А. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - ОСОБА_7, про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними і скасування свідоцтв про право власності на майно, скасування рішень державного реєстратора за номерами 2606596 і 2607769 про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначив, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 2-200/1/11 за його позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу, у якій ухвалою цього суду від 3 лютого 2011 року у порядку забезпечення позову накладено арешт на усе майно ОСОБА_7 у межах позовних вимог у сумі 1 980 000 гривень.

9 лютого 2011 року державний виконавець Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року; 10 лютого 2011 року відповідні відомості про арешт належного ОСОБА_7 нерухомого майна (земельної ділянки площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства по АДРЕСА_1) внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

ОСОБА_7 також є боржником у виконавчому провадженні № 28561627 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2467/10 про стягнення боргу на користь ОСОБА_5

У грудні 2012 року, незважаючи на чинне обтяження, старший державний виконавець Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Рамазанов М. Р. у ході виконавчого провадження № 28561627 арештував і передав належну боржнику земельну ділянку та нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства на реалізацію Приватному підприємству «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (далі - ПП «СП Юстиція»).

Прилюдні торги з реалізації земельної ділянки і нерухомого майнового майнового комплексу для ведення фермерського господарства призначалися на 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року, проте у зазначені дати не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців.

17 квітня 2013 року старший державний виконавець Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Рамазанов М. Р. прийняв постанову про передачу нерухомого майна стягувачу ОСОБА_5 у рахунок погашення боргу і склав відповідний акт про передачу.

На підставі зазначеного акта приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматова А. А. 27 травня 2013 року видала свідоцтво про право власності на земельну ділянку і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства по АДРЕСА_1. Цього ж дня державний реєстратор вніс відповідні записи про реєстрацію права власності на такі об'єкти нерухомого майна до Державного реєстру речових право на нерухоме майно.

Позивач зазначає, що постановою начальника Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 20 травня 2013 року скасовано постанову старшого державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Рамазанова М. Р. від 17 квітня 2013 року про передачу нерухомого майна стягувачу і визнано недійсним складений на її виконання акт від 17 квітня 2013 року.

Вказана постанова оскаржена ОСОБА_5 до суду і за результатами розгляду скарги ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2016 року у її задоволенні відмовлено. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року.

Посилаючись на те, що прилюдні торги із реалізації належного ОСОБА_7 нерухомого майна проведені за існування чинного обтяження цього майна, що є порушенням законодавства, ОСОБА_4 просив: визнати недійсними прилюдні торги, проведені 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року; визнати недійсними і скасувати видані ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на земельну ділянку і на нерухомий комплекс для ведення фермерського господарства від 27 травня 2013 року, зареєстровані у реєстрі за номерами 723 і 730; скасувати рішення державного реєстратора за номерами 2606596 і 2607769 про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на дане майно у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно.

У червні 2016 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ОСОБА_4, Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, ОСОБА_7 про захист права власності.

В обґрунтування позову зазначив, що є новим власником земельної ділянки площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства, розташованих по АДРЕСА_1.

На вказане майно у порядку забезпечення позову накладений арешт ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2010 року, постановленою у справі № 2-4267/10 за його позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу, та ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року у справі № 2-200/1/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу.

Оскільки записи про арешт майна, зареєстровані у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, перешкоджають йому розпоряджатися своєю власністю, ОСОБА_5 просив у порядку статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» зняти арешти із земельної ділянки площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства, розташованих по АДРЕСА_1, які накладені на підставі ухвал Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2010 року і Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право власності від 27 травня 2013 року, видані приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округа Київської області Гамзатовою А.А. на ім'я ОСОБА_5 та зареєстровані у реєстрі за номерами 723 і 730.

Скасовано рішення державного реєстратора № 2606596 та відповідний запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, вчинений на підставі виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округа Київської області ГамзатовоюА.А. свідоцтва від 27 травня 2013 року, номер запису про право власності 1070920, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 68098032212.

Скасовано рішення державного реєстратора № 2607769 та відповідний запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, вчинений на підставі виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округа Київської області ГамзатовоюА.А. свідоцтва від 27 травня 2013 року, номер запису про право власності 1071255, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 68129632212.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Скасовуючи видані ОСОБА_5 свідоцтва про право власності і рішення державного реєстратора про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що постанова старшого державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Рамазанова М. Р. про передачу нерухомого майна стягувачу ОСОБА_5 у рахунок погашення боргу і відповідний акт про передачу майна від 17 квітня 2013 року є незаконними та скасовані постановою начальника Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 20 травня 2013 року, тобто передача у власність ОСОБА_5 належного ОСОБА_7 нерухомого майна відбулася неправомірно. Відмовляючи у визнанні недійсними прилюдних торгів, які призначалися на 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень законодавства при їх призначенні і проведенні спеціалізованою установою. Оскільки питання щодо скасування заходів забезпечення позову вирішується у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, і положення Закону України «Про виконавче провадження» до таких правовідносин не застосовуються, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_5 у задоволенні зустрічних вимог про скасування арештів нерухомого майна.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року про залишення рішення суду першої інстанції у відповідній частині без змін скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що майно не може передаватися на реалізацію шляхом продажу на прилюдних торгах у разі існування чинного і нескасованого обтяження, зокрема у разі існування ухвали суду про забезпечення позову і накладення арешту на майно.

Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не надали належної оцінки тій обставині, що земельна ділянка площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1, передані на реалізацію за наявності чинного арешту, про що був обізнаний державний виконавець, проте свідомо наявність заборони на відчуження цього майна не врахував.

Вказує, що прилюдні торги у розумінні цивільного законодавства є правочином, який може визнаватися недійсним у разі його вчинення з порушенням вимог закону.

Також у липні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 і в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року про залишення рішення суду першої інстанції у відповідній частині без змін скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити, а ОСОБА_4 у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що правомірно і у визначеному Законом України «Про виконавче провадження» порядку набув право власності на земельну ділянку і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства.

Вважає, що начальник Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області не мав повноважень втручатись у порядок проведення прилюдних торгів, реалізація майна на торгах є угодою купівлі-продажу і ця угода не визнана недійсною, тому він законний власник спірного нерухомого майна.

Суди попередніх інстанцій встановили, що прилюдні торги 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року призначені і проведені ПП «СП Юстиція» з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстваюстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5, та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5, тому не було підстав для визнання недійсними і скасування виданих за результатами проведення торгів свідоцтв про право власності.

Вказує, що визнання за ним права власності на належне ОСОБА_7 нерухоме майно не порушує права ОСОБА_4 Також посилався на те, що цей позов поданий 6 травня 2016 року, тобто з пропущенням позовної давності, про застосування наслідків спливу якої він заявив у запереченнях на позов, проте суд першої інстанції цим доводам оцінки не надав.

Зазначає, що у порядку статті 154 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, вимагати скасування заходів забезпечення позову може лише учасник справи, тому, оскільки він не є учасником справи № 2-200/1/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, він має право вимагати звільнення майна з-під арешту на підставі статті 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція інших учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що прилюдні торги з реалізації належного боржнику ОСОБА_7 майна призначені і проведені з дотриманням вимог законодавства. Рішення державного виконавця, про неправомірність яких зазначає ОСОБА_4, прийняті до початку проведення торгів і безпосередньо процедури їх проведення не стосуються.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 і ухвалою цього суду від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2017 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 і касаційною скаргою ОСОБА_4 призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа № 2-2467/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за позикою та трьох процентів річних від простроченої суми.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2010 року, яка набрала законної сили, у вказаній справі вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_7, у межах позовних вимог в сумі 1 500 952 гривень, у тому числі на земельну ділянку площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і на нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_5 задоволено частково і стягнено із ОСОБА_7 на його користь позику у сумі 1 186 410 гривень, що за курсом Національного банку України станом на 27 вересня 2010 року еквівалентно 150 000 доларам США, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 527,87 гривень та судові витрати у розмірі 1 820 гривень, всього стягнено 1 190 757,87 гривень.

Постановою Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 29 серпня 2011 року відкрито виконавче провадження № 28561627 з виконання виконавчого листа № 2-4267/10 про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 1 190 757,87 гривень і накладено арешт на належне боржнику майно у межах суми боргу.

У цьому виконавчому провадженні державний виконавець вчиняв дії на виконання виконавчого листа № 2-4267, у тому числі щодо виявлення та з'ясування обсягу належного боржнику майна, опису та арешту цього майна, з'ясування наявності заборон та арештів, призначення суб'єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна і його неодноразової переоцінки через відсутність потенційних покупців на прилюдних торгах тощо.

У жовтні 2011 року державним виконавцем Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області ДячкомС.В. направлено запити до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України щодо надання розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна боржника.

17 жовтня 2011 державним виконавцем під час виходу за адресою місцезнаходження майна боржника по АДРЕСА_1 арештовано та описано майно, належне ОСОБА_7 на праві приватної власності, а саме земельну ділянку площею 1,9335 га із кадастровим номером НОМЕР_1, ангар, приміщення пташника, розпочатий будівництвом адміністративно-побутовий корпус, туалет, електричну підстанцію КТП 60 кВА, ангар, залізобетонну естакаду, про що складено відповідний акт опису та арешту майна. Вказані виконавчі дії здійснено за участю стягувача ОСОБА_5, понятих та представника торгівельної організації - ПП «СП Юстиція», якому описане майно передане на зберігання.

20 жовтня 2011 року до Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області надійшов витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з яким 10 лютого 2011 року на нерухоме майно ОСОБА_7 накладено арешт на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року у справі № 2-200/1/11.

Також судами встановлено, що 8 січня 2013 року ПП «СП Юстиція» на підставі поданих державним виконавцем Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області документів призначило прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства, розташованих по АДРЕСА_1.

10 січня 2013 року ПП «СП Юстиція» повідомило Броварське МВ ДВС ГТУЮ у Київській області про те, що аукціон з продажу арештованого нерухомого майна не відбувся у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

14 січня 2013 року ОСОБА_7 і ОСОБА_5 повідомлено про уцінку зазначеного майна.

25 січня 2013 року державним виконавцем Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області складено акт уцінки майна, відповідно до якого вартість майна, виставленого на реалізацію, складає 1 164 776 гривень; копію акта направлено до ПП «СП Юстиція» та сторонам виконавчого провадження.

Другі прилюдні торги ПП «СП Юстиція» призначенона 22 лютого 2013 року.

26 лютого 2013 року ПП «СП Юстиція» повідомило Броварське МВ ДВС ГТУЮ у Київській області про те, що аукціон з продажу арештованого нерухомого майна не відбувся у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

6 березня 2013 року державним виконавцем Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області складено акт уцінки майна, відповідно до якого вартість майна, виставленого на реалізацію, складає 1 104 736 гривень. Копію акта направлено до ПП «СП Юстиція» та сторонам виконавчого провадження.

Треті прилюдні торги ПП «СП Юстиція» призначенона 3 квітня 2013 року.

12 квітня 2013 року ПП «СП Юстиція» повідомило Броварське МВ ДВС ГТУЮ у Київській області про те, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців та про зняття цього майна із продажу на торгах.

Цього ж дня державний виконавець Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області направив ОСОБА_5 повідомлення із пропозицією залишити за собою нереалізоване майно або відмовитися від його прийняття. У відповідь на вказаний лист ОСОБА_5 подав доБроварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області заяву, у якій виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах нерухоме майно боржника ОСОБА_7 у рахунок погашення боргу.

16 квітня 2013 року ОСОБА_5 сплатив різницю між вартістю набутого майна і сумою заборгованості у розмірі 10 042,13 гривень на рахунок Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області.

Постановою державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 17 квітня 2013 року, затвердженою начальником цього відділу державної виконавчої служби, передано стягувачу ОСОБА_12 майно, що належить боржнику ОСОБА_7, у рахунок погашення боргу в розмірі 1 190 757,87 гривень, а самеземельну ділянку площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства (ангар, приміщення пташника, розпочатий будівництвом адміністративно-побутовий корпус, туалет, електрична підстанція КТП (160кВА), ангар, залізобетонна естакада), що розташовані по АДРЕСА_1.

На виконання вказаної постанови державний виконавець склав акт від 17 квітня 2013 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

20 травня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області із заявою про зняття арешту, накладеного на майно боржника ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року у справі № 2-200/1/11.

Постановою начальника Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 20 травня 2013 року скасовано постанову державного виконавця від 17 квітня 2013 року про передачу майна стягувачу й визнано недійсним акт про передачу майна стягувачу від 17 квітня 2013 року.

27 травня 2013 року, після скасування постанови і акта, приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ГамзатовоюА.А. відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17 квітня 2013 року видано ОСОБА_5 свідоцтво про те, що йому належить на праві власності майно, яке складається із: ангара площею 585,8 кв.м, приміщення пташника площею 451,3 кв.м, розпочатого будівництвом адміністративно-побутового комплексу площею 168,80 кв.м, туалету розміром 1,7*1,4 м, ангара розміром 7,5*15 м, залізобетонної естакади розміром 6,0*2,6 м, розташованих по АДРЕСА_1, яке придбане ним за 550 055 гривень.

У цей же день приватний нотаріус видала ОСОБА_5 свідоцтво про те, що йому на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 1,9335 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1) по АДРЕСА_1, яка придбана ним за 650 745 гривень.

Також судами встановлено, у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала справа № 2-200/1/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики і за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_5 до ОСОБА_7 і ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним у зв'язку з його фіктивністю.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року у справі № 2-200/1/11 вжито заходи забезпечення позову і накладено арешт на рухоме й нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_7, у межах позовних вимог на суму 1 980 000 гривень, у тому числі на земельну ділянку площею 1,9335 га і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства по АДРЕСА_1.

Постановою головного державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 9 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження № 24348472 з примусового виконання цієї ухвали, а постановою від 14 лютого 2011 року вказане виконавче провадження закінчене у зв'язку із накладенням арешту на майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики; у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_5 - відмовлено. Стягнено із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у сумі 1 980 000 гривень, судовий збір у сумі 1 700 гривень і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, всього стягнено 1 981 820 гривень.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2012 року відмовлено ОСОБА_5 у скасуванні заходів забезпечення позову у цивільній справі № 2-200/1-2011.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року поновлено ОСОБА_4 пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа № 2-2467/10 до виконання. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року ухвала суду першої інстанції від 30 жовтня 2012 року в частині поновлення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання скасована й у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року і залишено в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року.

8 травня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-200/1/11, у якій також зазначив про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_7

Постановою державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 15 травня 2013 року відкрито виконавче провадження № 37910897 з примусового виконання виконавчого листа № 2-200/1/11 про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 1 981 820 гривень.

Постановою старшого державного виконавця Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 21 травня 2013 року об'єднано виконавче провадження № 28561627 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2467/10 про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 боргу з виконавчим провадженням № 37910897 з примусового виконання виконавчого листа № 2-200/1-11 про стягнення із ОСОБА_7 боргу на користь ОСОБА_4; присвоєно зведеному виконавчому провадженню № 38340247.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Щодо позову ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними і скасування свідоцтв про право власності на майно, скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені чинними на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про виконавче провадження» 1999 року (далі - Закон) і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерстваюстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Проте як вказаний Закон, так і Інструкція не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Згідно з пунктом 4.5.3 Інструкції реалізація арештованого державними виконавцями майна здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 (далі - Порядок), і Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення).

Для проведення реалізації нерухомого майна державний виконавець збирає документи, передбачені Інструкцією, і направляє їх копії разом із супровідним листом, копіями виконавчого документа, актом визначення вартості майна (звіту про оцінку майна) та копією розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна або Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до відповідного регіонального органу державної виконавчої служби для здійснення заходів щодо передачі майна на реалізацію та організації конкурсу. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, забезпечує правильність та повноту підготовлених документів (пункт 4.5.6 Інструкції).

Пунктами 1.2, 3.1 Порядку встановлено, що реалізація арештованого майна здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу на аукціоні. Орган державної виконавчої служби укладає з організатором аукціону договір, яким доручає реалізацію майна організатору аукціону за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна.

Тобто державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Організатор аукціону визначає дату і час проведення аукціону та не пізніше ніж за 15 днів до дня його проведення розміщує на відповідному веб-сайті інформацію про майно, що реалізується. Оголошення про проведення аукціону має бути розміщене не пізніше семи днів з моменту укладення договору про реалізацію майна, а у випадку проведення повторного аукціону - не пізніше семи днів з моменту складання акта переоцінки майна.

У разі відсутності покупців аукціон вважається таким, що не відбувся. Якщо аукціон не відбувся двічі, то майно знімається з аукціону, про що організатор аукціону в триденний термін повідомляє державного виконавця (пункти 8.2, 8.4 Порядку, пункти 7.1, 7.4 Тимчасового положення).

Визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, не породжують виникнення у будь-якої особи права власності на майно, що виставлялося на торги. У разі, якщо аукціон не відбувся двічі, таке майно знімається із торгів і у подальшому звернення на нього стягнення відбувається у порядку, визначеному Законом та Інструкцією.

Недійсними, тобто такими, що проведені з порушенням вимог законодавства, можуть визнаватися лише прилюдні торги, які відбулися і мають наслідком перехід права власності на реалізоване на торгах майно від боржника до покупця - учасника прилюдних торгів, що за правовою природою прирівнює ці торги до правочину купівлі-продажу.

Оскільки прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_7 майна, призначені на 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців, немає правових підстав для визнання їх недійсними з передбачених статтями 203, 215 ЦК України правових підстав, тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог по суті є правильним.

Посилання ОСОБА_4 на те, що майно не може передаватися на реалізацію на прилюдні торги у разі існування чинного і нескасованого обтяження, зокрема у разі існування ухвали суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, є обґрунтованими, проте не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанції про відмову у задоволені позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки ці доводи стосуються неправомірних дій державного виконавця і не свідчать про порушення процедури проведення торгів спеціалізованою установою. Передача державним виконавцем на реалізацію майна, щодо якого є ухвала суду про забезпечення позову шляхом його арешту, є підставою для оскарження рішення державного виконавця щодо передачі майна на прилюдні торги у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством.

Порядок реалізації арештованого майна і Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна не встановлюють для спеціалізованих організацій - організаторів аукціону обов'язку перевіряти наявність нескасованих арештів щодо переданого для реалізації на торгах майна.

За таких обставин та враховуючи, що фактично прилюдні торги жодного разу не відбулися, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про безпідставність позовних вимог про визнання їх недійсними.

Посилання ОСОБА_4 на те, що прилюдні торги у розумінні цивільного законодавства є правочином, який може визнаватися недійсним у разі його вчинення з порушенням вимог закону, касаційний суд відхиляє.

Ознаки правочину з купівлі-продажу майна мають прилюдні торги, які завершилися реалізацією майна, тобто такі, за результатами проведення яких відбувся перехід майна від боржника до покупця і розрахунок за таке майно.

Торги, які не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців, не мають ознак правочину з купівлі-продажу, оскільки не породжують правових наслідків у виді переходу права власності на передане на реалізацію майно, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_4 у цій частині безпідставні.

Частина шоста статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року передбачає, що у випадку, якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

Згідно з частинами сьомою, дев'ятою цієї статті у разі, якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові.

Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Згідно зі статтями 34, 72 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися. Такі свідоцтва видаються на підставі акта про те, що майно залишено за стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися.

Пункт 1 глави 13 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції Порядку на час видачі оспорюваних свідоцтв передбачає, що у разі, якщо прилюдні торги (аукціон) оголошено такими, що не відбулися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що підставою для видачі стягувачу свідоцтва про право власності на майно, яке він залишив за собою у рахунок погашення боргу, є акт державного виконавця із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Вказаний акт державний виконавець складає на виконання постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, що приймається ним у порядку статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Одночасно стаття 83 цього Закону передбачає, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, здійснює контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою начальника Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 20травня 2013 року скасовано постанову державного виконавця від 17 квітня 2013 року про передачу майна стягувачу й визнано недійсним акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17 квітня 2013 року.

Вказану постанову ОСОБА_5 оскаржив до суду, проте ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Встановивши, що постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу скасована і складений за фактом такої передачі акт визнаний недійсним, тобто вони не створюють правових наслідків, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірну передачу ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства та правильно скасували видані йому свідоцтва про право власності як такі, для отримання яких не було правових підстав.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Дійшовши висновку про скасування виданих ОСОБА_5 свідоцтв про право власності, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і обґрунтовано скасували рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства, розташовані по АДРЕСА_1.

Доводи ОСОБА_5про те, що він правомірно і у визначеному Законом України «Про виконавче провадження» порядку набув право власності на земельну ділянку і нерухомий майновий комплекс для ведення фермерського господарства, касаційний суд відхиляє, оскільки начальник Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області у порядку контролю за законністю виконавчого провадження скасував постанову про передачу стягувачу майна.

Помилковими є посилання ОСОБА_5на те, що начальник Броварського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області не мав повноважень втручатись у порядок проведення прилюдних торгів, так як статтею 83 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року передбачено право начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, здійснювати контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем та у разі, якщо його рішення суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову державного виконавця чи визнати недійсним складений ним акт.

Твердження ОСОБА_5про те, що реалізація майна на торгах є угодою купівлі-продажу і ця угода не визнана недійсною, тому він є законним власником спірного нерухомого майна, касаційний суд відхиляє, так як спірне майно набуте заявником не за результатами проведення прилюдних торгів, які жодного разу не відбулися, а на підставі визнаного недійсним акта державного виконавця про передачу нереалізованого майна стягувачу, про що прямо зазначено у виданих ОСОБА_5 свідоцтвах про право власності.

З вказаних підстав не має правового значення і посилання заявника на те, що прилюдні торги 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року організовані ПП «СП Юстиція» з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Посилання ОСОБА_5 на те, що визнання за ним права власності на належне ОСОБА_7 нерухоме майно не порушує права ОСОБА_4, є помилковим. Судами встановлено, що ОСОБА_7 є боржником у окремих виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості за договорами позики на користь ОСОБА_5 і на користь ОСОБА_4

Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності у боржника майна для задоволення всіх вимог встановлена у статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року. ОСОБА_5 і ОСОБА_4 є стягувачами однієї черги, тому відповідно до частини другої цієї статті їх вимоги задовольняються за рахунок належного боржнику майна пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Таким чином, залишення ОСОБА_5 за собою у цілому належних ОСОБА_7 земельної ділянки і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства порушує права ОСОБА_4, який як стягувач однієї із ним черги має право на часткове задоволення за рахунок цього майна своїх вимог пропорційно до належної йому суми.

Доводи ОСОБА_5 про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не задовольнили подану ним заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, є необгрунтованими.

Аналіз положень глави 19 ЦК України «Позовна давність» дає підстави для висновку, що правові наслідки спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можуть застосовуватися лише у тих випадках, якщо доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не з підстав спливу позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 подав цей позов 6 травня 2016 року і просив визнати недійсними прилюдні торги, проведені 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року, а також визнати недійсними і скасувати видані ОСОБА_5 27 травня 2013 року свідоцтва про право власності та скасувати рішення державного реєстратора від 27 травня 2013 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на дане майно у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно.

У задоволенні вимог про визнання недійсними прилюдних торгів, проведених 8 січня 2013 року, 22 лютого 2013 року та 3 квітня 2013 року, суди відмовили за безпідставністю матеріально-правової вимоги, а щодо вимог про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності і скасування рішень державного реєстратора позовна давність не сплила, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо пропущення ОСОБА_4 строку звернення до суду необґрунтовані.

Щодо позову ОСОБА_5 про захист права власності

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі ухвал суду про забезпечення позову, ОСОБА_5 обґрунтував посиланням на статті 319, 321, 328 ЦК України.

Відповідно до цих статей право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне нерухоме майно передане у власність ОСОБА_5 неправомірно, оскільки документи, що були підставою для документального оформлення права власності, скасовані і визнані недійсними у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин ОСОБА_5 не є законним власником земельної ділянки площею 1,9335 га з кадастровим номером НОМЕР_1 і нерухомого майнового комплексу для ведення фермерського господарства, розташованих по АДРЕСА_1, тому його права не підлягають захисту відповідно до статей 319, 321, 328 ЦК України.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, на яку в обґрунтування своїх вимог також послався позивач за зустрічним позовом, передбачений порядок зняття з майна арешту, накладеного у ході виконавчого провадження. Згідно з частиною п'ятою цього Закону арешт з майна чи з коштів може бути знятий за рішенням суду.

У порядку цієї статті підлягають вирішенню позови щодо скасування арешту, накладеного державним виконавцем у ході здійснення виконавчого провадження відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, тому стаття 60 цього Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі і вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Частина третя статті 154 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, встановлювала, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Також скасування ухвали про забезпечення позову може здійснюватися за наслідками її апеляційного оскарження. Особа, яка не брала участі у справі, проте постановленням ухвали про забезпечення позову суд вирішив питання про її права та обов'язки, має право оскаржити таку ухвалу до апеляційного суду у загальному порядку.

Таким чино, вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду у іншому провадженні.

Встановивши, що ОСОБА_5 на підставі статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року просить скасувати арешт майна, накладений у порядку виконання ухвал суду про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих вимог з тих підстав, що таке питання підлягає вирішенню у порядку, встановленому ЦПК України.

Посилання ОСОБА_5 на те, що у порядку статті 154 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, вимагати скасування заходів забезпечення позову може лише учасник справи, тому він не може подати заяву про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року у справі № 2-200/1/11, касаційний суд відхиляє, оскільки у разі порушення цією ухвалою його права чи інтересів він має право оскаржити її у апеляційному порядку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 та касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний