Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.10.2020 року у справі №456/2212/19

Постанова

Іменем України

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 456/2212/19

провадження № 61-13654св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації";

представник відповідача -Попов Денис Ігорович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2019 року у складі судді Саса С. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуу складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 вересня 2016 року на підставі наказу №122-к/тр від 31 серпня 2016 року начальника КП Львівської обласної ради "Стрийське МБТІ" її прийнято на посаду юриста в КП ЛОР "Стрийське МБТІ". 25 лютого 2019 року вона отримала попередження від 22 лютого 2019 року № 331 про заплановане вивільнення у зв'язку з ліквідацією юридичного відділу з 01 травня 2019 року та скорочення чисельності та штату працівників Стрийського МБТІ (наказ від 20 лютого 2019 року №3) про наступне звільнення з посади юриста юридичного відділу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 30 квітня 2019 року. Одночасно їй запропоновано переведення на посаду державного реєстратора (з доданою посадовою інструкцією від 20 січня 2016 року).

Стверджувала, що інші наявні на підприємстві вакантні посади їй не пропонувались. 13 травня 2019 року наказом № 56-к/тр від 13 травня 2019 року її звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності (штату) працівників та відмовою від переведення на іншу роботу. Зазначене звільнення позивач вважає незаконним, оскільки звільнення відбулось з порушенням процедури скорочення, на підприємстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників - після ліквідації юридичного відділу. Вказує, що звільнено з роботи тільки її, а з моменту повідомлення про наступне звільнення і до моменту звернення до суду відповідач здійснював набір нових працівників на роботу.

Стверджує, що стаж її роботи в КП ЛОР "Стрийське МБТІ" становить 2 роки 9 місяців, а загальний трудовий стаж - 18 років. Вважає, що порівняно з іншими спеціалістами юридичного відділу вона має більш високу кваліфікацію (має дві вищі освіти: інженер - еколог та юрист) і продуктивність праці. Вважає, що відповідач, запропонувавши позивачу одночасно з попередженням про вивільнення, переведення на посаду державного реєстратора, свідомо розумів, що вона не може бути законно переведена на посаду державного реєстратора. Зазначає, що вона є єдиною працюючою особою в сім'ї та на її утриманні є донька, яка навчається, що дає переважне право залишення на роботі. Вказує, що на час її звільнення у КП
ЛОР "Стрийське МБТІ" були вакантні посади, серед яких посада фахівця столу замовлень та посада на яку, після вручення їй попередження, 05 березня 2019 року прийнято на роботу нового працівника - ОСОБА_2 Первинна профспілкова організація КП ЛОР "Стрийське МБТІ" протоколом № 8 від 16 квітня 2019 року розглянула подання Стрийського МБТІ про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником і дала згоду на розірвання трудового договору з юристом юридичного відділу ОСОБА_1, хоча на засідання профспілки її запрошено не було, але було складено акт про відмову в прийнятті участі в даному засіданні. Стверджувала, що 15 квітня 2019 року вона звернулась із письмовою заявою про надання відпустки на 10 календарних днів, але їй було відмовлено. Надалі надіслано листом заяву на відпустку та на видачу матеріальної допомоги на оздоровлення від 18 квітня 2019 року. На цю заяву вона отримала відповідь про виплату компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, про матеріальну допомогу не згадувалось. Просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ №56-к/тр від 13 травня 2019 року Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації про звільнення ОСОБА_1 з посади юриста з 13 травня 2019 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді юриста комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації".

Стягнуто з комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" на користь ОСОБА_1 61354,24 грн (шістдесят одну тисячу триста п'ятдесят чотири гривні 24 копійки) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не було надано суду будь-яких доказів існування поставлених перед КП ЛОР "Стрийське МБТІ" цілей, а саме: оптимізації підприємства шляхом ліквідації юридичного відділу, оскільки відповідачем було надано тільки штатний розпис станом на 01 травня 2019року, а внесені зміни до штатного розпису, як це слідує з наказу №3 від 20 лютого 2019 року "Про ліквідацію юридичного відділу" (до 01 березня 2019 року підготувати та подати начальнику бюро проект наказу про внесення змін до штатного розпису підприємства з 01 травня 2019 року) суду надано не було.

Із попередження про заплановане вивільнення від 22 лютого 2019 року №331 позивачу було запропоновано вакантну посаду державного реєстратора. Разом із тим, в матеріалах справи відсутній будь-який зафіксований факт відмови позивача від переведення на цю посаду. Посилання відповідача на службову записку про те, що ОСОБА_1 попередження отримала, але відповіді не дала не є фактом відмови позивача.

Окрім цього, відповідач розумів, що позивач не може бути переведена на посаду державного реєстратора, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2019 року №78 внесено зміни до п.2 Порядку реалізації експериментального проекту з організації визначення професійної компетентності осіб, що мають намір здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та/або державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою КМУ від 24 жовтня 2018 року № 860, де вказано, що сертифікат про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації є обов'язковим документом для призначення особи на відповідну посаду/укладення трудового договору із суб'єктом державної реєстрації з метою виконання функції державних реєстраторів. Таким чином, позивач не відповідала вимогам вказаної посади, оскільки в неї відсутній сертифікат про підтвердження професійної компетентності, який вимагається кандидатам на посаду державного реєстратора.

Також відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів щодо повідомлення позивача про усі наявні вакантні посади протягом терміну попередження, і того що позивачка відмовилась від запропонованих конкретних вакантних посад, що свідчить про не виконання відповідачем в повному обсязі обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Окрім цього, твердження відповідача, що посада державного реєстратора була єдиною вакантною посадою, а інших вакантних посад на підприємстві протягом цього періоду не з'являлось суд вважав неправдивими, оскільки суд встановив, що з часу попередження позивача під розписку було прийнято на роботу інших осіб.

Судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 13 травня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1" було покладено в основу згоду профспілкового комітету протокол №08 від 16 квітня 2019 року та протокол №10 від 13 травня 2019 року, чим було порушено вимоги частини 8 статті 43 КЗпП України, оскільки згода профспілки про звільнення позивача мала місце 16 квітня 2019 року, в той час, як звільнення позивача мало місце 13 травня 2019 року, тобто місячний строк до часу звільнення не було дотримано.

Також суд врахував, що на виконання вимог статті 116 КЗпП України відповідач здійснив розрахунок із позивачем, зокрема сплатив компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за відпрацьований період та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку. Тоді як позивач заздалегідь зверталася до відповідача із заявою від 18 квітня 2019 року про надання основної щорічної відпустки тривалістю 35 календарних днів з 25 квітня 2019 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позивач станом на квітень 2019 року мала 57 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, з яких вона виявила бажання використати 35 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, про що скерувала керівництву відповідача відповідну заяву.

Посилаючись на вимоги статей 2 та 3 Закону України "Про відпустки" суд зазначив, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням, а право на відпустки забезпечується забороною заміни відпустки грошовою компенсацією.

Отже, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку, він має право використати його, а в разі звільнення, незалежно від підстав, при небажанні використати належні дні відпочинку, йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону України "Про відпустки".

Відповідач, в свою чергу, в порушення вимог закону, заявлену позивачем відпустку не надав, чим порушив права останньої на відпочинок та інші трудові гарантії працівника. А доводи відповідача про наявність рішення профкому, яким було запропоновано адміністрації підприємства не задовольняти заяву ОСОБА_1 про надання їй щорічної основної відпустки з 25 квітня 2019 року і матеріальної допомоги на оздоровлення, суд також вважав безпідставними, які не виправдовують дії відповідача, а навпаки свідчать про грубе порушення прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто із КП ЛОР "Стрийське МБТІ" на користь ОСОБА_1 8000 (вісім тисяч) грн витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про неналежне виконання відповідачем вимог частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, пропозиції наявних на підприємстві вакантних посад чи робіт за відповідною професією чи спеціальністю, чи інших вакантних посад. Запропонована відповідачем лише посада державного реєстратора потребує сертифікату про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації, який є обов'язковим документом для призначення особи на відповідну посаду та укладення трудового договору. Позивач не відповідала вимогам вказаної посади, оскільки у неї відсутній сертифікат про підтвердження професійної компетентності.

Також із часу попередження позивача під розписку про майбутнє вивільнення підприємством прийнято на роботу інших працівників.

Відповідачем порушено вимоги частини 8 статті 43 КЗпП України, оскільки трудовий договір розірваний раніше місяця з дня одержання згоди профспілкової організації.

Крім того, відповідач в порушення вимог закону, заявлену позивачем відпустку та матеріальну допомогу на оздоровлення не надав, чим порушив права останньої на відпочинок та інші трудові гарантії працівника.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним і обгрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року комунальне підприємство Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 456/2212/19 із Стрийського міськрайонного суду Львівської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права, так апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, суд не дослідив докази та не дав можливості відповідачу довести правомірність своїх дій.

Відповідач вважав, що є помилковими висновки судів щодо відсутності змін в організації праці, та порушення підприємством порядку звільнення позивача щодо вакантних посад, в матеріалах справи наявні рішення профспілкового комітету щодо надання згоди на звільнення позивача, а також про відмову у наданні відпустки та виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення.

Також підприємство посилалось і на відповідну практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказує на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету КП ЛОР "Стрийське МБТІ" № 11 від 31 грудня 2018 року профспілковим комітетом розглянуто подання адміністрації Стрийського МБТІ про можливе скорочення штату працівників.

Наказом Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №3 від 20 лютого 2019 року "Про ліквідацію юридичного відділу" прийнято рішення у зв'язку з необхідністю оптимізації підприємства ліквідувати з 01 травня 2019 року юридичний відділ, визнано таким, що втратило чинність з 01 травня 2019 року "Положення про юридичний відділ Стрийського МБТІ", затверджене наказом від 17 листопада 2004 року №157.

25 лютого 2019 року юриста юридичного відділу ОСОБА_1 ознайомлено під розписку про ліквідацію юридичного відділу з 01 травня 2019 року і скорочення чисельності та штату працівників Стрийського МБТІ, її попереджено про наступне звільнення з посади юриста на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 30 квітня 2019 року. Позивачу запропоновано переведення на посаду державного реєстратора з посадовим окладом 5 734 грн., що підтверджується попередженням КП

ЛОР "Стрийське МБТІ" від 22 лютого 2019 року № 331 про заплановане вивільнення.

Згідно протоколу №9 від 23 квітня 2019 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 на засіданні профкому розглядалось питання про можливість надання позивачу відпустки та було запропоновано адміністрації КП ЛОР "Стрийське МБТІ" не задовольняти заяву юриста ОСОБА_1 про надання їй щорічної основної відпустки з 25 квітня 2019 року і матеріальної допомоги на оздоровлення, а виплатити належну їй грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки.

Наказом № 56-к/тр від 13 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади юриста з 13 травня 2019 року у зв'язку із скороченням чисельності (штату) працівників та відмовою від переведення на іншу роботу (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга КП ЛОР "Стрийське МБТІ" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 492 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Приписами частини 8 статті 43 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 1 пункту 19 постанови №9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не скористався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до положення частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки"; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки".

Право на відпустки у разі звільнення врегульоване статтею 3 Закону України "Про відпустки" відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що наказом Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №3 від 20 лютого 2019 року "Про ліквідацію юридичного відділу" прийнято рішення у зв'язку з необхідністю оптимізації підприємства ліквідувати з 01 травня 2019 року юридичний відділ, визнано таким, що втратило чинність з 01 травня 2019 року "Положення про юридичний відділ Стрийського МБТІ", затверджене наказом від 17 листопада 2004 року №157.

25 лютого 2019 року юриста юридичного відділу ОСОБА_1 ознайомлено під розписку про ліквідацію юридичного відділу з 01 травня 2019 року і скорочення чисельності та штату працівників Стрийського МБТІ, її попереджено про наступне звільнення з посади юриста на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 30 квітня 2019 року. Позивачу запропоновано переведення на посаду державного реєстратора з посадовим окладом 5 734 грн., що підтверджується попередженням КП
ЛОР "Стрийське МБТІ" від 22 лютого 2019 року № 331 про заплановане вивільнення.

Згідно протоколу №9 від 23 квітня 2019 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 на засіданні профкому розглядалось питання про можливість надання позивачу відпустки та було запропоновано адміністрації КП ЛОР "Стрийське МБТІ" не задовольняти заяву юриста ОСОБА_1 про надання їй щорічної основної відпустки з 25 квітня 2019 року і матеріальної допомоги на оздоровлення, а виплатити належну їй грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки.

Наказом № 56-к/тр від 13 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади юриста з 13 травня 2019 року у зв'язку із скороченням чисельності (штату) працівників та відмовою від переведення на іншу роботу (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Суди врахували і надали належну оцінку тому факту, що позивачу було запропоновано вакантну посаду державного реєстратора.

Але позивач не могла бути переведена на посаду державного реєстратора, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2019 року №78 внесено зміни до п.2 Порядку реалізації експериментального проекту з організації визначення професійної компетентності осіб, що мають намір здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та/або державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою КМУ від 24 жовтня 2018 року № 860, де вказано, що сертифікат про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації є обов'язковим документом для призначення особи на відповідну посаду/укладення трудового договору із суб'єктом державної реєстрації з метою виконання функції державних реєстраторів.

Отже, позивач не відповідала вимогам вказаної посади, оскільки в неї відсутній сертифікат про підтвердження професійної компетентності, який вимагається кандидатам на посаду державного реєстратора.

Також суди врахували, що відповідачем не надано доказів щодо повідомлення позивачки про усі наявні вакантні посади протягом терміну попередження, і про те, що позивачка відмовилась від запропонованих конкретних вакантних посад, а тому суди прийшли до обґрунтованого висновку про не виконання відповідачем у повному обсязі обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Окрім цього, твердження відповідача, що посада державного реєстратора була єдиною вакантною посадою, а інших вакантних посад на підприємстві протягом цього періоду не з'являлось суди вважали неправдивими, оскільки встановили, що з часу попередження позивачки про наступне звільнення підприємством було прийнято на роботу інших осіб. Ці обставини відповідач не спростував як у суді першої так і апеляційної інстанції.

Судами встановлено і порушення відповідачем вимог частини 8 статті 43 КЗпП України, оскільки трудовий договір із позивачкою розірваний раніше місяця з дня одержання згоди профспілкової організації.

Обґрунтованими є висновки судів щодо порушення відповідачем вимог частини 3 статті 2, статті 3 Закону України "Про відпустки", оскільки відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачки про надання відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, чим порушив права останньої на відпочинок та інші трудові гарантії працівника. Відповідач не врахував, що лише при небажанні використати належні дні відпочинку, працівнику повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток, згідно з приписами статті 24 Закону України "Про відпустки".

З урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що роботодавцем не виконано покладенні на нього обов'язки при звільнення позивача із займаної посади.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України суди першої та апеляційної інстанції всебічно, повно та об'єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини та застосовані до них норми права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи є аналогічні доводам, зазначеним у апеляційній скарзі позивача, та були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара