Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2019 року у справі №522/9290/15

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 522/9290/15-ц

провадження № 61-20245св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 20 грудня 2016 року у складі судді Нікітіної С. Й. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Калараша А. А., Гайворонського С. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2015 року перший заступник прокурора м. Одеси звернувся з позовом до Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд" (далі - ТОВ "Бізнес Буд"), про витребування майна та скасування державного акта.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до рішення Печерського районного суду м.

Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року було виконано шляхом видачі на ім'я ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2008 року серії ЯД № 786431, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501394. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м.

Києва від 04 грудня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. При новому розгляді справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2013 року у справі № 1522/10614/12 позов залишено без розгляду. На підставі договору дарування від 28 жовтня 2010 року спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_3 у власність ОСОБА_2, яка земельну ділянку внесла до установчого фонду ТОВ "Бізнес Буд", яке 31 травня 2014 року отримало свідоцтво про право власності. Перший заступник прокурора у позові зазначив, що підстави для набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку відсутні, оскільки вичерпний їх перелік встановлений статтею 81 Земельного кодексу України. Тому, оскільки ОСОБА_1 безпідставно отримав у власність земельну ділянку, то він не мав права її відчужувати ОСОБА_2 за договором дарування від 28 жовтня 2010 року, а та в свою чергу не мала права передавати її ТОВ "Бізнес Буд".

З огляду на викладене, перший заступник прокурора м. Одеси просив витребувати на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1, з незаконного володіння ТОВ "Бізнес Буд" та скасувати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 10 жовтня 2008 року серії ЯД № 786431, виданий на ім'я ОСОБА_1.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року у задоволенні позову першого заступника прокурора м. Одеси відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування акта серії ЯД від 13 жовтня 2008 року № 786431, виданого ОСОБА_1, на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування державного акта, тому відмова в задоволенні первісних позовних вимог є підставою для відмови у задоволенні похідних позовних вимог.

Останньою ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради відхилено, рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішеного спору, зазначивши, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2017 року заступник прокурора Одеської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог Одеської міської ради до ТОВ "Бізнес Буд" про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки закрити, в іншій частині позовних вимог - ухвалити нове рішення про їх задоволення.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували висновок Верховного Суду України від 13 червня 2016 року, викладений у справі № 6-942цс16, про те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

У жовтні 2017 року ТОВ "Бізнес Буд" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити заступнику прокурора Одеської області в задоволенні касаційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року, залишити вказані судові рішення в силі, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою.

На підтвердження зазначеного, ТОВ "Бізнес Буд" посилається на обізнаність Одеської міської ради про порушення свого права з моменту видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку 13 жовтня 2008 року Управлінням земельних ресурсів міста Одеса, оскільки останнє виконує представницькі функції Одеської міської ради в галузі земельних відносин.

У січні 2019 року ТОВ "Бізнес Буд" подало письмові пояснення, в яких просить при розгляді касаційної скарги врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року (далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною 6 статті 403 ЦПК України, а саме з огляду на те, що у касаційній скарзі першого заступника прокурора Одеської області є доводи стосовно порушення судом правил предметної юрисдикції.

На час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи". Відповідно до частини 6 статті 404 ЦПК України у редакції Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи", якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зокрема, якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, провадження № 14-653цс19, справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини 6 статті 404 ЦПК України.

14 листопада 2019 року зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника прокурора Одеської області підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій установлено, щорішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 21491-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована на АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

На підставі зазначеного рішення суду 13 жовтня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі на ім'я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 786431, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501394.

Відповідно до Положення про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 23 грудня 2005 року № 5069-ІV (далі - Положення) та діючого на час набуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки й видачі йому державного акту, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради створено Одеською міською радою і є його виконавчим органом. Управління підзвітне та підконтрольне Одеській міській раді, підпорядковане виконкому Одеської міської ради та Одеському міському голові.

Згідно з пунктом 4 Положення основним завданням Управління є: забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до Земельного Кодексу України та законів; здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель та контролю за додержанням земельного законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі №1522/10614/12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

При новому розгляді справи ухвалою Приморського районного суду від 08 травня 2013 року позов залишено без розгляду.

Одночасно, а саме 28 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 11157, подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар вищезазначену спірну земельну ділянку, про що був зроблений відповідний нотаріальний запис на державному акті серії ЯД № 786431.

31 травня 2011 року ОСОБА_2 внесла до статутного фонду ТОВ "Бізнес Буд" спірну земельну ділянку та отримала права на частку в статутному капіталі даного товариства.

Таким чином, ТОВ "Бізнес Буд" стало власником спірної земельної ділянки на підставі державного акту ЯД № 786431, виданого 13 жовтня 2008 року.

Також судами встановлено, що про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва, що від 04 грудня 2007 року у справі № 1522/10614/12 Одеська міська рада дізналася 03 квітня 2008 року.

Звертаючись до суду із цим позовом перший заступник прокурора м. Одеси вказував на те, що ОСОБА_1 безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, тому він не мав права її відчужувати ОСОБА_2 за договором дарування від 28 жовтня 2010 року, а та в свою чергу не мала права передавати її до статутного фонду ТОВ "Бізнес Буд", яке 31 травня 2014 року отримало свідоцтво про право власності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що, позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування акта серії ЯД від 13 жовтня 2008 року № 786431, виданого ОСОБА_1, на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому суд зазначив, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування державного акта, тому відмова в задоволенні первісних позовних вимог є підставою для відмови у задоволенні похідних позовних вимог.

Із такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд повністю погодитись не може з огляду на таке.

Щодо вимог про скасування державного акта

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі у редакції, чинній на час видання оспорюваного державного акта) громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).

Зі змісту частини 11 статті 118 ЗК України вбачається, що у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду це питання може бути вирішено в судовому порядку.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 ЗК України)

Відповідно до частини 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18.

Як встановлено судами у цій справі, підставою для видачі на ім'я ОСОБА_1 оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку стало рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 1522/10614/12. Це рішення скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року у встановленому законом порядку.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку, що скасування державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку від 10 жовтня 2008 року серії ЯД № 786431 не є необхідним для вирішення питання витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. А тому суди мали відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги саме з цих підстав, але не зробили цього.

Щодо застосування позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв'язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Оскільки у цій постанові Верховним Судом встановлено, що позовні вимоги Одеської міської ради в особі першого заступника прокурора м. Одеси про визнання незаконним та скасування акта серії ЯД від 13 жовтня 2008 року № 786431 є неефективним способом захисту інтересів громади міста Одеса, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні цих позовних вимог з підстав пропуску позовної давності є помилковими.

Щодо юрисдикції спору в частині вимог про витребування земельної ділянки

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно зі статтею 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 03 жовтня 2017 року (далі - ГПК України 2004 року) право на звернення до господарського суду для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Перелік справ, підвідомчих господарському суду, наведений у статті 12 ГПК України 2004 року, зокрема за змістом пункту 6 частини першої цієї статті господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір у цій справі в порядку цивільного судочинства, зазначені положення закону не врахували, не звернули уваги на те, що предметом позову у цій справі є зокрема вимоги юридичної особи - Одеської міської ради в особі першого заступника прокурора м. Одеси про витребування земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої на АДРЕСА_1, із незаконного володіння іншої юридичної особи - ТОВ "Бізнес Буд".

Таким чином, спір у справі в частині вимог про витребування земельної ділянки фактично виник між юридичними особами, і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки позовних вимог щодо витребування земельної ділянки до фізичних осіб - відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивачем не заявлено, то їх участь у справі на юрисдикційність цього спору жодним чином не впливає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги першого заступника прокурора Одеської області, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій з ухваленням у цій справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання незаконним і скасування акта серії ЯД від 13 жовтня 2008 року № 786431 з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови, та закриття провадження у справі в частині вимог про витребування на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої на АДРЕСА_1, з незаконного володіння ТОВ "Бізнес Буд", як такого, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 412, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд" в частині вимог про витребування майна відмовити з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління Дерземагентства у м. Одесі Одеської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд" в частині вимог про витребування майна закрити.

Роз'яснити першому заступнику прокурора м. Одеси, який діє в інтересах держави в особі Одеської міської радиправо на звернення до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд" про витребування майна в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В.

Яремко