Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №210/1025/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 210/1025/17

провадження № 61-22885св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Скотара Р. Є. від 21 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М.,

Барильської А. П., Зубакової В. П. від 20 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - відділення Фонду, Фонд) про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що він, виконуючи професійні обов'язки,

17 червня 2004 року отримав ушкодження здоров'я у вигляді

черепно-мозкової травми. Актом форми Н-1 від 22 червня 2004 року нещасний випадок визнано пов'язаним з виробництвом, а висновком МСЕК від 28 жовтня 2004 року йому первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності. Посилаючись на те, що він що змушений проходити численні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури; відчуває слабкість, втому та постійний біль, виробнича травма негативно вплинула на його стан здоров'я, позивач просив суд стягнути з відповідача 149 760 грн в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямДзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1

25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

Суд першої інстанції на підстав статей 21, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" дійшов висновку про обов'язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку із втратою ним професійної працездатності. Оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 28 жовтня 2004 року - дати встановлення висновком МСЕК втрати працездатності, то її відшкодування має здійснюватися саме відповідачем.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня

2017 року апеляційну скаргу Фонду відхилено, а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня

2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду за рахунок Фонду соціального страхування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відділення Фонду просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" набрав законної сили з 01 січня 2015 року, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачено відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, а оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом 01 березня 2017 року, тобто після набрання чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", він не має права на відшкодування такої шкоди за рахунок коштів Фонду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 210/3177/17.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у ТОВ СП "Південенергочермет" слюсарем з ремонту гірничого устаткування четвертого розряду.

17 червня 2004 року із ОСОБА_1 стався нещасний випадок на дільниці обслуговування насосу підвалу подрібнення шостої секції корпусу збагачення рудозбагачувальної фабрики № 1 ТОВ СП "Південенергочермет", який визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, про що 22 червня

2004 року був складений акт форми Н-1.

За висновком ВТЕК від 28 жовтня 2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності з 28 жовтня 2004 року до 01 листопада 2005 року.

Відповідно до висновку МСЕК від 30 жовтня 2012 року позивачу повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності безстроково

з 01 листопада 2012 року, встановлено ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до медичних довідок, ОСОБА_1, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні у зв'язку з перенесеною травмою.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі-Закон № 1105-XIV).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі ~law17~ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

~law18~ у редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 28 жовтня 2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ~law19~ Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ~law20~ страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ~law21~, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 ~law22~ у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, установивши, що на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку (28 жовтня 2004 року) була чинна редакція ~law23~, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування, урахувавши наявність підстав для такого відшкодування, а також ті обставини, що позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, зазнає фізичних страждань, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, дійшли обґрунтованого висновку стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 25 000 грн, яка визначена з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаний вище висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня

2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення позивача із цим позовом (березень 2017 року) набула чинності редакція ~law24~, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі ~law25~ повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності

(28 жовтня 2004 року). На час виникнення у нього такого права була чинна редакція ~law26~, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого

1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності ~law27~ або іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на

2006 рік" та пунктом 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абзацу 4 ~law29~, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Молдавська проти України" (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття "якість закону" ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення

від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в

м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 17 липня 2017 року було зупинено виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для їх скасування, тому виконання рішення Дзержинського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.

Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк