Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 573/1867/18

провадження № 61-3049св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Вікторія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада 2018 року у складі судді Терещенко О. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Вікторія» (далі - ТОВ агрофірма «Вікторія») про зобов`язання припинити незаконне користування земельною ділянкою та передати її у користування власнику.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 5920655700:01:005:1043), яка розташована на території Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області. Вказану земельну ділянку вона отримала ІНФОРМАЦІЯ_1 року у спадщину після смерті своєї бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Земельну ділянку на підставі договору оренди від 01 січня 2014 року, укладеного з ОСОБА_2 обробляє відповідач. З моменту отримання земельної ділянки у власність позивачка 4 рази зверталася до відповідача з вимогою повернути їй земельну ділянку або укласти відповідний договір з нею, однак відповідачем її вимоги були відхилені з тих підстав, що між ним та попереднім власником було укладено договір оренди на строк до 01 січня 2024 року. Договором також визначено, що перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для розірвання договору та зміни його умов. Своїми діями відповідач створив такі умови, за яких вона змушена всупереч своїй волі, вступити у невизначені відносини з ТОВ агрофірма «Вікторія» та отримувати орендну плату, яку вона вважає недостатньою компенсацією за незаконне володіння належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою.

ОСОБА_1 просила зобов`язати ТОВ агрофірма «Вікторія» припинити незаконне користування належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою, кадастровий номер 5920655700:01:005:1043, площею 2,0 га, розташованою на території Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області та передати її позивачу у користування, як законному власнику.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач незаконно використовує спірну земельну ділянку.

Постановою Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

08 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем надано суду всі докази. Вона не укладала з відповідачем жодних угод і, як власник, користується необмеженим правом на витребування свого майна, і саме відповідач повинен доводити законність користування належною позивачці земельною ділянкою. Державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена після смерті спадкодавця. Копії договору оренди позивачка не має. Суди безпідставно намагаються поширити дію договору оренди земельної ділянки на позивачку.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Білопільського районного суду Сумської області.

У березні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 лютого 2016 року в порядку спадкування ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 5920655700:01:005:1043, розташованої на території Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯМ № 557425, виданого Білопільською районною державною адміністрацією 25 грудня 2012 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за

№ 592060001001536. Відомості про реєстрацію права власності внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 лютого 2016 року за

№ 13342823.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 19 лютого 2016 року, на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2014 року, орендодавцем за яким виступає спадкодавець ОСОБА_2 , а орендарем - ТОВ агрофірма «Вікторія»,

18 листопада 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права оренди вказаної вище земельної ділянки. Строк дії договору становить до 01 січня 2024 року з правом пролонгації. Орендна плата становить 2 429,20 грн, що складає 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Фак укладення даного договору між ОСОБА_2 та відповідачем сторонами по справі не заперечується.

Позивач неодноразово зверталася до відповідача щодо повернення зазначеної вище земельної ділянки і отримувала роз`яснення, що 01 січня 2014 року між

ТОВ агрофірма «Вікторія» та ОСОБА_2 укладений договір оренди зі строком дії до 01 січня 2024 року. Пунктом 13.6. Договору оренди землі визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору. Крім того, позивачу пропонувалося укласти з відповідачем додаткову угоду до договору оренди землі від 01 січня 2014 року, однак остання відмовилася. З огляду на те, що об`єкт оренди використовується за цільовим призначенням та орендарем у повному обсязі виконуються обов`язки згідно договору, укладеного з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 роз`яснено, що правові підстави для його розірвання до закінчення строку, на який його укладено, відсутні.

Крім того, пунктом 13.6 договору оренди землі від 01 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ агрофірма «Вікторія», сторони узгодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом положень статей 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України.

Установивши, що ТОВ агрофірма «Вікторія» користується спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем 01 січня 2014 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач використовує земельну ділянку на відповідній правовій підставі - правочину, який є правомірним.

Позивач набула право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті орендодавця ОСОБА_2 , а відповідно до правил статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За таких обставин аргументи заявника про те, що суди безпідставно намагаються поширити дію договору оренди земельної ділянки на позивачку є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада

2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 листопада

2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська