Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №456/396/17

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 456/396/17

провадження № 61-342св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Стрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрко Степан Ігорович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І.

Скарга мотивована тим, що вона в повному обсязі виконала рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 квітня 2015 року, яким суд зобов'язав її усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною йому земельною ділянкою по АДРЕСА_1, шляхом обрізання гілок дерев та прибирання території від сміття на межі між їхніми земельними ділянками, а саме, вона обрізала гілки дерев та кущів, покосила траву. Вказаним рішенням суду її не було зобов'язано обрізати крону дерев, проте державний виконавець зі стягувачем зробили це самостійно і на тепер з її пенсії незаконно стягують витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 6 300 грн, нарахування яких документально не підтверджено, а також виконавчий збір в розмірі 680 грн та штрафи в сумі 170 грн та 850 грн.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати дії державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. по виконанню виконавчого листа від 20 квітня 2015 року № 456/1167/15-ц, виданого Стрийским міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року, неправомірними; скасувати постанови державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. у виконавчому провадженні № 49447624 про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 червня 2015 року, про накладення штрафів від 30 червня 2015 року та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 17 вересня 2015 року; зобов'язати Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області повернути стягнені з неї кошти на підставі оскаржуваних постанов державного виконавця.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2018 року у складі судді Шрамка Р. Т. скаргу задоволено.

Визнано дії державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. під час виконання виконавчого листа від 20 квітня 2015 року № 456/1167/15-ц, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року неправомірними.

Скасовано постанову державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. від 30 червня 2015 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 під час виконання виконавчого листа №456/1167/15-ц виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року виконавчого збору в розмірі 680 грн.

Скасовано постанову державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. від 30 червня 2015 року про накладення під час виконання виконавчого листа №456/1167/15-ц виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року на боржника ОСОБА_1 штрафу в розмірі 170 грн.

Скасовано постанову державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. від 17 вересня 2015 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій під час виконання виконавчого листа №456/1167/15-ц виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року у розмірі 6 300 грн.

Зобов'язано Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області повернути ОСОБА_1 стягнені з неї кошти на підставі постанов державного виконавця під час виконання виконавчого листа від 20 квітня 2015 року № 456/1167/15-ц виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржувані постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, штрафів та витрат на проведення виконавчих винесені передчасно, й не доводяться матеріалами виконавчого провадження.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області задоволено частково.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, яка була помилково скасована.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у даній справі, оскільки виконавче провадження, у межах якого прийнято державним виконавцем оскаржувані постанови, відкрито на підставі виконавчого листа, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року, а тому такі постанови підлягають оскарженню через суд, який видав виконавчий документ, отже вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції. Крім того, апеляційним судом не враховано, що ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року, відмовлено у відкритті адміністративного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. про визнання рішення недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на примусовому виконанні у Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавчий лист №456/1167/15-ц виданий Стрийським міськрайонним судом Львівської області 27 травня 2015 року про усунення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_4 у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Постановами державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Цюрка С. І. від 30 червня 2015 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 680 грн та штраф в розмірі 170 грн, а постановою від 17 вересня 2015 року стягнуто витрати на проведення виконавчий дій в сумі 6 300
грн.

Вважаючи вказані постанови державного виконавця неправомірними, у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просила скасувати постанови про стягнення з неї виконавчого збору, штрафу та витрат на проведення виконавчих дій.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина 1 статті 15 ЦПК України у вказаній редакції).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й ~law25~, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на час звернення заявника до суду) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий лист.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 18 грудня 2019 року у справі №344/21436/18 (провадження № 14-596цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 705/1804/13-ц (провадження № 14-566цс19).

Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернулась заявник.

Спосіб, який обрала заявник для захисту своїх порушених прав, не змінює правової природи спору, який виник щодо оскарження дій державного виконавця. Адже в скарзі заявник посилається на відповідність обраного нею для захисту своїх прав способу шляхом визнання дій державного виконавця протиправним та скасуванні відповідних постанов.

Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність прямої Закон України "Про виконавче провадження" на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, ця скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а а скасування постанов державного виконавця щодо стягнення з заявника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Стрійського міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року у справі № 876/10039/16 суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у відкритті адміністративного провадження за аналогічними вимогами про визнання постанов державного виконавця Стрийського міськрайонного управління юстиції Цюрка С. І. протиправними та скасування постанов відповідача про стягнення сум виконавчого збору та штрафу за проведення виконавчих дій з тих підстав, що ці постанови були винесені в межах виконавчого провадження у цивільній справі та на момент прийняття оскаржених постанов це виконавче провадження незакінчне, а тому цей спір має бути розглянутий судом загальної юрисдикції.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії"). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.

Так, у рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08) ЄСПЛ установив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116,119,122,125).

У рішенні від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади.

Крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27,28,38,40).

У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції (пункти 13,18,24).

Отже, непослідовність національного суду створила перешкоди та невизначеність у реалізації права на судовий захист.

Такий правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 182/18/17 (провадження № 14-702цс19) і підстави для відступлення від такого висновку відсутні.

З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що скарга ОСОБА_1 має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд, помилково закриваючи провадження у цій справі, належним чином не з'ясував обставин справи та обмежив право на доступ до правосуддя, не врахувавши неможливість повторного звернення заявника до адміністративного суду після того, як Стрийський міськрайонний суд Львівської області, ухвалою від 25 жовтня 2016 року у справі № 876/10039/16 відмовив у відкритті адміністративного провадження у такому ж спорі.

В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки під час касаційного розгляду неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно положень статті 400 ЦПК Українищодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене, після чого ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями, 400,406,409,411,416,419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов