Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №296/1543/17

Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 296/1543/17-ц

провадження № 61-40723св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз збут»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня

2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз збут» (далі -

ТОВ «Житомиргаз збут»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору постачання природного газу побутовим споживачам

та зобов`язання здійснити перерахунок за послуги з газопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що з 1951 року він проживав

у будинку АДРЕСА_1 . З вересня 2016 року разом із ним у вказаному будинку проживала його дочка ОСОБА_2 , 1955 року народження, яка є непрацездатною особою.

Зазначав, що він і його дочка включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків. Вказаний житловий будинок обладнаний системою індивідуального опалення, джерело енергії - природний газ.

Заявник зазначав, що до липня 2015 року газопостачання будинку здійснювало публічне акціонерне товариство «Житомиргаз» (далі -

ПАТ «Житомиргаз»), із яким було укладено відповідний договір та відкритий особовий рахунок на його ім`я. Внаслідок змін, що сталися у законодавстві, що регулювали правовідносини щодо постачання природного газу,

з 01 липня 2015 року постачальником природного газу стало

ТОВ «Житомиргаз збут», яке відкрило на його ім`я особовий рахунок

№ НОМЕР_1 , а постачання природного газу здійснювалося на підставі типового договору про надання населенню послуг із газопостачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня

2006 року № 938.

Посилався на те, що зі змісту рахунків за газ та послуги із газопостачання йому стало відомо про те, що ТОВ «Житомиргаз збут» також відкрило особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім`я його дочки ОСОБА_2 за цією

ж адресою, хоча вже було укладено договір на постачання природного газу та відкритий особовий рахунок на його ім`я.

Зазначав, що відкриттям окремого рахунку відповідач зробив його дочку окремим побутовим споживачем природного газу, у той час як вона була членом його сім`ї, і тим самим, як він вважав, унеможливив застосування пільги для опалення житла, площею 105 кв. м, яка встановлена законом.

Крім того, зазначав, що відповідач виставляючи рахунки за газ, як він вважав, безпідставно зазначав у них неіснуючі адреси, зокрема:

квартира

№ 1, будинок АДРЕСА_1 та квартира № 2 , розташована у вказаному будинку за цією ж адресою.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір постачання природного газу побутовим споживачам

за адресою: квартира № 1, розташована у будинку АДРЕСА_1 , укладений між відповідачем та ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_2 та зобов`язати ТОВ «Житомиргаз збут» здійснити перерахунок за газ і послуги з газопостачання за період

з 01 липня 2015 року до 19 січня 2017 року за договором постачання природного газу побутовим споживачам за адресою: будинок АДРЕСА_1 , укладеним між ним та відповідачем, особовий рахунок № НОМЕР_1 , із застосуванням 100-процентної знижки за користування газом для опалювання житла

на 105 кв. м житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 січня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір постачання природного газу побутовим споживачам за адресою: квартира

№ 1, що розташована у будинку АДРЕСА_1 , укладений між

ТОВ «Житомиргаз збут» та ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_2 .

Зобов`язано ТОВ «Житомиргаз збут» здійснити перерахунок за газ

та послуги з газопостачання за період з 01 липня 2015 року до 19 січня

2017 року за договором на постачання природного газу побутовим споживачем за адресою: будинок АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1

та ТОВ «Житомиргаз збут», особовий рахунок № НОМЕР_1 ,

із застосуванням 100-процентної знижки за користуванням газом для опалення житла.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір на постачання природного газу побутовим споживачем за адресою: квартира № 1, розташована у будинку АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Житомиргаз збут» та ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , укладений з порушенням частин першої, третьої

статті 203 ЦК України, а тому суд першої інстанції вважав, що є правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання цього договору недійсним.

Також, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний договір порушує право позивача на пільгову оплату за користування природним газом для опалювання житла, площею 105 кв. м, оскільки відповідач

за відсутності правових підстав самостійно розділив частину будинку АДРЕСА_1 на квартири № 1 та № 2 та відкрив по кожній неіснуючій квартирі особовий рахунок, тим самим штучно зменшив розмір опалювальної площі будинку, на яку поширюється встановлена законом 100-процентна знижка за користування газом для опалювання житла, а тому вважав, що за період з 01 липня

2015 року до 19 січня 2017 року має бути здійснено перерахунок за газ

та послуги з газопостачання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня

2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Житомиргаз збут» задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання правочину недійсним. За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами.

Встановивши, що правочин був неукладеним та ураховуючи те, що сторонами у справі було визнано, що нарахування плати за газ здійснювалося постачальником за фактичним його використанням, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору.

Також, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог щодо здійснення перерахунку за газ

та послуги з газопостачанням за період з 01 липня 2015 року та 19 січня 2017 року із застосуванням 100-відсоткової знижки за користування газом для опалення житла, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що дії відповідача у зазначений період були неправомірними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Корольовського районного суду м. Житомира.

У вересні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені із порушенням норм матеріального права, зокрема статті 642 ЦК України, пункту 4 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 30 вересня 2015 року № 2496.

Вважав, що відмовляючи у задоволенні вимоги щодо здійснення перерахунку заборгованості суд апеляційної інстанції фактично визнав заборгованість за спожитий природний газ за неукладеним договором.

Зазначав, що постачання природного газу у період з 01 липня 2015 року

до 31 грудня 2015 року здійснювалося на підставі типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05 липня 2006 року № 938 із змінами

та доповненнями, який є тристороннім договором, відповідно до якого постачальником природного газу було ТОВ «Житомиргаз збут», споживачем природного газу - ОСОБА_1 , газорозподільним підприємством - ПАТ «Житомиргаз».

Вважав, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Житомиргаз збут» на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 починаючи з 1951 року постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З вересня 2016 року разом із ним у зазначеному будинку без реєстрації також проживала дочка ОСОБА_2 , 1955 року народження, яка є непрацездатною особою.

ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків, що підтверджується змістом витягів з протоколу засідань комісій виконкому від 25 серпня

2016 року та від 08 вересня 2016 року (а. с. 17-18).

ОСОБА_1 є інвалідом війни І-ї групи, що підтверджується відповідним посвідчення, та має пільги зі сплати комунальних послуг

(а. с. 3).

Частина будинку, у якому проживає ОСОБА_1 , належить йому на праві спільної часткової власності з ОСОБА_2 , розмір частки якої

у праві власності становить 63/100, що підтверджується змістом інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру від 14 червня

2016 року № 61398588 (а. с. 11-13).

Розмір опалювальної площі частини будинку, що належної на праві часткової власності ОСОБА_1 та його дочці ОСОБА_2 , становить 105,7 кв. м, що підтверджується копією технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 33а-33в).

У період до 01 липня 2015 року постачання природного газу за вказаною адресою здійснювало ПАТ «Житомиргаз».

З 01 липня 2015 року за особовим рахунком № НОМЕР_2 за адресою:

АДРЕСА_1 , постачання природного газу здійснювало ТОВ «Житомиргаз збут» на підставі типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання

у сфері енергетики від 30 вересня 2015 року № 2500, споживачем за яким

є ОСОБА_2 .

Відповідно до витягів фінансового стану особових рахунків

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 2005 року на кожного із них були заведені окремі особові рахунки попереднім постачальником газу, зокрема ПАТ «Житомиргаз» (а. с. 38-43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента

та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою

та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Поява терміна «правочин» не виключає вживання терміна - «угода»

у значенні домовленості між щонайменше двома сторонами. Перший із них є більш широким і включає в себе терміни «договір» (згідно зі статтею 11 ЦК України), «угода», «домовленість».

Договір та угода є тотожними поняттями, тому дво- і багатосторонні правочини є водночас як договорами, так і угодами, а термін «домовленість» слід розуміти як договір чи угоду, якщо така домовленість досягнута з дотриманням вимог, встановлених для укладення договору.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи,

які за своїм змістом не є правочинами.

Також при розгляді спорів про недійсність правочинів слід розмежовувати недійсні та неукладені правочини, тобто такі, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що спірний договір між сторонами

у справі не укладався та ураховуючи те, що сторонами у справі було визнано, що нарахування плати за газ здійснювалося постачальником

за фактичним його використанням, обґрунтовано вважав відсутніми підстави для визнання такого договору недійсним.

Разом з тим, встановивши, що з 2005 року на позивача та третю особу,

на кожного із них були заведені окремі особові рахунки попереднім постачальником газу, а лише у січні 2017 року за письмовою згодою одного із співвласників було укладено один договір на іншого співвласника (третю особу) та ураховуючи те, що зазначені споживачі здійснювали оплати

за цими рахунками, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що відсутні належні та допустимі докази того, що дії постачальника щодо нарахування оплати за газ та послуги газопостачання на два окремі особові рахунки були неправомірними, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок за газ та послуги з газопостачання за період з 01 липня

2015 року до 19 січня 2017 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович