Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2020 року у справі №445/1108/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 445/1108/18

провадження № 61-12428 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат Дейнека Володимир Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 24 червня 2019 року

у складі судді Пилип'яка П. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2

про стягнення грошової компенсації вартості частки майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є стягувачем

у зведеному виконавчому провадженні № 48278768 по виконанню виконавчого листа № 445/80/15-ц, виданого 12 травня 2016 року Золочівським районним судом Львівської області, про стягнення

з ОСОБА_3, яка є дружиною ОСОБА_2, заборгованості за договором позики у розмірі 828 800,00 грн.

Постановою начальника Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Львівській області (далі - Золочівський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області) Куйбіди О. П. від 12 червня 2018 року про передачу майна стягувачу

у рахунок погашення боргу йому передано у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним виконавчим листом 1/2 частину транспортного засобу "Mercedes-Benz 350D", номерний знак НОМЕР_1.

Актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу

від 12 червня 2018 року йому передано у власність 1/2 частину вказаного транспортного засобу, як нереалізованого на електронних торгах майна.

Вказував, що 1/2 частина цього транспортного засобу належить

ОСОБА_2, як частка у спільній сумісній власності подружжя,

на підставі ухвали Золочівського районного суду Львівської області

від 08 червня 2017 року у справі № 445/1328/15-ц.

Вважав, що спільне користування транспортним засобом є неможливим, оскільки саме ОСОБА_2 фактично володіє та користується транспортним засобом, а він не має доступу до нього. При цьому згоди щодо порядку користування транспортним засобом не досягнуто.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1

просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості належної йому 1/2 частки у праві спільної часткової власності

на транспортний засіб "Mercedes-Benz 350D", номерний знак НОМЕР_1,

у розмірі 483 923,00 грн, припинивши з дня отримання компенсації його право власності на вказану частку.

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 27 червня 2018 року відкрито провадження у справі № 445/1108/18.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з останнього на свою користь грошову компенсацію вартості належної йому 1/2 часткиу праві спільної часткової власності на спірний транспортний засіб, припинивши з дня отримання компенсації його право власності на автомобіль.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він не має доступу

до транспортного засобу, а згоди щодо порядку користування ним

між співвласниками не досягнуто. Спільне користування транспортним засобом не являється можливим, оскільки співвласники не є родичами, мають різні інтереси та потреби.

Протокольною ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 11 січня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк для подання зустрічної позовної заяви, прийнято його зустрічну позовну заяву та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 24 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір

у розмірі 384,20 грн, сплачений ним за подання заяви про забезпечення позову, згідно з квитанцією від 01 квітня 2019 року № ПН 1169.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 користується спірним транспортним засобом та не сплачує йому грошову компенсацію за таке користування. При цьому у межах зведеного виконавчого провадження № 48278768 на транспортний засіб накладено арешт, відповідно

до постанови державного виконавця від 30 липня 2015 року його оголошено у розшук, що також свідчить про неможливість його використання ОСОБА_2.

З урахуванням розміру пенсії ОСОБА_2, яка являється його єдиним постійним доходом, сплата ОСОБА_1 компенсації у розмірі 483 923,00 грн становитиме надмірний тягар для нього. Доказів протилежного ОСОБА_1 не надав. Крім того, він не надав доказів, які б свідчили про те, що ним вчинялися дії, спрямовані на досягнення згоди із ОСОБА_2 щодо спільного використання транспортного засобу.

З цих самих підстав не підлягає до задоволення зустрічний позов

ОСОБА_2. При цьому середньомісячний розмір заробітної плати,

яка є єдиним джерелом доходу ОСОБА_1, становить 13 152,00 грн,

що є недостатнім для сплати грошової компенсації ОСОБА_2

у відповідному розмірі. Наявність іншого майна у власності не свідчить

про можливість сплатити компенсацію.

Суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14;

від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 24 червня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на належні сторонам у справі частки спірного транспортного засобу не проведена, він залишається зареєстрованим за ОСОБА_3. Разом з цим, судом першої інстанції в оскаржуваній частині судового рішення дана належна правова оцінка фактичним обставинам справи,

висновки районного суду ґрунтуються на нормах діючого законодавства,

а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги

ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного судового рішення у відповідній частині.

ОСОБА_2 в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції

не оскаржував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови

у задоволенні його первісного позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 02 жовтня 2018 року у справі № 916/3108/17, від 13 лютого 2018 року

у справі № 910/11266/17, від 17 березня 2020 року у справі № 274/4841/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху

та надано строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано подати

до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати відповідні докази, а також сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у встановленому порядку і розмірі. Заявника попереджено

про наслідки невиконання ухвали.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 07 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 445/1108/18 із Золочівського районного суду Львівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

безпідставно відмовив у задоволенні його апеляційної скарги, виходячи

з того, що відсутність державної реєстрації транспортного засобу за ним,

як за новим співвласником, не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від попереднього власника до нього. Факт реєстрації права власності на транспортний засіб за ним не має правового значення у вказаному спорі, оскільки він не пов'язаний із набуттям права власності на рухоме майно, яке виникає на підставі правочинів або рішення суду. З цих самих підстав необґрунтованими є посилання апеляційного суду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18).

Вказує, що оскільки виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим (частина 2 статті 183 ЦК України), він, як співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від іншого співвласника грошової компенсації вартості своєї частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

На виплату відповідного розміру грошової компенсації дає свою згоду,

який ОСОБА_2 може сплатити, оскільки має постійний дохід і володіє рухомим та нерухомим майном.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання мотивоване тим, що указана справа містить виключну правову проблему щодо формування єдиного підходу у питанні визначення моменту набуття особою права власності на транспортний засіб. Вказує,

що у практиці Верховного Суду існує неоднакове застосування статей 328, 334 ЦК України, статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та положень Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня

1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки В. М., в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначається, що вказана справа неодноразово відкладалася на стадії апеляційного розгляду з метою примирення сторін, однак, викуп

ОСОБА_2 у ОСОБА_1 частки у спільному майні є надмірним тягарем для ОСОБА_2, а запропоновані ним пропозиції залишилися без відповіді.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки В. М., в якій заперечив доводам, викладеним у відзиві, та підтримав свою касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги

цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 364 ЦК України кожен

із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 ЦК України), співвласник,

який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

При цьому слід також враховувати, що у силу положень статей 21,24,

41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними

у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26

ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється

за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з тлумачення вищевказаних норм, з урахуванням закріплених

у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності

та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:

чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або

чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно

до частини 3 статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові

від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс16 і вона є незмінною.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 319,358,

364 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Обґрунтованим є висновок про те, що ОСОБА_2 отримує пенсію

за вислугу років у розмірі 5 162,78 грн, яка являється його єдиним постійним доходом, а тому сплата ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі

483 923,00 грн становитиме надмірний тягар для співвласника.

При цьому одноразовий дохід, розмір якого значно менший ніж заявлений позивачем розмір компенсації, не свідчить про можливість ОСОБА_2 сплатити таку компенсацію, як і наявність у нього іншого майна.

Крім того, у силу положень статей 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що саме відповідач користується транспортним засобом, а також доказів, що ним були вчинені дії, спрямовані на досягнення згоди із відповідачем щодо спільного використання, належного їм на праві спільної часткової власності транспортного засобу.

Подібний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові

від 13 червня 2018 року у справі № 610/2035/17-ц (провадження № 61-24137св18).

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду і про те,

що на час розгляду справи право власності на транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_3.

Посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини та предмет позову (стягнення грошової компенсації вартості частки у праві спільної власності

на транспортний засіб).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових

й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено,

а Верховним Судом їх не встановлено, судова практика є незмінною

й виключна правова проблема заявником не мотивована.

У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 910/11266/17 (Касаційний господарський суд) та від 04 вересня

2019 року у справі № 761/24050/17, провадження № 61-12864св18 (Касаційний цивільний суд) зроблено висновок про те, що видане

за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей

про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Наслідком порушенняПорядку № 1388 є покладення та порушників відповідальності, встановленої законом, а не позбавлення права власності на придбаний особою транспортний засіб.

Отже, Верховний Суд уже робив висновки щодо застосування норм права

у вказаних заявником правовідносинах, зокрема й про те, які саме правовстановлюючі документи підтверджують набуття особою права власності на транспортний засіб.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Таким чином, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 403, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 24 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня

2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць