Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2024 року у справі №369/12781/21
Постанова КЦС ВП від 30.10.2024 року у справі №369/12781/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 369/12781/21

провадження № 61-15681св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб?єкт оскарження - державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертична Віта Володимирівна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року у складі судді Ковальчук Л. М., додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на рішення та дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичної В. В.

Скарга мотивована тим, що відкриття державним виконавцем

Тертичною В. В. двох виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2

з винесенням постанов на підставі виконавчого документа, який повторно, без правових підстав був отриманий стягувачем 23 грудня 2020 року,

є незаконним через відсутність постанови суду про відновлення виконавчих проваджень з тими самими вимогами, які відкривалися на підставі того самого виконавчого листа та були завершені виконанням 19 серпня

2019 року.

Вказувала, що виконавчий лист № 369/11929/15 ОСОБА_2 як стягувач отримав ще у грудні 2018 року, і на його підставі 12 червня 2019 року були відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_3 і № НОМЕР_4. Також на його підставі було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5.

Станом на 07 серпня 2019 року паркан з бутового каміння був знесений протягом години через відсутність у нього фундаменту, і воно укладалося на гранітну бруківку, якою стягувач покрив площу проїзду, також був засипаний колодязь, про що 19 серпня 2019 року усно та письмово був повідомлений державний виконавець. Водночас державні виконавці 19 серпня 2019 року винесли постанови про закінчення виконавчих проваджень на підставі пункту 11 статті 39, статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»

з направленням виконавчих документів разом з постановами до суду, що свідчить про їх усвідомлений намір ухилитися від документального підтвердження факту повного виконання боржником вимог судового рішення.

ОСОБА_1 просила визнати неправомірність винесення державним виконавцем Тертичною В. В. постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 09 серпня 2021 року щодо обов`язку

ОСОБА_1 знести самочинно збудований паркан з приведенням земельної ділянки в попередній стан, що існував до порушення, та стягнення виконавчого збору в сумі 12 000,00 грн; постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 09 серпня 2021 року щодо обов`язку

ОСОБА_1 засипати каналізаційний колодязь, що викопаний на дорозі загального користування вздовж земельних ділянок 56-58 згідно

з генпланами садових товариств, та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 12 000,00 грн, а також постанови щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 69,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

30 березня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких підстав для визнання неправомірними та скасування відповідних постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень, а також постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження немає.

Додатковою ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Стягуючи із заявника витрати стягувача на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є реальним та документально підтвердженим.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від

30 березня 2023 року та додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня

2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Стягуючи із заявника витрати стягувача на правову допомогу, апеляційний суд виходив з того, що обсяг понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є реальним та документально підтвердженим.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасуватиухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року, додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 вересня 2023 рокуй ухвалити нове судове рішення, яким визнати скаргу ОСОБА_1 обґрунтованою та поновити порушене право заявника.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено на підставі неповно і невсебічно з?ясованих обставин справи, на які заявник посилався у скарзі. Вказує, що ОСОБА_2 не оскаржував постанов державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень. Виконавчі провадження, які закінчені, підлягали відновленню відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження». Відкриття нових виконавчих проваджень у цьому випадку є незаконним. Суди не взяли до уваги незаконність ухвали суду щодо заміни способу виконання рішення. Щодо витрат на правничу допомогу заявник вказує, що оскільки спір виник унаслідок неправильних дій сторони стягувача, то він взагалі позбавлений права на стягнення сум судових витрат, а в разі їх наявності суд мав покласти їх на нього відповідно до частини дев?ятої статті 141 ЦПК України. Стягнення судом 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу повністю суперечить критерію її визначення, а саме: дійсності, необхідності, розумності розміру, складності справи, урахування фінансового становища боржника. Суд без аргументів відхилив доводи представника заявниці про недопустимість стягнення коштів.

Аргументи інших учасників справи

22 грудня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суд відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів та обставин у справі, викладені в ній доводи стосуються не оскаржуваних постанов державного виконавця, а намагання переглянути рішення судів, які набрали законної сили. Касаційна скарга не містить аргументів, які саме порушення чи неправильне застосування норм права здійснили суди попередніх інстанцій, чи в чому їх рішення не відповідають практиці Верховного Суду.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від

30 березня 2023 року, додаткової ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Зупинено виконання додаткової ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року до закінчення її перегляду

в касаційному порядку.

07 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про відвід судді Верховного Суду Червинської М. Є. задоволено.

Відведено суддю Червинську М. Є. від участі в розгляді касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року, додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 вересня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірним винесення постанов державного виконавця Тертичної В. В.,

і їх скасування, стягувач - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року (справа № 369/11929/15-ц) позов Громадської організації «Садове товариство «Масив Оленівка» (далі - ГО «СТ «Масив Оленівка») і позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 привести земельну ділянку - дорогу загального користування, що проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно

з генпланом СТ «Масив Оленівка») за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка») в стан, який існував до порушення, шляхом знесення самочинно збудованого паркану, встановленого на указаній дорозі загального користування.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в праві вільного доступу до засобів обліку електричної енергії (лічильника), що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка,

СТ «Масив Оленівка», шляхом відновлення дороги загального користування вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка») до стану, що існував до будівництва паркану на указаній дорозі та вигрібної ями (каналізаційного колодязя).

Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка СТ «Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка») зі сторони дороги загального користування.

Зобов`язано ОСОБА_1 засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом

СТ «Масив Оленівка»).

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ГО «СТ «Масив Оленівка» судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

1 461,60 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 червня 2017 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

28 вересня 2016 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким

в задоволенні позову ГО «СТ «Масив Оленівка» і ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року рішення апеляційного суду Київської області від 08 червня 2017 року скасовано, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року залишено в силі.

07 грудня 2018 року на виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 отримав виконавчі листи, які були подані на примусове виконання, та 12 червня 2019 року Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_5, № НОМЕР_4, № НОМЕР_7 за заявою

ОСОБА_2 про: «1) зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в праві вільного доступу до засобів обліку електричної енергії (лічильника), що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка», шляхом відновлення дороги загального користування вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом

СТ «Масив Оленівка») до стану, що існував до будівництва на вказаній дорозі паркану та вигрібної ями (каналізаційного колодязя); 2) зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан, що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка,

СТ «Масив Оленівка», та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка») зі сторони дороги загального користування; 3) зобов`язання ОСОБА_1 засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що знаходиться за вказаною адресою та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка»).

19 серпня 2019 року державний виконавець виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

06 листопада 2019 року змінено спосіб виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року

в частині способу виконання рішення, а саме визначено: знести самочинно збудований паркан, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка) зі сторони дороги загального користування; засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка», та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом СТ «Масив Оленівка).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада

2019 року -без змін.

23 грудня 2020 року ОСОБА_2 отримав виконавчі листи Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/11929/15-ц та подав їх на примусове виконання.

Постановою державного виконавця Тертичної В. В. від 09 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про зобов`язання знести самочинно збудований паркан та привести земельну ділянку в попередній стан, що існував до порушення, в частині способу виконання рішення, а саме: знести самочинно збудований паркан, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно з генпланом

СТ «Масив Оленівка») зі сторони дороги загального користування.

Постановами державного виконавця Тертичної В. В. від 09 серпня 2021 року стягнено з ОСОБА_1 12 000,00 грн виконавчого збору та 69,00 грн розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця Тертичної В. В. від 09 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про зобов`язання відповідача знести самочинно збудований паркан та приведення земельної ділянки

в попередній стан, що існував до порушення, в частині способу виконання рішення, а саме: засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, СТ «Масив Оленівка», та проходить вздовж меж земельних ділянок № 56-58 (згідно

з генпланом СТ «Масив Оленівка»).

Постановами державного виконавця Тертичної В. В. від 09 серпня 2021 року стягнено з ОСОБА_1 12 000,00 грн виконавчого збору та 69,00 грн розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від

21 вересня 2023 рокув частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від

30 березня 2023 року зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.

Щодо оскарження постанов державного виконавця від 09 серпня 2021 року винесених у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження

Відмовляючи в задоволенні скарги в цій частині, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що будь-яких підстав для визнання неправомірними та скасування відповідних постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження немає.

Проте Верховний Суд не може погодитись із цими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб),

у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження

№ 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі

№ 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року

у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій

і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від

06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада

2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду

в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права

у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби

в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій

і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що «правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню

в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження

у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись зі скаргою, ОСОБА_1 просила, зокрема, визнати дії державного виконавця Теритичної В. В. у виконавчих провадженнях

№ НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 незаконними та скасувати постанови від 09 серпня 2021 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 12 000,00 грн та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 69,00 грн;

суди не врахували, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом;

скарга ОСОБА_1 в частині оскарження зазначених постанов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження у справі у цій частині належить закрити та повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи

у частині цих вимог скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Щодо оскарження постанов державного виконавця від 09 серпня 2021 року про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства

з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).

Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_5 ).

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною п?ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (туті далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Установивши, що подані на примусове виконання виконавчі листи відповідали всім вимогам Закону, були чинними, не скасованими, державний виконавець правомірно вчинив дії щодо відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року

у справі за № 369/11929/15-ц про знесення самочинно збудованого паркану, та щодо відкриття виконавчого провадження № 66421123 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року у справі № 369/11929/15-ц про засипання вигрібної ями (каналізаційного колодязя), що викопана на дорозі загального користування, та правомірно приступив до їх виконання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання неправомірними та скасування відповідних постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень.

Доводи касаційної скарги щодо неможливості повторного відкриття виконавчого провадження є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що державний виконавець відкрив виконавчі провадження за новими виконавчими листами, виданими Києво-Святошинським районним судом Київської області 23 грудня 2020 року. Державний виконавець не вчиняв дій щодо повторного відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_8,

№ НОМЕР_5, № НОМЕР_4, № НОМЕР_7, які були закриті постановами про закінчення виконавчого провадження від 19 серпня 2019 року.

Також безпідставними є аргументи заявника про те, що суди не взяли до уваги незаконність ухвали суду щодо заміни способу виконання рішення, оскільки вказана ухвала не є предметом розгляду цієї справи.

Стосовно додаткової ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року ухваленої за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року

У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про відшкодування 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_2 поніс у зв`язку з розглядом справи

у суді першої інстанції.

Стягуючи із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив

з того, що обсяг понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн є реальним та документально підтвердженим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними

і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення

у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що

зі змісту частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду

у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема,

у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_2 надав копію договору про надання правової допомоги від 04 жовтня 2021 року; акт наданих послуг від 31 березня

2023 року № 24, відповідно до якого адвокату за надання правничої допомоги фактично сплачено 45 000,00 грн; звіт про обсяг наданих послуг згідно

з договором про надання правової допомоги від 04 жовтня 2021 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Жиленкова В. І. послуг, оцінивши співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, обґрунтовано вважав, що сума в розмірі 10 000,00 грн є співмірною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг).

За наведених підстав аргументи заявника про те, що суд не врахував дійсності понесених витрат на правничу допомогу, їх необхідності, розумності розміру, складності справи та фінансового становища ОСОБА_1 ,

є безпідставними.

Також безпідставними є твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції без аргументів відхилив доводи представника заявниці про недопустимість стягнення коштів, оскільки аналіз змісту оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року свідчить про те, що апеляційний суд надав оцінку аргументам апеляційної скарги

в частині, що стосується стягнення витрат на правничу допомогу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої

інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 у сумі 10 000,00 грн, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня

2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 вересня

2023 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця Тертичної В. В. від 09 серпня 2021 року про стягнення виконавчого збору в розмірі

12 000,00 грн та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження

в розмірі 69,00 грн, винесених у межах виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2,не відповідають нормам статті 263 ЦПК України та ухвалені

з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, а також додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року слід залишити без змін.

Щодо заявлених клопотань

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п?ятою статті 403 ЦПК України, мотивуючи клопотання наявністю виключної правової проблеми, яка полягає у питанні захисту прав стягувача

у виконавчому провадженні шляхом можливості звернення до суду із заявою про зміну способу виконання.

Вивчивши клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня

2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики

в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такого передання. Наведені заявником обґрунтування у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 255 400 410 409 414 436 ЦПК України, Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від

30 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 вересня 2023 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичної Віти Володимирівни від 09 серпня

2021 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 12 000,00 грн та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 69,00 грн, винесених

у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2, скасувати.

Провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичної Віти Володимирівни від 09 серпня 2021 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 12 000,00 грн та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 69,00 грн, винесених у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2, закрити, повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, а також додаткову ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання додаткової ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Коротун Судді: Д. А. Гудима А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов