Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 341/1078/17

провадження № 61-42338ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2018 рокуу складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кредитні ініціативи» та Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним пункту реєстру позичальників

до договору про відступлення прав вимоги, укладеного 17 грудня 2012 року

між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», в частині щодо переуступки вимоги із заборгованості ОСОБА_1 та виключення його з реєстру позичальників.

В обґрунтування позову посилався на те, що 18 березня 2008 року між ним

та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено кредитний договір № 316.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір переуступки вимоги, у тому числі за договором від 18 березня 2008 року № 316.

ОСОБА_1 вказував, що у порушення умов кредитного договору від 18 березня 2008 року № 316 його належним чином не повідомлено про наявність укладеного договору переуступки вимоги за кредитною заборгованістю, про грошову вимогу, яка підлягає виконанню, про фактора, якому має бути здійснено платіж

та про нові банківські реквізити, при укладенні договору про відступлення прав вимоги відсутні відомості про передачу новому кредитору первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту на його ім`я, в тому числі заява про видачу кредиту, розрахункові чеки, меморіальні ордери, крім того, згідно

з протоколом правління ПАТ «Промінвестбанк» від 14 грудня 2011 року первинний кредитор списав заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 42 017,00 грн за процентами та 262 500,00 грн за тілом кредиту як безнадійну, а 08 вересня 2012 року закрив рахунки.

Посилаючись на вищенаведене, а також на те, що нарахування за кредитним договором більше не проводилось, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним пункт 3018 реєстру позичальників до договору про відступлення прав вимоги

від 17 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестицій банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо переуступки вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 , та виключити пункт 3018 з реєстру позичальників до договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня

2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року у складі судді Максимчин Ю. Д. позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 3018 реєстру позичальників до договору

про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо переуступки вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 ,

та виключено пункт 3018 з реєстру позичальників до договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не був належним чином повідомлений про зміну умов кредитного договору, зокрема про заміну кредитора. У зв`язку із відсутністю

в матеріалах справи доказів оплати новим кредитором первісному кредитору ціни продажу кредитного портфелю договір про відступлення прав вимоги

за заборгованістю ОСОБА_1 не може вважатись чинним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що однією з підстав визнання частково недійсним оспорюваного договору відступлення прав вимоги є наявність розбіжностей у розрахунках кредитної заборгованості ОСОБА_1 та відсутність первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту й здійснення його часткового погашення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 липня

2018 року рішення Галицького районного суду від 19 березня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що неналежне повідомлення божника про заміну кредитора

не є самостійною підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, оскільки боржник, який не отримав повідомлення

про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання вважається належним, до того ж відповідач довів факт письмового повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та зміну кредитора

у кредитному зобов`язанні, що встановлено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у справі № 341/1976/15-ц

про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд зазначив, що відсутність у матеріалах справи доказів оплати ціни продажу кредитного портфеля, а також первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та здійснення ОСОБА_1 його часткового погашення також не є підставою визнання недійсним договору відступлення права вимоги, оскільки вказаний договір було укладено між двома юридичними особами і ними не оспорено; списання заборгованості за кредитним договором як безнадійної не унеможливлює пред`явлення кредитором у подальшому відповідної позовної вимоги.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2018 року,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2018 року скасувати й залишити в силі рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд, відмовляючи

в задоволенні позовних вимог, безпідставно відхилив його доводи щодо відсутності у матеріалах справи доказів оплати новим кредитором первісному кредитору ціни продажу кредитного портфеля, а також передачі первинних фінансових документів щодо позичальника ОСОБА_1 , що свідчить

про ненабуття чинності цим договором.

Зазначає, що його, як позичальника, не було належним чином повідомлено

про переуступку права вимоги, а дізнався він про такий договір лише під час судового засідання про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором за позовом нового кредитора. До того ж, на думку ОСОБА_1 , суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення Податкового кодексу України, який регламентує поняття операцій з відступлення права вимоги.

Також, на думку ОСОБА_1 , суд не врахував, що первісний кредитор звертався до нього з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором

і це змінило строк виконання зобов`язань та їх обсяг, остаточна сума зобов`язання визначена заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2010 року, яку він погашав частково, отже недолучення до оспорюваного договору відступлення права вимоги первинних документів призвело до необґрунтованої суми заборгованості.

Суд не дослідив відсутність Реєстру спорів, передбаченого пункту 9.1 Договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, та іншої первинної фінансової та бухгалтерської документації й доказів наявності заборгованості ОСОБА_1 перед кредитором, а розрахунок боргу не є такою документацією.

Також ОСОБА_1 посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права при дослідженні поданих відповідачем доказів у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано з Галицького районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 341/1078/17.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про заборону проводити будь-які дії

зі стягнення з нього заборгованості відмовлено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу № 341/1078/17 передано судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 316 .

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як кредитором, та ТОВ «Кредитні Ініціативи», як новим кредитором, укладено договір переуступки вимоги, відповідно до пункту 2.1 якого кредитор передає (відступає ), а новий кредитор приймає кредитний портфель та зобов`язується сплатити за нього кредитору грошову винагороду (ціну продажу) на умовах, визначених цим договором.

Згідно з витягом з Реєстру позичальників (Додаток № 1 № п./п. 3018)

до договору про відступлення прав вимоги значиться кредитний договір

від 18 березня 2008 року № 316 із вказаним боржником ОСОБА_1

та розміром заборгованості перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 17 грудня 2012 року.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у справі № 341/1976/15-ц, яке було частково змінено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року,

з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» стягнуто заборгованість

за вищезазначеним договором кредиту у розмірі 437 765,15 грн.

Вказаними судовими рішеннями встановлено факт належного письмового повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та зміну кредитора

у кредитному зобов`язанні, а також розмір наявної заборгованості.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Так, статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом

не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора

у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову

у задоволенні позову, оскільки судом встановлено, що договір відступлення права вимоги між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як кредитором, та ТОВ «Кредитні Ініціативи», як новим кредитором, укладено із дотриманням норм закону, позивачем з огляду на положення статей 512, 514 ЦК України для застосування такого способу захисту, як визнання спірного правочину недійсним, не доведено порушення, невизнання або оспорення цим договором його суб`єктивного права, оскільки заперечення щодо розміру заборгованості можуть бути висунуті боржником до нового кредитора,

у тому числі під час розгляду справи про стягнення з нього заборгованості,

а саме по собі неповідомлення боржника про заміну кредитора не дає боржнику права не виконувати умови з виконання зобов`язання до повного його погашення.

Спростовуючи доводи касаційної скарги про те, що заборгованість з ОСОБА_1 списана первинним кредитором як безнадійна, слід зазначити, що відповідно

до пункту 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку

до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Отже, слід погодитись із висновком апеляційного суду про те, що за змістом нормативних документів, на підставі яких приймалось рішення банку

про визнання кредитної заборгованості позивача безнадійною та списання

її за рахунок резерву, таке списання не припиняє зобов`язань боржника перед кредитором і не є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями недійсним, адже боргові зобов`язання позичальника не припинилися.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом норми процесуального права при дослідженні доказів касаційним судом до уваги не беруться, оскільки зводяться до незгоди

з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи

та тлумачення норм матеріального й процесуального права, вони містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який належним чином їх спростував, а в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини

та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється

та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,

а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи

у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська