Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2018 року у справі №450/2064/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 450/2064/17

провадження № 61-44617св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблий Любомир Зеновійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н.

О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблий Любомир Зеновійович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, який проживав по АДРЕСА_1. За життя батько склав заповіт від 16 вересня 2003 року на її користь. На момент його смерті йому належала 1/2 частки будинку по АДРЕСА_1.

Крім неї спадкоємцем першої черги є її брат ОСОБА_2, який звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом.

Зазначала, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 встановлений додатковий строк для прийняття спадщини. Відповідач звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини за законом на обов'язкову частку спадкування, посилався на те, що

є непрацездатним спадкоємцем, що підтверджується пенсійним посвідченням.

Вважала, що відповідач народився ІНФОРМАЦІЯ_2

і на момент смерті батька йому виповнилось лише 57 років, тому він не

є особою, яка має право на обов'язкову частку на спадщину, оскільки на момент відкриття спадщини не досягнув 60 років. Їй як спадкоємцю за заповітом повинно належати 1/2 частки будинку по АДРЕСА_1. Однак відповідачу було видано свідоцтво про прийняття спадщини за законом на обов'язкову частку.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, видане приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. 06 вересня 2016 року, номер у реєстрі 1038; скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/8 частки будинку за адресою:

АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 949897046235, номер запису про право власності 16333570.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. 06 вересня 2016 року, зареєстроване

у реєстрі за № 1038, та скасовано державну реєстрацію права на нерухоме майно, а саме реєстрацію 1/8 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 949097046236, номер запису про право власності 16333570.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач не має права на обов'язкову частку у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України, оскільки він на момент смерті спадкодавця не досяг пенсійного віку, тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця, його син ОСОБА_2 є пенсіонером, отримує пенсію, а отже,

є непрацездатним, у зв'язку з чим на підставі частини 1 статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 відповідно до

статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині.

Вважає, що факт отримання ОСОБА_2 пенсії на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не свідчить про те, що він досяг пенсійного віку, тобто про його непрацездатність у розумінні статті 1241 ЦК України як особи, що має право на обов'язкову частку

у спадщині, оскільки на день смерті батька він мав вік 57 років, а не 60 років, як це передбачено статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зазначає, що відповідно до статті 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування,

а також в інших випадках, встановлених законом.

Відзив на касаційну скаргу учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначає, що постанова апеляційного суду законна та обґрунтована, доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1, виданим Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова, ОСОБА_3 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1.

За життя ОСОБА_3 заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і, взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті, і на що він за законом матиме право, дочці ОСОБА_1.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 16 липня 2013 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. заведена спадкова справа № 9/2013 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, з 28 липня 2012 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 березня 2014 року залишене без змін, позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, терміном два місяці, який рахувати з дня набрання рішенням суду законної сили, яке ухвалою Апеляційного суду від 11 березня 2014 року залишено без змін.

ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 та 06 вересня

2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на

1/8 частки житлового будинку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під

час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 1216, 1218 ЦК Українипередбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала

б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1

(за заповітом) та син спадкодавця - ОСОБА_2, який на момент смерті ОСОБА_3 був непрацездатною особою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у нього права на підставі статті 1241 ЦК України на обов'язкову частку в спадковому майні та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 не був непрацездатним та не має права на обов'язкову частку у спадковому майні відповідно до статті 1241 ЦК України, є безпідставними з огляду на таке.

Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи,

є пенсійний вік.

На момент відкриття спадщини позивач був пенсіонером, якому з 28 липня 2012 року призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 1241 ЦК України роз'яснено, що зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини 1 статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини 3 статті 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

Згідно зі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення

55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше

12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Оскільки вимога щодо досягнення 55 річного віку для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах закріплена законом, посилання позивача на те, що відповідач не має права на обов'язкову частку

у спадщині, оскільки не досягнув на день її відкриття саме 60 років,

є помилковими.

Ураховуючи, що на момент смерті ОСОБА_3 (час відкриття спадщини) відповідач досяг пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та був пенсіонером відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отже, в силу положень статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" вважався непрацездатним, тому мав право на обов'язкову частку у спадщині, передбачену статтею 1241 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець