Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

місто Київ

справа № 199/7197/17

провадження № 61-40387св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало Катерина В`ячеславівна, Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пидищи М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , у жовтні 2017 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк), ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він є чоловіком ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є їх сином.

03 квітня 2008 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К. В., зареєстрованого в реєстрі за № 956, придбала домоволодіння АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що це домоволодіння придбавалося матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 для спільного з дитиною проживання. Одразу після придбання домоволодіння ОСОБА_4 її син ОСОБА_2 постійно проживав та продовжує проживати в ньому.

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 03 квітня 2008 року укладено договір кредиту № 07.1/92-8 Того ж дня укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/93-8.

На забезпечення умов кредитного договору 03 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 61, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К. В., зареєстрований в реєстрі за № 960, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що під час укладання договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_3 не приховувала від банку, що вона має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_2 , який проживав разом з нею та має право користування домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважав, що на час укладення і нотаріального посвідчення договору іпотеки між ОСОБА_3 та банком на утриманні іпотекодавця перебувала малолітня дитина, яка мала право користування переданим в іпотеку домоволодінням. Таким чином, на його переконання, оскільки договір іпотеки від 03 квітня 2008 року № 61 укладено з порушенням прав малолітньої дитини ОСОБА_2 та без згоди органу опіки та піклування, тому такій договір має бути визнаний недійсним з моменту укладення.

У зв`язку з наведеним позивач як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 просить договір іпотеки від 03 квітня 2008 року № 61, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К. В., зареєстрованим в реєстрі за № 960, визнати недійсним з моменту укладення.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПАТ «Укрсоцбанк» заперечувало проти задоволення позову, зазначило, що оспорюваний договір іпотеки укладений відповідно до норм чинного законодавства; на час укладення оспорюваного договору іпотеки малолітня дитина не була зареєстрована в домоволодінні, що є предметом іпотеки, крім того, просило застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діяв в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що підстави для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору відсутні, оскільки його укладення не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітнього ОСОБА_2 на користування житлом, який на час укладення оспорюваного правочину не був його власником та не був у ньому зареєстрований як за постійним місцем проживання.

Апеляційний суд додатково зазначив, що позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду докази на їх підтвердження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що банку було відомо про те, що у ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного правочину була малолітня дитина, а відсутність його реєстрації у будинку зумовлена його придбанням у день укладення кредитного та іпотечного договорів. Також зазначає, що судами не враховано, що під час купівлі домоволодіння залучені грошові кошти неповнолітнього ОСОБА_2 , а договір іпотеки укладений без згоди органу опіки та піклування.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ «Укрсоцбанк» у наданому відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 Банк зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки малолітній ОСОБА_2 не мав будь-яких майнових прав на предмет іпотеки. Також ПАТ «Укрсоцбанк» просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , а неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є їх сином.

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 03 квітня 2008 року укладено договір кредиту № 07.1/92-8 Того ж дня укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/93-8.

03 квітня 2008 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К. В., зареєстрованого в реєстрі за № 956, придбала домоволодіння АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 61, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К. В. та зареєстрований в реєстрі за № 960, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку придбане нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент укладення договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_3 , яка є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору також був зареєстрований за зазначеною адресою. Також відповідно до довідки від 26 березня 2008 року № 015864 у домоволодінні, що є предметом іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не був зареєстрований та не проживав.

Відповідно до пункту 1.7 договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, у тому числі тих, які не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Також встановлено, що ОСОБА_1 під час укладання договору надав посвідчену заяву про згоду на укладення договору іпотеки та підтвердив, що договір іпотеки відповідає інтересам сім`ї та не порушує їх прав.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України

«Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до пункту 1.7 договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, у тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Як встановлено судами, на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_3 , яка є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач на момент укладення спірного договору також був зареєстрований за зазначеною адресою. Також відповідно до довідки від 26 березня 2008 року № 015864 у домоволодінні, що є предметом іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не зареєстрований та не проживає.

Наведені обставини свідчать про те, що на час укладення спірного іпотечного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнали, що їх малолітня дитина забезпечена житлом і не має права користування предметом іпотеки.

Верховним Судом враховано, що оспорюваний договір укладено у 2008 році, однак із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся майже через 10 років, у 2017 році.

Разом з тим, сторона оспорюваного правочину, дії якої засвідчують її волю, спрямовану на збереження дійсності правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16, та дійшов обґрунтованого висновку про недобросовісність дій ОСОБА_3 під час укладення іпотечного договору, та, як наслідок, відсутності підстав для задоволення позову.

ОСОБА_3 , укладаючи іпотечний договір, а ОСОБА_1 , надаючи згоду на вчинення його дружиною такого правочину, не могли не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки), у разі неналежного виконання вимог кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не приховувала наявність у неї малолітньої дитини, не заслуговують на увагу і спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе надавати оцінку іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко