Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №569/15140/17

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 569/15140/17

провадження № 61-45840св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства "Родовід Банк",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Харечка С.

П., та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С.

С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк"

в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі -

АТ "Родовід Банк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги АТ "Родовід Банк" мотивувало тим, що 18 серпня

2008 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 52/АА-00021.08.2, за умовами якого банк відкрив ОСОБА_1 невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 417,58 доларів США на строк до 18 серпня 2015 року, для придбання автомобіля зі сплатою процентів у розмірі 14,5 % річних.

Банк вказував, що 13 липня 2009 року сторони уклали додатковий договір № 1,26 жовтня 2009 року - додатковий договір № 2, за умовами яких позичальник зобов'язався частково погашати заборгованість за кредитом згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору від 18 серпня 2008 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони 18 серпня 2008 року уклали договір застави транспортного засобу № 52/АА-00021.08.2-3, згідно з яким відповідач надав позивачу у заставу належне йому на праві власності майно - автомобіль марки "Chevrolet".

Банк зазначав, що взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 21 вересня 2017 року виникла заборгованість перед кредитором, яка становить: 8 564,93 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом, у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) - 1 826 132,89
грн; 1 549 586,80 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 22 вересня 2016 року по 21 вересня 2017 року, 51 497,86 грн - сума 3 % річних від суми прострочення кредиту за період з 07 вересня 2012 року по 21 вересня

2017 року, 735,85 грн - сума 3 % річних від суми прострочення процентів за кредитом, а всього - 1 601 820,51 грн.

Враховуючи вказане вище, АТ "Родовід банк" просило суд:

звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 18 серпня 2008 року № 52/АА-00021.08.2-3, а саме: на автомобіль марки "Chevrolet", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, та визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах

у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну для реалізації предмета застави, на рівні вартості предмета застави, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до

АТ "Родовід Банк" про визнання застави такою, що припинена та скасування обтяжень.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у зв'язку

з порушенням нею умов кредитного договору АТ "Родовід Банк" 18 жовтня 2012 року звернулося до неї з позовом про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені. Таким чином, відповідно до вимог частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) банк змінив строк виконання основного зобов'язання. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області позов АТ "Родовід Банк" задоволено частково, стягнуто з неї та ОСОБА_2 солідарно на користь АТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 21 579,71 дол. США, та 25
000,00 грн.

Вказане судове рішення повністю виконано, що підтверджено постановами головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Рівненській області від 26 січня 2018 року серії ВП № 39252356 та серії ВП № 39252123, а тому основне зобов'язання є припиненим.

Враховуючи зазначене вище, ОСОБА_1 просила суд:

припинити право застави за договором застави від 18 серпня 2008 року № 52/АА-00021.08.2-3, а саме: на автомобіль марки "Chevrolet", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1;

скасувати запис № 10 Державного реєстру обтяжень рухомого майна, зареєстрований 19 серпня 2008 року за № 7762397.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 лютого

2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження

з позовом АТ "Родовід Банк".

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня

2018 року у задоволенні позову АТ "Родовід Банк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Право застави за договором застави від 18 серпня 2008 року № 52/АА-00021.08.2-3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. за реєстровим № 2955, а саме: автомобіль марки "Chevrolet", марки CAPTIVA CG26F, рік випуску 2008, колір сірий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2, тип ТЗ легковий - В універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2008 року № 1347/8, припинено.

Запис №10 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, зареєстрований 19 серпня 2008 року за № 7762397, реєстратором: Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, 04060 м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, тел. (044) 206-71-38,

206-71-56, на підставі договору застави транспортного засобу від 18 серпня 2008 року № 52/АА-00021.08.2-3, за № 2955, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. на автомобіль легковий, номер об'єкта: № НОМЕР_2, номер державної реєстрації: НОМЕР_1, Chevrolet CAPTIVA CG26F, 2008 року, серійний номер НОМЕР_3, скасовано.

Стягнуто з АТ "Родовід Банк" на користь ОСОБА_1 суму судового збору

у розмірі 1 409,60 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову банку та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахувати проценти та пеню за кредитним договором. Тому з моменту ухвалення судового рішення, тобто з 10 грудня 2012 року, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в площину виконання судового рішення, які врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про виконавче провадження". Відповідач повністю виконав рішення суду, яким з нього стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному розмірі.

Оскільки застава має похідний характер від основного зобов'язання

і є дійсною до припинення основного зобов'язання, то право застави за договором застави автомобіля підлягає припиненню, а записи

в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна - скасуванню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня

2018 року апеляційну скаргу АТ "Родовід Банк" залишено без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вказав, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, як ухвалене

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року АТ "Родовід Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки поданим доказам. Так, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2012 року, ухвалене у справі № 1715/19019/12, не охоплює всієї заборгованості за кредитним договором від 18 серпня 2008 року.

Банк вказує, що незважаючи на те, що у січні 2018 року відповідач сплатила заборгованість за рішенням суду від 10 грудня 2012 року, однак вона не виконала вимоги договору від 18 серпня 2018 року в повному обсязі, оскільки не сплатила залишок заборгованості у сумі 8 564,93 доларів США, нараховану пеню та 3 % річних від суми простроченого кредиту та процентів, за кредитним договором за період з 18 жовтня 2012 року

по 19 вересня 2015 року, тобто терміну повернення кредиту.

Вважає, що наявність судового рішення та постанов виконавця про закриття виконавчих проваджень не є доказом виконання кредитного договору від 18 серпня 2008 року в повному обсязі. За умовами пункту 7.6 кредитного договору він діє до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, а за наявності простроченої заборгованості і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів, а також штрафів, передбачених цим договором.

Стверджує, що стаття 256 ЦК України не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки предметом спору не є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті без порушень норм процесуального права та з правильним застосуванням норми матеріального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Штелик С. П. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Рівненського міського суду Рівненської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 18 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 52/АА-00021.08.2, згідно якого ВАТ "Родовід Банк" відкрив

ОСОБА_1 невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 417,58 доларів США терміном до 18 серпня 2015 року включно на купівлю автомобіля із процентною ставкою за кредитом у розмірі 14,5 % річних.

За додатковим договором від 13 липня 2009 року № 1 та додатковим договором від 26 жовтня 2009 року № 2 до кредитного договору, сторонами погоджено, що позичальник зобов'язується частково погашати заборгованість за кредитом згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами 18 серпня 2008 року укладено договір застави транспортного засобу № 52/АА-00021.08.2-3, згідно з яким ОСОБА_1 надала АТ "Родовід Банк" у заставу належне їй на праві власності майно, а саме: автомобіль марки "Сhevrolet", модель captiva CG 26F, рік випуску - 2008, сірого кольору, шасі № НОМЕР_4, тип ТЗ легковий -

В універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором 18 жовтня 2012 року АТ "Родовід Банк" звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 21 579,71 доларів США та 319 808,16 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня

2012 року у справі № 1715/19019/12 вимоги банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь АТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 21 579,71 доларів США та

25 000,00 грн.

Судом першої інстанції досліджено матеріали цивільної справи № 1715/19019/12 та з позовної заяви банку встановлено, що станом на

06 вересня 2012 року заборгованість за кредитним договором

від 18 серпня 2008 року складає 21 579,71 доларів США, 319 808,16 грн,

з яких: 21 274,56 доларів США - кредит, 305,15 доларів США - проценти за користування кредитом, 319 808,16 грн - пеня.

З долученого до матеріалів цивільної справи № 1715/19019/12 розрахунку заборгованості встановлено, що кредит, у тому числі прострочений, складає 21
274,56 доларів США - проценти, у тому числі прострочені - 305,15 доларів США, пеня - 40 011,03 доларів США або 319 808,16 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ), всього - 61 590,74 доларів США.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором, на дату розрахунку, становила 21 579,71 доларів США та 319 808,16 грн.

Аналогічна позиція позивача також містилася в його апеляційній скарзі

у справі № 1715/19019/12, яка в подальшому була відкликана банком.

З виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 18 серпня 2008 року по 06 вересня 2012 року до сплати за кредитом нараховано 15 225,95 доларів США, сплачено - 7 591,20 доларів США, заборгованість - 7 634,75 доларів США.

Встановлено, що з 2012 року і до подачі цього позову АТ "Родовід Банк" жодного разу не направляв відповідачу та поручителю будь-якої вимоги-претензії зі сплати щомісячних чергових платежів.

Рішення суду у справі № 1715/19019/12 станом на 26 січня 2018 року виконано повністю, що підтверджується постановами головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - Рівненського МВДВС ГТУЮ у Рівненській області) від 26 січня

2018 року, довідкою публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (далі - ПАТ "Укргазбанк") від 21 січня 2018 року № 1- 104/17/2018, банківською випискою з особового рахунку ОСОБА_1 від 29 січня 2018 року та квитанціями акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк").

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та без порушень норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами

ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ "Родовід Банк", суди попередніх інстанцій виходили із того, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань з погашення кредиту банк 18 жовтня 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2012 року у справі № 1715/19019/12, яке набрало законної сили, на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 21 579,71 доларів США, яка складається із: тіла кредиту - 21 274,56 доларів США, процентів - 305,15
доларів США, пені - 25 000 грн, Станом на 26 січня 2018 року зазначене рішення виконано повністю, тому доводи банку про існування заборгованості за кредитом у розмірі 8 564,93 доларів США, після ухвалення 10 грудня 2012 року судового рішення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували.

Правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним

у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У частині 1 статті 598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання його обов'язку.

Таким чином, після звернення до суду із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 579,71 доларів США та 319 808,16 грн банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом та пеню, оскільки строк дії договору закінчився, а тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що зобов'язання за кредитним договором від 18 серпня 2008 року припинено виконанням

у порядку частини 1 статті 598, статті 599 ЦК України.

Разом із тим наявність судового рішення про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. У цій справі позивач просить стягнути "різницю заборгованості" у розмірі 8 564,93 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості у сумі 1 549 586 грн (з 22 вересня 2016 року по 21 вересня 2017 року), 3 % річних від сум прострочення кредиту і прострочення процентів. При цьому позивач не просить застосувати положення статті 625 ЦК України та стягнути 3 % річних саме за невиконання рішення суду у справі № 1715/19019/12, тому доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

У зв'язку з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання, позивач за зустрічним позовом просила зняти арешт з майна, переданого в заставу.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про заставу" застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Підстави припинення застави визначено у статті 28 Закону України "Про заставу".

Зокрема, застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) дійшов висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що банк, звернувшись 18 жовтня 2012 року до суду з позовом (справа № 1715/19019/12), включив всю суму заборгованості за кредитом, а не її частину.

При цьому обґрунтовуючи в цій справі свою вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 564,93 доларів США, банк, на протязі всього судового розгляду

у судах першої та апеляційної інстанцій, не надав доказів наявності

у позичальника залишку заборгованості за кредитом у розмірі 8 564,93 доларів США станом на вересень 2012 року. Таким чином, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що банк, після звернення до суду з позовом про дострокове виконання основного зобов'язання, змінив строк його виконання, кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахувати проценти та пеню за кредитним договором. Тому з моменту ухвалення судового рішення, тобто з 10 грудня 2012 року, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в площину виконання судового рішення, які врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про виконавче провадження". Відповідач повністю виконав рішення суду, яким з нього стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному розмірі.

Виходячи з того, що відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про визнання припиненим зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 серпня 2008 року № 52/АА-00021.08.2 з подальшим скасуванням запису про обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав вважати припиненим кредитний договір пред'явленням вимоги про дострокове повне виконання зобов'язання та існування правових підстав для нарахування процентів до повного виконання договору і відповідної пені спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав вважати припиненим кредитний договір пред'явленням вимоги про дострокове повне виконання зобов'язання та існування правових підстав для нарахування на несплачену суму залишку заборгованості за кредитним договором від 18 серпня

2008 року у сумі 8 564,93 доларів США процентів і відповідної пені та 3 % від суми прострочення процентів за кредитом за період з 08 вересня 2012 року по 21 вересня 2017 року спростовуються висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня

2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня

2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Інші доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції

2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у чинній редакції.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду

з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини

у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк"

в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня

2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області

від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк