Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2019 року у справі №761/42431/17

Постанова

Іменем України

21 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/42431/17-ц

провадження № 61-49091св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Національний академічний духовний оркестр України",

третя особа - Міністерство юстиції України, Урядовий уповноважений з прав людини,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Національний академічний духовний оркестр України" (далі - ДП "Національний академічний духовний оркестр України"), третя особа - Міністерство юстиції України, Урядовий уповноважений з прав людини, про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом від 27 липня 2004 року № 68-к його звільнено за прогул з посади художнього керівника ДП "Державний духовий оркестр України" на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року його звільнення визнано незаконним та зобов'язано поновити його на посаді із 27 липня 2004 року зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 03 листопада 2004 року він отримав виконавчий лист, а 04 листопада 2004 року відкрито виконавче провадження, проте рішення суду не виконувалося, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2005 року, яким стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення суду та відшкодовано моральну шкоду.

Лише 28 грудня 2005 року його ознайомлено із наказом від 03 лютого 2005 року № 16-к про поновлення на роботі, проте його не допущено до роботи і в цей же день видано наказ № 117-к про звільнення його за прогул із 03 листопада 2004 року по 28 грудня 2005 року. Він оскаржив ці накази у судовому порядку, проте рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року у задоволенні його позову відмовлено. Верховним Судом України 21 січня 2010 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. Не погоджуючись із рішенням апеляційної та касаційної інстанцій він звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у зв'язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року про поновлення на роботі, оскільки лише 17 листопада 2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року у справі "Філатова та інші проти України" встановлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року є невиконаним та зобов'язано державу Україна виконати упродовж трьох місяців рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року про поновлення його на посаді художнього керівника за період із 02 листопада 2004 року до 09 листопада 2009 року. Проте держава Україна до цього часу рішення не виконала.

Посилаючись на те, що рішення суду в частині поновлення його на роботі виконане лише 17 листопада 2011 року, позивач просив стягнути із відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 27 квітня 2005 року по 17 листопада 2011 року в сумі 99 827,33 грн, із урахуванням підвищеного посадового окладу в сумі 222 922,01 грн, а також на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" із врахуванням індексу інфляції за період із грудня 2011 року по грудень 2017 року, що становить 51 0491,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. РішенняШевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року позивач поновлений на роботі 03 лютого 2005 року і цей факт підтверджений у судовому засіданні. Крім того, цей факт встановлений рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2009 року у спорі між цими ж сторонами, а тому згідно зі статтею 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Чинним законодавством не передбачено обов'язок роботодавця сплачувати середній заробіток у зв'язку з тим, що державний виконавець тривалий час не виносив постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у рішенні від 31 липня 2014 року у справі "Філатов та інші проти України" ЄСПЛ дійшов висновку про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року є невиконаним станом на 31 липня 2014 року. Суди неправильно розтлумачили положення вказаного рішення ЄСПЛ та допустили пряму фальсифікацію змісту рішення. Крім цього, факт невиконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року встановлено у рішенні Шевченківського районного суду м.

Києва від 26 квітня 2005 року у справі № 2-3071/2005, яке залишилося поза увагою судів.

У березні 2019 року від ДП "Національний академічний духовний оркестр України" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначаючи, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року є виконаним, позивачу відомо про факт поновлення на роботі та останній не мав наміру приступити до виконання своїх посадових обовязків, рішенням ЄСПЛ визначено відповідальність державних органів за невиконання рішень національних судів у належний час.

У березні 2019 року від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, уякому заявник просить ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП "Національний академічний духовий оркестр України", обіймаючи посаду художнього керівника.

Наказом від 27 липня 2004 року № 68-к ОСОБА_1 звільнено за прогули без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на роботі на посаді керівника художнього ДП "Державний духовий оркестр України" із 27 липня 2004 року, стягнуто із ДП "Державний духовий оркестр України" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 968,00 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2005 року із ДП "Державний духовий оркестр України" на користь позивача стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 3 677,70 грн та 1 300,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року наказом ДП "Державний академічний духовий оркестр України" від 03 лютого 2005 року № 16-к ОСОБА_1 поновлено на роботі.

Наказом від28 грудня 2005 року № 117-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв'язку із вчиненням прогулу.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі. Вказаним рішенням суду серед інших обставин встановлено факт добровільного виконання рішення суду від 02 листопада 2004 року шляхом прийняття наказу від 03 лютого 2005 року № 16-к про поновлення позивача на роботі.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 січня 2010 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Нормативно-правове обґрунтування

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року, яким позивача поновлено на роботі, виконане відповідачем шляхом видачі відповідного наказу про поновлення на роботі, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 236 КЗпП України та стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за спірний період.

Встановлені у справі обставини, а саме ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва рішення від 02 листопада 2004 року про визнання незаконним наказу про звільнення позивача та поновлено його на роботі, видача відповідачем на виконання вказаного рішення відповідного наказу про поновлення позивача 03 лютого 2015 року, факт ознайомлення позивача із вказаним наказом, свідчать про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року про поновлення позивача на роботі є виконаним. При цьому, факт оскарження позивачем наступного наказу про звільнення (судом у задоволенні таких вимог позивачу відмовлено) не може свідчити про неналежне виконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року, оскільки виконання рішення про поновлення на роботі законодавець пов'язує із виданням власником відповідного наказу про це.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що факт невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2005 року у справі № 2-3071/2005, є необґрунтованими, оскільки зі змісту цього рішення вбачається, що вказані обставини суд мотивував тим, що позивача на той момент не повідомлено про виданий наказ про поновлення його на роботі, проте у цій справі судами достеменно встановлено факт ознайомлення позивача із вказаним наказом у подальшому. При цьому, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2009 року встановлено, що рішення суду про поновлення позивача на роботі виконане відповідачем добровільно, факт ознайомлення позивача із наказом про поновлення на роботі підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м.

Києва від 26 квітня 2005 року, матеріалами справи за скаргою відповідача на дії державної виконавчої служби, постановами прокурора Печерського району м. Києва від 31 березня 2005 року, від 01 вересня 2005 року і від 11 січня 2006 року.

Посилання заявника у касаційній скарзі на рішення ЄСПЛ від 31 липня 2014 року у справі "Філатов та інші проти України" є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, вказана справа розглядалася ЄСПЛ за 16 заявами, у тому числі за заявою ОСОБА_1.

У пункті 12 Розділу ІІІ вказаного рішення зазначено, що суд дійшов висновку, що рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.

За результатами розгляду заяв ЄСПЛ постановив: упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню.

Тобто, у зазначеному рішенні ЄСПЛ вказав на невиконання судових рішень, ухвалених на користь заявників, у належний час, та зобов'язав державу-відповідача упродовж трьох місяців виконати лише ті рішення, які залишаються такими, що підлягають виконанню.

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2004 року є виконаним, твердження заявника про те, що ЄСПЛ констатував факт невиконання вказаного судового рішення станом на момент ухвалення ним рішення - 31 липня 2014 року, є безпідставними та по своїй суті зводяться до неправильного розуміння заявником змісту рішення ЄСПЛ.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик