Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №161/8026/17

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/8026/17

провадження № 61-11629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та заступника прокурора Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Рудської С. М., від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., від 26 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2016 року ОСОБА_3 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Вказаним вироком було встановлено, що ОСОБА_3, працюючи на посаді головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, будучи згідно частини другої статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державним службовцем, тобто службовою особою, неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, чим вчинила службову недбалість. Так ОСОБА_3, отримавши 15 листопада 2007 року для виконання наказ Господарського суду Волинської області № 4/119-1 від 07 вересня 2002 року про стягнення з Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» (далі - ВОДП ДАК «Хліб України») на користь Волинського головного регіонального управління комерційного банку «ПриватБанк» 1 206 403, 47 грн, який надійшов після попередньо винесеної постанови про повернення виконавчого документу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», будучи зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, 16 листопада 2007 року у приміщенні Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, маючи значний досвід роботи, неналежно віднеслась до своїх посадових обов'язків, виконуючи їх не у точній відповідності до закону, у порушення вимог частини п'ятої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», якими не передбачено право стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документа у випадках його попереднього відкликання за письмовою заявою стягувача, винесла постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду Волинської області № 4/119-1 від 07 вересня 2002 року. Також 13 грудня 2007 року, 13 березня 2008 року та 31 березня 2008 року ОСОБА_3 винесла постанови про арешт коштів боржника ВОДП ДАК «Хліб України», а 07 жовтня 2008 року - постанову про стягнення з ВОДП ДАК «Хліб України» виконавчого збору, на підставі яких з рахунків ВОДП ДАК «Хліб України», відповідно до виставлених Першим ВДВС Луцького МУЮ платіжних вимог № 18 від 26 березня 2008 року на суму 68 863, 62 грн, № 85 від 30 травня 2008 року на суму 50 264, 09 грн, № 299 від 03 жовтня 2008 року на суму 405 877, 74 грн стягнуто та перераховано Волинському головному регіональному управлінню комерційного банку «Приватбанк» - 477 531, 32 грн, та на користь держави - 47 474, 13 грн виконавчого збору, тобто стягнуто коштів на загальну суму 525 005, 45 грн, які у подальшому за рішенням Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2011 року були стягнуті з Державного бюджету шляхом безспірного списання Державним казначейством України на користь ВОДП ДАК «Хліб України». Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, державі було завдано тяжких наслідків, що виразилось у спричиненні збитків на загальну суму 525 005, 45 грн. Зазначені збитки ОСОБА_3 у добровільному порядку не відшкодувала. Відповідно до положень частини четвертої статті 1191 ЦК України держава отримала право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної у завданні шкоди.

Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 525 005, 45 грн збитків, заподіяних злочином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року першому заступнику керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право зворотної вимоги (регресу) до посадової, службової особи, винної за завдану шкоду, виникає у держави з моменту виконання нею свого зобов'язання щодо відшкодування шкоди, а тому перебіг позовної давності у даному випадку має рахуватися з моменту, коли у держави виникло право зворотної вимоги до відповідача, тобто з 24 липня 2011 року, коли Державною казначейською службою України було виконано рішення Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2011 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У січні 2018 року заступником прокурора Волинської області подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги заступника прокурора Волинської області обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Висновок місцевого суду про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду є необґрунтованим. Моментом початку перебігу строку позовної давності є набрання законної сили вироком суду, яким доведено вину відповідача.

У лютому 2018 року Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області є тотожними доводам, викладеним у касаційній скарзі заступника прокурора Волинської області.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

03 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року.

11 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року.

13 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області до ОСОБА_3 про стягнення збитків, за касаційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та заступника прокурора Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27 лютого 2002 року у справі № 4/119-50 стягнуто із ВОДП ДАК «Хліб України»на користь КБ «ПриватБанк» в особі Волинського головного регіонального управління 1 204 585, 47 грн заборгованості по кредиту та відсотках, а також судові витрати у розмірі 1 818, 00 грн.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Волинської області 07 вересня 2002 року було видано наказ № 4/119-1 з терміном пред'явлення до 27 листопада 2002 року.

14 березня 2005 року Волинське головне регіональне управління КБ «ПриватБанк» звернулось до органу державної виконавчої служби із заявою про відмову від стягнення і повернення наказу господарського суду № 4/119-1 від 07 вересня 2002 року без виконання.

28 березня 2005 року підрозділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби направлено сторонам постанову за № 3-49/1466 про повернення виконавчого документа на підставі статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, яка була чинною на час винесення постанови).

16 листопада 2007 року головний державний виконавець Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Волинської області від 07 вересня 2002 року № 4/116-1, а 13 березня 2008 року - постанову про арешт коштів ВОДП ДАК «Хліб України»у сумі 1 206 403, 47 грн.

Згідно постанови головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_3 від 13 березня 2008 року було накладено арешт на кошти ВОДП ДАК «Хліб України» на суму 1 206 403, 47 грн, які знаходились на рахунках підприємства.

Протягом березня-жовтня 2008 року платіжними вимогами № 85 від 30 травня 2008 року, № 18 від 26 березня 2008 року, № 299 від 03 жовтня 2008 року на виконання наказу від 07 вересня 2002 року № 4/119-1 з розрахункового рахунку підприємства було списано кошти у загальній сумі 525 005, 45 грн.

У платіжних вимогах призначенням платежу було вказано: стягнення боргу згідно наказу № 4/119-1ГС від 07 вересня 2002 року з ВОДП ДАК «Хліб України» на користь Волинського головного регіонального управління КБ «ПриватБанк» у сумі 1 206 403, 47 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області 13 жовтня 2008 року у справі № 4/119-50 було скасовано постанови Першого відділу ДВС Луцького МУЮ від 16 листопада 2007 року про відкриття виконавчого провадження та від 13 березня 2008 року про арешт коштів боржника. Вказана ухвала суду набрала законної сили.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 січня 2010 року у справі № 4-119-50 визнано неправомірними дії Першого відділу ДВС Луцького МУЮ по стягненню виконавчого збору з ВОДП ДАК «Хліб Україна». Вказана постанова суду набрала законної сили і є чинною.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2011 року у справі № 5004/1699/11 за позовом ВОДП ДАК «Хліб Україна» до Першого ВДВС Луцького МУЮ ГУ Державного казначейства України у Волинській області про стягнення грошових коштів, позовні вимоги ВОДП ДАК «Хліб Україна» було задоволено, стягнуто з державного бюджету, шляхом безспірного списання Державним казначейством України на користь ВОДП ДАК «Хліб Україна» 525 005, 45 грн майнової шкоди (а.с. 60-66). Рішення суду набрало законної сили і є чинним.

24 липня 2012 року на виконання рішенням Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2011 року у справі № 5004/1699/11 Державною казначейською службою України на користь ВОДП ДАК «Хліб Україна» були перераховані грошові кошти у сумі 525 005, 45 грн (а.с. 67).

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2016 року у справі № 161/4471/16-к ОСОБА_3 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (а.с. 8-11). Вирок набрав законної сили 09 березня 2017 року (а.с. 12-13).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 10 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом частини четвертої статті 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Статтю 1191 ЦК України, яка передбачає право зворотної вимоги до винної особи, доповнено четвертою частиною Законом України від 8 липня 2010 року № 2457-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу України» (далі - Закон № 2457-VI), що набрав чинності 01 січня 2011 року.

Відповідно до цієї норми права держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою особою органу державної влади, отримала право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 цього Кодексу передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Виконання первісного зобов'язання з відшкодування завданої шкоди має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-18534цс15.

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що рішення Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2011 року у справі № 5004/1699/11 року було виконано Державною казначейською службою України 24 липня 2012 року.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій вірно визначили, що з позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди у порядку регресу перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області звернувся до суду 23 травня 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 55).

Посилання заявників на те, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту набрання вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2016 року законної сили, а саме з 09 березня 2017 року, є необґрунтованим, оскільки діюче законодавство України не ставить виникнення права на регрес в залежність від притягнення особи за винні дії до кримінальної відповідальності, а вказує, що перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. В той же час прокурор не був позбавлений можливості заявити цивільний позов у кримінальному провадженні.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк