Історія справи

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 379/775/17-ц

провадження № 61-34784св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересовані особи - Виконавчий комітет Петрівської сільської ради Таращанського району Київської області, Таращанський районний сектор управління Державної міграційної служби України в Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року у складі суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаною заявою, заінтересовані особи - Виконавчий комітет Петрівської сільської ради Таращанського району Київської області, Таращанський районний сектор управління Державної міграційної служби України в Київській області про встановлення факту проживання на території України.

Заява мотивована тим, що він з квітня 1990 року переїхав на постійне місце проживання в Українську РСР в с. Петрівське Таращанського району Київської області та оселився в житловому будинку, що розташований за адресою по вул. Центральна в с. Петрівське. За цей період, в зв'язку з втратою паспорта громадянина СРСР він звертався до паспортного столу Таращанського районного відділу, де отримав інший паспорт громадянина СРСР, відповідна відмітка міститься в свідоцтві про народження. В грудні 1991 року він вибув до м. Києва. В 1996 році переїхав працювати до Південної Осетії (Грузія) та в зв'язку з початком бойових дій на території Грузії в серпні 2008 року повернувся до України, де отримав посвідку на тимчасове проживання на території України. 23 березня 2017 року з метою відновлення інформації щодо свого місця проживання на території України, звернувся до Таращанського районного сектора управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - Таращанського РС УДМСУ в Київській області), проте у наданні даної інформації йому було відмовлено.

Посилаючись на вищевикладене заявник просив встановити факт того, що станом на 24 серпня 1991 року він постійно проживав на території України.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року заяву ОСОБА_4 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживав на території України, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24 серпня 1991 року, включно.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник підтвердив належними доказами факт його постійного проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24 серпня 1991 року, включно.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року рішення Таращанського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного і безперервного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно положень пункту 6 частини першої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи. Таращанський РС УДМСУ в Київській області в апеляційній скарзі жодних нових доказів щодо характеру правовідносин не надав, тому суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов до висновку щодо незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення про задоволення заяви. Крім того, суд апеляційної інстанції поверхнево дослідив письмові докази наявні в цій справі та позбавив його права надати додаткові пояснення і як наслідок ухвалив незаконне рішення.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 листопада 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Матеріали справи 02 червня 2018 року передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року суди встановлюють факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

При цьому питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень». Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та вищезазначеного Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Згідно статті 1 Закону України «Про громадянство України» визначено поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах», а саме: «проживання на території України на законних підставах» - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; «безперервне проживання на території України» - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 в редакції від 27 червня 2006 року № 588/2006, передбачає, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає до відповідного органу заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням, зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. При цьому при вирішенні питання про обґрунтованість заявленої вимоги суду, крім перевірки та встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, необхідно встановити той факт, що заявник подав до компетентного органу зобов'язання припинити іноземне громадянство письмово оформлену заяву іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданств) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (абзац 12 статті 1 Закону України «Про громадянство України»).

Заявник, звертаючись до суду з даною заявою, в якості доказів надав свідоцтво про народження, в якому міститься запис про видачу посвідчення особи громадянина Грузії, 23 лютого 1996 року та два штампи про видачу паспортів громадянина СРСР; посвідку на тимчасове проживання, яка видана 30 вересня 2016 року зі строком дії до 02 серпня 2017 року, з якої вбачається, що місце проживання ОСОБА_4, з 04 жовтня 2016 року зареєстроване за адресою по АДРЕСА_2, з 13 квітня 2017 року по АДРЕСА_1; витяг із погосподарської книги Виконкому Петрівської сільської ради Таращанського району Київської області за 1986-1990 та 1991-1995 роки, згідно яких вбачається те, що ОСОБА_4, як онук ОСОБА_6 голови домогосподарства по АДРЕСА_1, прибув у квітні 1990 року та вибув у грудні 1991 року; акт депутата Петрівської сільської ради ОСОБА_7 від 13 квітня 2017 року про те, що згідно погосподарських книг за 1986-1995 роки, ОСОБА_4 проживав на житловій площі ОСОБА_8 (а.с. 6-12, 23-25).

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву, виходив з того, що заявник підтвердив належними доказами факт його постійного проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24 серпня 1991 року, включно.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного безперервного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Так, письмові докази, які були надані заявником суду, а саме довідка Петрівської сільської ради, витяг із погосподарської книги виконкому Петрівської сільської ради Таращанського району Київської області та акт депутата від 13 квітня 2017 року підтверджують лише факт прибуття заявника до колгоспного домогосподарства ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 у квітні 1990 та вибуття у грудні 1991 року, без реєстрації місця проживання.

При цьому, з їх тексту вбачається, що вони видані на підставі заяви заявника. Проте сама ОСОБА_8 в якості свідка допитана судом не була. Також не було встановлено безперервність та адреси проживання заявника в спірний період та правову підставу. Інших документів про постійну чи тимчасову реєстрацію на території України, або про реєстрацію на території України свого паспорту на той час, заявником не надано.

В свідоцтві про народження заявника міститься запис про видачу посвідчення особи громадянина Грузії, 23 лютого 1996 року та два штампи про видачу паспортів громадянина СРСР; посвідка на тимчасове проживання, видана 30 вересня 2016 року зі строком дії до 02 серпня 2017 року, місце проживання ОСОБА_4, з 04 жовтня 2016 року зареєстровано за адресою АДРЕСА_2, з 13 квітня 2017 року по АДРЕСА_1.

Таким чином, вищезазначені письмові докази самі по собі не є безспірними доказами підтвердження факту саме постійного(безперервного) проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Не було надано суду доказів також того, в яких родинних чи інших відносинах перебував заявник з ОСОБА_8, до якої він прибув у квітні 1990 року без реєстрації в с. Петрівське Таращанського району Київської області.

Заявником не надано доказів звернення його із заявою про припинення громадянства Грузії до компетентних органів, оскільки заявник звернувся до суду з указаною заявою маючи намір набути громадянство України.

На підставі вищезазначеного суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що надані заявником докази не підтвердили факт постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України в період часу: з квітня 1990 року по 24 серпня 1991 року.

Доводи касаційної скарги про те, що Таращанський РС УДМСУ в Київській області в апеляційній скарзі жодних нових доказів щодо характеру правовідносин не надав, а суд апеляційної інстанції поверхнево дослідив письмові докази наявні в цій справі та позбавив заявника права надати додаткові пояснення і як наслідок ухвалив незаконне рішення є безпідставними оскільки переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги, надав належну оцінку наданим доказам без порушення норм процесуального права, про що свідчить зміст оскаржуваного судового рішення, внаслідок чого постановив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 316 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції з їх оцінкою.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик