Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2018 року у справі №172/764/17

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 172/764/17

провадження № 61-45646св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - Фермерське господарство «Агрофірма «Віктор»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Садове»,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Садове»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Агрофірма «Віктор»,

третя особа - Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Фермерське господарство «Агрофірма «Віктор» (далі - ФГ «Агрофірма «Віктор») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Садове» (далі - ТОВ «Садове») про визнання недійсним договору оренди землі та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2007 року між ним та ОСОБА_2 , яка відповідно до державного акта є власником земельної ділянки площею 4,726 га, укладено договір оренди земельної ділянки. 19 червня 2012 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду, згідно з якою строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено на 10 років з дня його державної реєстрації, яку здійснено 21 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Васильківському районі Дніпропетровської області.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті спадщину прийняв її син ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_1 11 червня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки. Однак під час державної реєстрації договору стало відомо, що право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано 28 червня 2016 року за ТОВ «Садове» на підставі договору оренди землі від 01 серпня 2014 року.

Позивач, посилаючись на те, що оскільки договір оренди землі між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , укладений в період дії договору оренди землі між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01 серпня 2014 року між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 4,726 га та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2014 року за ТОВ «Садове» на вказану земельну ділянку.

У серпні 2017 року ТОВ «Садове» звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ФГ «Агрофірма «Віктор» в якому просило визнати недійсною додаткову угоду від 19 червня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2007 року, укладену між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор», посилаючись на те, ОСОБА_2 з вересня 2008 року і до смерті постійно проживала у своєї дочки в Російській Федерації, а тому не могла підписати додаткову угоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року у складі головуючого-судді Битяк І. Г. у задоволенні позову ФГ «Агрофірма «Віктор» відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «Садове» задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 19 червня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладену між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення первісного позову ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, укладеного між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , оскільки новий власник спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , отримавши її у власність, розпорядилась нею у встановленому законом порядку, а отримання нею орендної плати від ФГ «Агрофірма «Віктор» після укладення зазначеного договору оренди землі є майновою компенсацією за використання третьою особою її майна для отримання прибутку. Задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Садове», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки додаткову угоду до договору оренди землі підписала не ОСОБА_2 , а її сестра ОСОБА_4 без відповідних повноважень на вчинення таких дій, тому під час укладення оспорюваної додаткової угоди було відсутнє волевиявлення ОСОБА_2 щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Агрофірма «Віктор» задоволено. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ФГ «Агрофірма «Віктор» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , відносно земельної ділянки площею 4,726 га та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «Садове» на вказану земельну ділянку. В задоволенні зустрічного позову ТОВ «Садове» відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, врахувавши дійсні обставини справи, які свідчать про наявність волевиявлення орендодавця ОСОБА_2 на правовідносини саме з ФГ «Агрофірма» Віктор», дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ «Садове» про визнання недійсною додаткової угоди та скасування державної реєстрації. Задовольняючи первісний позов, апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням положень частини четвертої статті 32, частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 11.6 договору оренди землі від 01 липня 2007 року, смерть орендодавця не є підставою для зміни умов договору, розірвання чи його припинення, а тому договір оренди землі від 01 липня 2007 року, укладений між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 є чинним і діє до 2018 року. Отже саме в період його дії було укладено інший договір оренди землі від 01 серпня 2014 року між ТОВ «Садове» та ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для визнання недійсним договору оренди землі укладеного з ТОВ «Садове».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2018 року Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене у справі рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність волевиявлення орендодавця на правовідносини саме з ФГ «Агрофірма «Віктор» та відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди, укладеної 19 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ «Агрофірма «Віктор», оскільки підписання договору від імені орендодавця без довіреності, наданої у встановленому законом порядку, або особою яка не мала на те повноважень - тягнуть за собою наслідки недійсності правочину та є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому судами достовірно встановлено, що ОСОБА_2 не могла підписати додаткову угоду від 19 червня 2012 року, оскільки в цей час перебувала в Російській Федерації та доручення щодо розпорядження своєю земельною ділянкою нікому не надавала. Також апеляційний суд до спірних правовідносин неправильно застосував положення частини четвертої статті 32 та частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка була прийнята лише 20 вересня 2016 року, якими передбачено, що перехід прав власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи ( у тому числі, в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку 11 червня 2014 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, коли діяла інша редакція зазначених норм права. Отже, ФГ «Агрофірма «Віктор» зобов`язано було укласти новий договір оренди землі з новим власником ОСОБА_1 , що не було зроблено фермерським господарством, що свідчить про самовільний захват земельної ділянки, яка з 2014 року належить новому власнику, тому ОСОБА_1 як новий власник розпорядилася належною їй земельною ділянкою та 01 серпня 2014 року уклала договір оренди з ТОВ «Садове». Крім того, апеляційним судом не було враховано, що чинним законодавством не передбачено порядку поновлення договорів оренди земельних часток (паїв), які не сформовані та не зареєстровані у Державному земельному кадастрі, та відповідно не застосовано до спірних правовідносин норми частини дванадцятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено, що право користування такими земельними ділянками після їх формування та проведення державної реєстрації у земельному кадастрі виникає після укладення нового договору оренди землі в порядку встановленому як для одержання земельної ділянки на праві оренди. Отже ФГ «Агрофірма «Віктор» після формування спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, що було здійснено 28 лютого 2016 року, повинна була переукласти договір оренди вказаної земельної ділянки із ОСОБА_1 , що не було зроблено. У порушення частини четвертої статті 263 ЦПК України апеляційним судом при розгляді вказаної справи не враховані висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-2612цс16.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому відзиві, ФГ «Агрофірма «Віктор» просить залишити касаційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. При цьому зазначено, що за життя ОСОБА_2 жодних заперечень проти оренди спірної земельної ділянки ФГ «Агрофірма «Віктор» не заявляла та не ставилось питання про визнання такого договору недійсним. Крім того, новий власник земельної ділянки ОСОБА_1 також не заперечувала проти існування додаткової угоди та оброблення цієї земельної ділянки ФГ «Агрофірма «Віктор», нею отримувалась орендна плата і до того ж ОСОБА_1 11 червня 2017 року уклала з ФГ «Агрофірма «Віктор» договір оренди спірної земельної ділянки.

У травні 2019 року Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області подала відповідь на відзив у вигляді письмових пояснень, у якій зазначила про те, що обставини на які посилається заявник у відзиві не відповідають дійсності, а також не спростовують доводів касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу № 172/764/17-ц за позовом ФГ «Агрофірма «Віктор» до ОСОБА_1 , ТОВ «Садове» про визнання недійсним договору оренди землі та застосування наслідків недійсності правочину та зустрічним позовом ТОВ «Садове» до ОСОБА_1 , ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання недійсною додаткової угоди призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 , на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , є власником земельної ділянки площею 4,726 га, розміщеної на території Васильківської селищної ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 липня 2007 року між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років, зареєстрований у Васильківському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27 березня 2008 року.

19 червня 2012 року між вказаними сторонами укладено додаткову угоду, згідно з якою до договору оренди землі від 01 липня 2007 року внесено зміни, зокрема, змінено строк дії договору, а саме: договір укладено на 10 років, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим управлінням РАГС адміністрації Старооскольського міського округу Білогородської області Російської Федерації.

Після смерті ОСОБА_2 спірну земельну ділянку успадкував її син ОСОБА_3 , який не встиг оформити спадщину та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 успадкувала його дружина ОСОБА_1 , яка 11 червня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

01 серпня 2014 року ОСОБА_1 уклала договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Садове». Право оренди за ТОВ «Садове» зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 26 серпня 2014 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як установив суд, додаткову угоду від 19 червня 2012 року до договору оренди землі від 01 липня 2007 року було підписано від імені власника земельної ділянки її сестрою ОСОБА_4 , яка на момент підписання цієї угоди не мала на це жодних повноважень.

Вказані обставини сторонами не заперечуються та відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Суд установив, що власниця земельної ділянки ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_4 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а тому висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 19 червня 2012 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 заперечувала проти оренди земельної ділянки з ФГ «Агрофірма «Віктор» та оспорювала додаткову угоду від 19 червня 2012 року чи заявляла про несплату їй орендної плати, є помилковим та свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 241 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позов ТОВ «Садове» правильно керувався тим, що ОСОБА_4 , підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені своєї сестри, не мала на те жодних повноважень, а тому така додаткова угода є недійсною.

Відповідно до умов договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 , строк дії договору оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 2.1 договору складає 5 років.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 01 липня 2007 року, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 01 липня 2007 року, передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди від 01 липня 2007 року, передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди від 01 липня 2007 року, передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто після державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 01 липня 2007 року, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 01 липня 2007 року, договір оренди землі припиняється, зокрема, після закінчення строку, на який його було укладено.

Отже, з урахуванням вищевказаних вимог закону та умов договору, строк дії договору оренди землі від 01 липня 2007 року, укладеного між ФГ «Агрофірма «Віктор» та ОСОБА_2 , визначений у 5 років. Державну реєстрацію вказаного договору здійснено у Васильківському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 27 березня 2008 року. Тобто зазначений договір оренди землі припинив свою дію 27 березня 2013 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відтак ОСОБА_1 , яка стала власником спірної земельної ділянки, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 червня 2014 року, розпорядилася на власний розсуд своєю власністю та 01 серпня 2014 року уклала договір оренди землі з ТОВ «Садове», який у встановленому законом порядку було зареєстровано 26 серпня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для задоволення первісного позову ФГ «Агрофірма «Віктор» про визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Садове».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, рішення апеляційної інстанції скасовано та рішення суду першої інстанції залишено в силі, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 400 грн підлягає стягненню з ФГ «Агрофірма «Віктор» на користь Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуВасильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасувати, рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» на користь Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 6 400 грн (шість тисяч чотириста гривень) судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов