Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 203/3084/17-ц

провадження № 61-13739св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальний заклад «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» Дніпропетровської обласної ради,

представник відповідача - Іванова Оксана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до комунального закладу «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» Дніпропетровської обласної ради про стягнення заборгованості із заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І.А., від 23 січня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до комунального закладу «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва») про стягнення заборгованості із заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що вона у період з 17 грудня 2010 року працювала сторожем у КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва». Згідно з наказом в. о. директора коледжу від 17 серпня 2015 року № 84-К її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників. За період роботи та на момент звільнення їй не виплачено заробітну плату за надурочну роботу за 2011 рік у розмірі 374,10 грн, за 2014 рік у розмірі 409,83 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 2 314,91 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 вересня 2015 року по день фактичного розрахунку у розмірі 50 913,60 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Казака С. Ю. від 11 жовтня 2017 року, з урахуванням виправлення арифметичної помилки, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4: заборгованість із заробітної плати за 2011 рік - у розмірі 374,10 грн, за 2014 рік - у розмірі 409,83 грн, а всього з урахуванням інфляційних втрат - 1 530,98 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 11 жовтня 2017 року - у розмірі 53 650,89 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати у розмірі 783,93 грн.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем визнано наявність заборгованості із заробітної плати перед позивачем за 2011 рік у розмірі 374,10 грн та за 2014 рік у розмірі 409,83 грн, яка не була виплачена ОСОБА_4 у день звільнення до теперішнього часу, тому відповідно до положень статті 117 КЗпП України стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року по день ухвалення рішення, тобто 11 жовтня 2017 року.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» задоволено частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року в частині розміру стягнутого з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 11 жовтня 2017 року змінено, зменшивши його розмір з 53 650,89 грн до 35 064,45 грн.

У решті - рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір стягнутого з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року у цивільній справі № 200/16220/15-ц з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість із заробітної плати за 2012, 2013 і 2015 роки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 31 січня 2017 року включно у розмірі 18 586,44 грн, тому суд виключив зазначений період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який перебуває у межах періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даній справі.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково тлумачить положення статті 117 КЗпП України, зазначивши, що в ній передбачено стягнення не більше одного повного розміру середнього заробітку за один і той самий час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, правозастосування статті 61 Конституції України стосується фізичних осіб - юридична відповідальність становлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер, тому посилання апеляційного суду на статтю 61 Конституції України є неправомірним.

10 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по деньфактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року у цивільній справі № 200/16220/15-ц з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість із заробітної плати за 2012, 2013 і 2015 роки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 31 січня 2017 року включно у розмірі 18 586,44 грн.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у даній справі.

Посилання касаційної скарги на те, що положення статті 61 Конституції України застосовуються лише до фізичних осіб є безпідставними, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263 - 264 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру стягнутого з КЗ «Дніпропетровський коледж культури і мистецтва» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 11 жовтня 2017 року, виключивши стягнутий за рішенням суду від 31 січня 2017 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2015 року до 31 січня 2017 року.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк