Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №713/3616/12

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 713/3616/12

провадження № 61-17587св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Закарпатський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області,

відповідачі: Хустська міська рада, управління Держгеокадастру в Хустському районі, ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2016 року у складі судді: Кемінь В. Д. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ігнатюка Б. Ю., Джуга С. Д., Куштана Б. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року Закарпатський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області звернувся із позовом до Хустської міської ради, управління Держгеокадастру в Хустському районі, ОСОБА_1 про скасування рішення Хустської міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням 11 сесії 5 скликання Хустської міської ради від 03 грудня 2008 року № 1041 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу у власність" затверджено проект відведення земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,1036 га та надання її у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в м. Хуст, с. Кіреші.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 251605, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010724000497 від 08 грудня 2009 року, та передано у власність земельну ділянку площею 0,1036 га, нормативно-грошовою оцінкою 34 456,03 грн.

Прокурор зазначав, що рішення міської ради прийнято із порушенням статей 38, 118 ЗК України та пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту с. Кіреші, м. Хуст, а тому Хустська міська рада Закарпатської області не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями поза межами населеного пункту для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Держінспекцією сільського господарства 25 травня 2012 року проведено перевірку і складено акт № 000011/4/1/6, в якому зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Хустською міською радою допущено порушення вимог земельного законодавства.

Закарпатський міжрайонний природоохоронний прокурор просив

скасувати рішення органу місцевого самоврядування від 03 грудня 2008 року № 1041;

визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на підставі вказаного рішення;

зобов'язати управління Держкомзему у м. Хуст та Хустському районі скасувати державну реєстрацію державного акта.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2013 року у складі судді: Волощук О. Я., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року у складі колегії суддів: Павліченка С. В., Бондаренка Ю. О., Собослоя Г. Г., у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що матеріалами справи спростовують достовірність факту знаходження спірної земельної ділянки за межами населеного пункту, оскільки с. Кіреші не є самостійним населеним пунктом і відноситься до м. Хуст обласного підпорядкування Закарпатської області. ОСОБА_1 скориставшись своїм правом і не вчинивши жодних порушень отримав земельну ділянку, дозвіл на будівництво житлового будинку, побудував такий будинок і зареєстрував його у встановленому державою порядку. Суд апеляційної інстанції вказав, що задоволення позову прокурора позбавить ОСОБА_1 права на земельну ділянку та унеможливить його право користуватися і розпоряджатися своїм будинком. Позовні вимого ґрунтуються лише на формальних підставах і в який спосіб і які саме інтереси суспільства чи держави порушує ОСОБА_1 мирно володіючи своїм житловим будинком володіння у позову не зазначено. Матеріали справи також не містять жодних відомостей, які б свідчили про те, що проживання ОСОБА_1 у своєму, зареєстрованому державою, будинку завдає шкоди суспільним чи державним інтересам.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року у складі колегії суддів: Ситнік О. М., Євграфова Є. П., Завгородня І. М., Іваненко Ю. Г., Нагорняк В. А., касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області Сендак І. задоволено частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2013року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29січня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що прийняття міською радою розпорядження про передачу у власність відповідача земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за межами населеного пункту є перевищенням настаттями 400, 409, 410, 416 ЦПК України повноважень, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-71цс13. Суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам (викопіювання із планово-картографічних матеріалів м. Хуст, акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25 травня 2012 року), не з'ясували, у яких саме межах територіально знаходиться спірна земельна ділянка та кому належить право на розпорядження нею, не встановив, чи були змінені межі населеного пункту, та зробили передчасний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року, у задоволенні позову Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що Закарпатська обласна державна адміністрація, упродовж розгляду справи не підтримувала позов прокурора, оскільки не являється розпорядником спірної земельної ділянки та її права оскаржуваним рішенням не порушувались. Листом № 231/01-11 від 20 березня 2013 року наданого на адвокатський запит, начальником управління містобудування та архітектури, повідомлено про те, що Закарпатська обласна державна адміністрація не має права виділяти земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за межами населеного пункту. У цьому листі також зазначено, що у період з 16 вересня 2008 року по 14 березня 2013 року, Закарпатська облдержадміністрація не розробляла містобудівну документацію - детальний план території та план зонування для будівництва житлових будинків за межами населеного пункту міст обласного значення в тому числі м. Хуст.

Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги базуються на тому, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Кіреші, Хустського району Закарпатської області і такий висновок зроблено на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області № 000011/4/1/6 від 25 травня 2012 року. Проте судом встановлено, що при проведенні перевірки посадовими особами не досліджувались документи, щодо місця розташування спірної земельної ділянки, а висновок про те, де вона розташована був зроблений на підставі поданої інформації міськрайонним відділом Держкомзему у м. Хуст від 25 травня 2012 року.

Крім того с. Кіреші не є самостійним населеним пунктом і відноситься до м. Хуст - міста обласного підпорядкування. У встановлений законом спосіб відповідач ОСОБА_1 звернувся до органів публічної влади і з дотриманням процедури отримав у власність земельну ділянку. На отриманій земельній ділянці ОСОБА_1, збудував будинок, ввів його в експлуатацію і отримав свідоцтво про право власності на майно НОМЕР_2. У зв'язку із цим суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не порушуючи норм чинного законодавства України, скористався своїм правом на отримання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку, а доводи позивача базуються лише на формальних підставах, з яких неможливо зробити висновок які саме інтереси суспільства чи держави порушує ОСОБА_1, мирно володіючи належним йому на праві приватної власності будинком.

Доводи прокурора про недобросовісність ОСОБА_1 суд відхилив, оскільки матеріали справи містять лише відомості про те, що ОСОБА_1 звернувся до органу публічної влади із заявою про надання йому земельної ділянки. Саме по собі таке звернення є лише використанням особою наданого їй статтею 118 ЗК України права і такі дії не можуть ставитися особі у вину. ОСОБА_1 добросовісно отримав земельну ділянку з дотриманням норм чинного законодавства, збудував на ній будинок, оформив право приватної власності на нього, не знаючи про те, мав чи не мав орган публічної влади повноважень на передачу йому земельної ділянки і не зобов'язаний був про це знати.

На виконання висновків та мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року судом першої інстанції неодноразово надавалась можливість позивачу надати суду додаткові докази на підтвердження позовних вимог, зокрема у яких саме межах територіально знаходиться спірна земельна ділянка та кому належить право на розпорядження нею. Проте у продовж тривалого розгляду справи позивачем не додано суду жодного додаткового письмового доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився із висновком, що позивачем не доведено позовні вимоги стосовно твердження знаходження земельної ділянки ОСОБА_1 за межами с. Кіреші, яке відноситься до м. Хуст і на яке розповсюджується юрисдикція Хустської міськради, оскільки спірна земельна ділянка знаходилась у межах АДРЕСА_2.

Аргументи учасників справи

У грудні 2016 року заступник прокурора Закарпатської області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновків та мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, та не застосували до спірних відносин статті 38,39,116,122,155, пункт 12 Перехідних положень ЗК України.

Вказує, що прокурор надано належні та допустимі докази знаходження спірної земельної ділянки за межами населених пунктів с. Кіреші та м. Хуст, зокрема, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області № 000011/4/1/6 від 25 травня 2012 року, викопіювання з планово картографічних матеріалів та постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2013 року у справі № 713/5222/12.

Вказує, що згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-71цс13, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України, відповідно до частини четвертої якої (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) обласним державним адміністраціям надано право передавати земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що позов Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора подано в інтересах Закарпатської облдержадміністрації, оскільки вона є розпорядником спірної земельної ділянки і саме її права порушені. Закарпатська обласна державна адміністрація, упродовж розгляду даної справи не підтримувала позов прокурора, оскільки не являється розпорядником спірної земельної ділянки та її права оскаржуваним рішенням не порушувались.

Листом № 231/01-11 від 20 березня 2013 року наданого на адвокатський запит, начальником управління містобудування та архітектури, повідомлено про те, що Закарпатська обласна державна адміністрація не має права виділяти земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за межами населеного пункту. У цьому листі також зазначено, що в період з 16 вересня 2008 року по 14 березня 2013 року, Закарпатська облдержадміністрація не розробляла містобудівну документацію - детальний план території та план зонування для будівництва житлових будинків за межами населеного пункту міст обласного значення, у тому числі й міста Хуст.

Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позовної заяви базуються на тому, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Кіреші, Хустського району Закарпатської області і цей висновок зроблено на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області № 000011/4/1/6 від 25 травня 2012 року. Згідно цього акту перевірки висновок про місцезнаходження земельної ділянки переданої ОСОБА_1 у власність, зроблено на підставі інформації поданої міськрайонним відділом держкомзему від 25 травня 2012 року. Інших доказів до матеріалів справи позивачем не додано. Висновок про те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Кіреші, Хустського району Закарпатської області зроблено посадовими особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі інформації міськрайонного відділу Держкомзему у місті Хуст від 25 травня 2012 року, тобто у день проведення перевірки та складання акту. Таким чином суд першої інстанції зробив висновок про те, що при проведенні перевірки посадовими особами не досліджувались документи, щодо місця розташування спірної земельної ділянки, а висновок про те, де вона розташована був зроблений на підставі поданої інформації. При цьому перевірка на вимогу прокурора проводилась у складі двох осіб, однією з яких, а саме ОСОБА_3 був посадовою особою міськрайонного управління Держкомзему в м. Хуст та Хустському районі.

Згідно листа Хустського міського голови № 1019/02-13 від 23 травня 2013 року, станом на березень 2013 року, в Хусті не розроблено та не затверджено сесією міської ради новий генеральний план і Хустська міська рада користується генеральним планом який був розроблений у 1970 році Державним інститутом проектування міст.

Судом першої інстанції встановлено, що с. Кіреші не є самостійним населеним пунктом і відноситься до м. Хуст - міста обласного підпорядкування.

Рішенням Хустської міської ради № 97 від 16 жовтня 1998 року, земельна ділянка на якій розміщений квартал малоповерхової забудови, для перспективного розвитку території була віднесена до земель запасу Хустської міської ради.

Рішенням № 162 від 27 березня 2003 року та № 342 від 16 червня 2007 року Хустською міською радою розроблено та затверджено квартал малоповерхової забудови по АДРЕСА_1 на землях Хустської міської ради.

Рішенням № 342 від 16 червня 2003 року Хустська міська рада затвердила проект малоповерхової забудови садибного типу в с. Кіреші та перевела землі сільськогосподарського призначення в землі житлової забудови.

Всі зазначені рішення діяли на території Хустської міської ради на час виділення відповідачу земельної ділянки згідно вимог п. "в" частини 3 статті 116 та статті 118 ЗК України.

У встановлений законом спосіб відповідач ОСОБА_1 звернувся до органів публічної влади і з дотриманням процедури отримав у власність земельну ділянку. На отриманій земельній ділянці ОСОБА_1, збудував будинок, ввів його в експлуатацію і отримав свідоцтво про право власності на майно НОМЕР_2.

Суди встановили, що позовні вимоги базуються на тому, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Кіреші, Хустського району Закарпатської області і такий висновок зроблено на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області № 000011/4/1/6 від 25 травня 2012 року. Проте при проведенні перевірки посадовими особами не досліджувались документи, щодо місця розташування спірної земельної ділянки, а висновок про те, де вона розташована був зроблений на підставі поданої інформації міськрайонним відділом Держкомзему у місті Хуст від 25 травня 2012 року. Крім того с. Кіреші не є самостійним населеним пунктом і відноситься до м. Хуст - міста обласного підпорядкування. У встановлений законом спосіб відповідач ОСОБА_1 звернувся до органів публічної влади і з дотриманням процедури отримав у власність земельну ділянку. На отриманій земельній ділянці ОСОБА_1, збудував будинок, ввів його в експлуатацію і отримав свідоцтво про право власності на майно НОМЕР_2. У зв'язку із цим суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не порушуючи норм чинного законодавства України, скористався своїм правом на отримання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку, а доводи позивача базуються лише на формальних підставах, з яких неможливо зробити висновок які саме інтереси суспільства чи держави порушує ОСОБА_1, мирно володіючи належним йому на праві приватної власності будинком.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині 1 статті 57, частині 1 статті 58 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У абзаці 1 частини 1 статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції вказав, що на виконання висновків та мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року судом першої інстанції неодноразово надавалась можливість позивачу надати суду додаткові докази на підтвердження позовних вимог, зокрема у яких саме межах територіально знаходиться спірна земельна ділянка та кому належить право на розпорядження нею. Проте впродовж тривалого розгляду справи позивачем не додано суду жодного додаткового письмового доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

За таких обставин, встановивши, що спірна земельна ділянка знаходилась у межах АДРЕСА_2, а прокурором не доведено позовні вимоги, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі про те, що прокурором надано належні та допустимі докази знаходження спірної земельної ділянки за межами населених пунктів с.

Кіреші та м. Хуст колегія суддів відхиляє. Оскільки зазначені прокурором докази були досліджені судами та їх надана оцінку згідно вимог статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) у сукупності разом із іншими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення.

Заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков