Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 340/260/18-ц

провадження № 61-13873св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Буковецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Верховинського району Івано-Франківської області, відділ освіти Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року у складі судді Бучинського А. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Буковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Верховинського району Івано-Франківської області (далі - Буковецька ЗОШ), відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - відділ освіти Верховинської РДА), про скасування наказів про продовження трудових відносин та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 20 січня 2016 року по 04 травня 2016 року вона працювала з неповним тижневим навантаженням на посаді вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ на час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 .

Після закінчення 04 травня 2016 року строку трудового договору вона продовжувала працювати на займаній посаді, а тому відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП України трудовий договір між нею та відділом освіти Верховинської РДА вважається продовженим на невизначений строк. Однак, згідно наказу від 18 січня 2018 року № 5-к директора Буковецької ЗОШ «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » її було звільнено у зв`язку із закінченням трудових відносин на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 та зазначено підставою наказ в/о №124-к.

Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області встановлено, що її не було ознайомлено у встановленому законом порядку із наказом від 12 травня 2016 року № 124-к, яким ОСОБА_1 з 12 травня 2016 року на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 було продовжено трудові відносини на посаді вчителя образотворчого мистецтва з неповним тижневим навантаженням.

Крім того, зазначала, що заяви про продовження трудових відносин, на підставі якої був винесений даний наказ, вона не писала, оскільки на той час вже працювала на підставі договору, укладеного з Буковецькою ЗОШ на невизначений строк.

Враховуючи наведене просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Верховинської РДА від 12 травня 2016 року № 124-к «Про продовження трудових відносин ОСОБА_1 », визнати незаконним та скасувати наказ директора Буковецької ЗОШ від 18 січня 2018 року № 5-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », поновити її на роботі на посаді вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з неповним тижневим навантаженням з 18 січня 2018 року на невизначений строк, виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 січня 2018 року по 27 лютого 2019 року у розмірі 20 863 грн 90 коп. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що, звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, підстави для поновлення вказаного строку, наведені останньою, не є поважними, а тому відсутні підстави для його поновлення відповідно до статті 234 КЗпП України.

Крім того, судами зазначено, що посилання ОСОБА_1 на те, що після закінчення строкового договору трудові відносини з відповідачем набули статусу безстрокових, оскільки вона продовжувала працювати на займаній посаді, є помилковими, її вивільнення є наслідком реалізації ОСОБА_2 права виходу на роботу після соціальної відпустки, що відповідає вимогам законодавства.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що згідно наказу від 19 січня 2016 року № 11-к її прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з неповним тижневим навантаженням з 20 січня 2016 року по 04 травня 2016 року на час перебування у соціальній відпустці ОСОБА_2 .

Зазначає, що після закінчення вказаного строку її не було звільнено та вона продовжувала працювати на займаній нею посаді, що в розумінні частини першої статті 39-1 КЗпП України означає, що укладений строковий договір вважається безстроковим.

Посилається на те, що станом на момент її незаконного звільнення без попередження вона не володіла жодними документами та інформацією з приводу того, яким чином її було звільнено, оскільки вона вважала, що працює по безстроковому договору.

Для з'ясування вказаного вона була змушена звернутися до управління Держпраці в Івано-Франківській області для перевірки даної ситуації щодо її незаконного звільнення.

З відповіді управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12 лютого 2018 року № 16/07/15-10/1468 вона дізналась про оскаржуваний нею наказ начальника відділу освіти Верховинської РДА від 12 травня 2016 року № 124-к. Вказує, що її ніколи з цим наказом не ознайомлювали, що також підтвердило управління Держпраці в Івано-Франківській області. За результатами інспекційного відвідування складено акт, внесено припис директору Буковецької ЗОШ на усунення грубих порушень законодавства про працю. Про вказаний лист вона дізналась під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, згідно висновку судово-технічної експертизи реквізитів документів та судово-почеркознавчої експертизи, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що як підпис в заяві від її імені, так і сам рукописний текст заяви від її імені про прийняття на роботу на період з 12 травня 2016 року на час перебування в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працівника ОСОБА_2 виконано не нею, а іншою особою.

Також зазначає, що на оскарження вказаного наказу є три місяці, а тому, припускаючи, що вона про нього дізналась 27 лютого 2018 року, то, звертаючись до суду із позовом у травні 2018 року, нею не було пропущено строк позовної давності.

Крім того, суди не звернули уваги на ту обставину, що вона 18 січня 2018 року не могла ознайомитись із оспорюваним наказом від 18 січня 2018 року № 5-к про її звільнення, оскільки самі відповідачі вказували на те, що ними надавався наказ для ознайомлення тільки 22 січня 2018 року, про що останні склали акт.

Вказує, що висновок судів про те, що її заяви непотрібно для прийняття оскаржуваного наказу від 12 травня 2016 року № 124-к щодо прийняття її на роботу з 12 травня 2016 року на час перебування ОСОБА_2 в соціальній відпустці, суперечить положенням статті 21 КЗпП України.

Посилається на те, що вона відноситься до малозабезпечених людей та є інвалідом, не має матеріальної змоги оплатити професійну правову допомогу. Так їй 26 березня 2018 року було призначено для надання безоплатної правової допомоги адвоката ОСОБА_3 , проте вказаний адвокат не писав їй позовну заяву та не надавав правової допомоги, тобто неналежним чином виконував свої обов'язки, у зв'язку з чим його було замінено на адвоката Микитюка Р. В. Наведене стало однією з причин того, чому вона не змогла своєчасно звернутися до суду для оскарження спірних наказів, а також поновлення на роботі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відділу освіти Верховинської РДА, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом відділу освіти Верховинської РДА від 19 січня 2016 року за № 11-к «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » останню прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з неповним тижневим навантаженням з 20 січня 2016 року по 04 травня 2016 року на час перебування у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 із заробітною платою відповідно до законодавства. Зазначений наказ було видано на підставі заяви ОСОБА_1 , із цим наказом вона ознайомлена під розписку.

Наказом відділу освіти Верховинської РДА від 12 травня 2016 року за № 124-к «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 », виданого на підставі подання директора Буковецької ЗОШ, з ОСОБА_1 , як вчителем образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ, продовжено трудові відносини на даній посаді з неповним тижневим навантаженням з 12 травня 2016 року на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 .

На підставі наказу Буковецької ЗОШ від 18 січня 2018 року за № 5-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » останню звільнено з посади вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з 18 січня 2018 року у зв`язку із закінченням трудових відносин на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалася на незаконність її звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Згідно з наказом відділу освіти Верховинської РДА від 19 січня 2016 року № 11-к «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » позивачку прийнято на посаду вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з неповним тижневим навантаженням з 20 січня 2016 року по 04 травня 2016 року на час перебування у соціальній відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 із заробітною платою відповідно до законодавства. Зазначений наказ було видано на підставі заяви ОСОБА_1 , із цим наказом остання ознайомлена під розписку.

Наказом відділу освіти Верховинської РДА від 12 травня 2016 року за №124-к «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 », виданим на підставі подання директора Буковецької ЗОШ, з ОСОБА_1 , як вчителем образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ, продовжено трудові відносини на даній посаді з неповним тижневим навантаженням з 12 травня 2016 року на час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 .

На підставі наказу Буковецької ЗОШ від 18 січня 2018 року № 5-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » останню звільнено з посади вчителя образотворчого мистецтва Буковецької ЗОШ з 18 січня 2018 року у зв`язку із закінченням трудових відносин на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

За змістом статті 39-1 КЗпП України обов`язковими умовами продовження дії трудового договору на невизначений строк, є факт продовження самих трудових відносин, коли жодна із сторін не вимагає їх припинення.

Разом з тим, з огляду на правову природу строкового трудового договору його припинення не залежало від ініціативи ані роботодавця, ані працівника, а було наслідком реалізації ОСОБА_2 права виходу на роботу, що було оформлено у передбачений законом спосіб шляхом видання відповідного наказу.

Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що збереження за особою, якій надана соціальна відпустка, місця роботи (посади) гарантується (статті 2, 5-1 КЗпП України, статті 2, 17, 18, 20 Закону України «Про відпустки»), що має наслідком звільнення працівника, з яким укладено строковий договір, з посади у зв`язку з поверненням з відпустки працівника, який працював там до виходу у відпустку.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що незвільнення ОСОБА_1 , яка працювала за строковим трудовим договором, із займаної посади призвело б до порушення трудових прав основного працівника, а саме ОСОБА_2 .

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що, оскільки її не було звільнено після закінчення строкового трудового договору, укладеного на період з 20 січня 2016 року по 04 травня 2016 року, трудові відносини з відповідачем набули статуту безстрокових, не можуть бути прийняті судом, оскільки підставою для укладення строкового договору з ОСОБА_1 була соціальна відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_2 , про що позивач була належним чином обізнана. У заяві про прийняття на роботу від 18 січня 2016 року позивач просила прийняти її на посаду вчителя образотворчого мистецтва з неповним тижневим навантаженням на час перебування у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника.

Крім того, як до 05 травня 2016 року, так і після вказаної дати ОСОБА_1 перебувала на посаді вчителя образотворчого мистецтва та мала неповне тижневе навантаження.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що вона не писала заяву про продовження трудових відносин з 12 травня 2016 року, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи, а тому її трудовий договір набув статуту безстрокового, оскільки факт того, що ОСОБА_1 не писала заяву про продовження трудового договору не змінює його тимчасовий характер, а також того, що вона була прийнята на роботу до моменту виходу із соціальної відпустки основного працівника.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судами встановлено, що з наказом про припинення трудових відносин позивач ознайомилася в день його прийняття 18 січня 2018 року та отримала його копію. Від отримання трудової книжки позивач відмовилася, що зафіксовано в Акті від 22 січня 2018 року.

До суду з позовом ОСОБА_1 звернулась 15 травня 2018 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного у статті 233 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що вона дізналась про наказ відділу освіти Верховинської РДА від 12 травня 2016 року за №124-к «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 » лише 27 лютого 2018 року та, звертаючись до суду із позовом у травні 2018 року, нею не було пропущено строк позовної давності, не можуть бути прийняті судом, оскільки ОСОБА_1 було пропущено місячний строк для оскарження наказу про її звільнення від 18 січня 2018 року, а оскарження наказу про продовження трудового договору без наказу про звільнення не тягне будь-яких правових наслідків.

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що заміна адвоката не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду в розумінні положень статті 234 КЗпП України.

Крім того, ОСОБА_1 звернулась про надання безоплатної правової допомоги лише 26 березня 2018 року, тобто через два місяці після її вивільнення.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян