Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.01.2019 року у справі №279/4321/17

Постанова

Іменем України

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 279/4321/17

провадження № 61-234св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 травня 2018 року у складі судді:

Коренюка В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення у житловий будинок, зобов'язання надати ключі від житлового будинку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2003 року почала проживати як чоловік та дружина разом з ОСОБА_2, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. В період спільного проживання 15 вересня 2007 року за спільні кошти вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 01 березня 2014 року та виділено кожному у власність по Ѕ ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Проте ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, закрив господарські споруди, житловий будинок, та не допускає ОСОБА_1 до будинку. На вимоги позивача надати ключі від будинку відповідач категорично відмовив.

ОСОБА_1 просила усунути перешкод у користуванні житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_2, шляхом вселення її цей житловий будинок та зобов'язання ОСОБА_2 надати їй ключі від будинку та не чинити їй перешкоди у користуванні цим житловим будинком.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 на праві часткової власності житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_2, шляхом вселення ОСОБА_1 у цей будинок.

Зобов'язано ОСОБА_2 передати ключі від вхідних дверей будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що 15 вересня 2007 року сторони за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 01 березня 2014 року та виділено кожному у власність по 1/2 ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили. Відповідач чинить перешкоди позивачеві ОСОБА_1 у користуванні правом власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно листів начальника Коростенського ВП ГУ НП в Житомирській області вбачається, що існує конфлікт між сторонами з приводу житлового будинку, а також, що відповідач не зважаючи на рішення суду (яким виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1), не впускає ОСОБА_1 до даного домоволодіння.

Наявність рішення суду підтверджує факт належності ОСОБА_1 на праві власності 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Оскільки позивач є співвласником спірного будинку, має право на користування своєю часткою, а відповідач чинить їй перешкоди, то позов підлягає задоволенню.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не набула право власності на спірне майно, оскільки не зареєструвала таке право у встановленому законом порядку.

Оскільки, позивач не є власником спірного майна - були наявні всі підстави для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року у справі №279/989/17, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 01 березня 2014 року та виділено у власність кожному по Ѕ ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішення набрало

ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачеві ОСОБА_1 у користуванні правом власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно листів начальника Коростенського ВП ГУ НП в Житомирській області між сторонами існує конфлікт з приводу житлового будинку, а також, що відповідач не зважаючи на рішення суду (яким виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1), не впускає ОСОБА_1 до даного домоволодіння.

У частині 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що "відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення.

Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками".

Встановивши, що ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідач чинить їй перешкоди у здійсненні права спільної власності на будинок, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, атому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков