Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №369/12718/20
Постанова КЦС ВП від 23.07.2024 року у справі №369/12718/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 369/12718/20

провадження № 61-3085св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року в складі судді Фінагеєвої І. О., додаткове рішення цього ж суду від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Старовойт Віталій Петрович, на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2003 року до 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Він працює лікарем акушером-гінекологом у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київський обласний перинатальний центр».

Він та відповідачка як колишнє подружжя є сторонами у декількох судових справах: №№ 761/20140/16-ц 826/8132/17, 369/8770/16-ц (про розірвання шлюбу, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя), під час розгляду яких остання розповсюджує неправдиву інформацію відносно нього, чим систематично принижує його честь, гідність та ділову репутацію та завдає йому моральної шкоди.

Стверджує, що розповсюджена відповідачкою інформація є недостовірною, принизливою по відношенню до його особистості, оскільки позиціонує його як нечесну людину, шахрая. У зв`язку із цим він тривалий час знаходився у пригніченому емоційному стані, погіршився і його фізичний стан через постійний стрес та переживання, а саме: прискорилося серцебиття, порушився сон, часто піднімається артеріальний тиск. Погіршилися також його стосунки з оточуючими, він перестав спілкуватися з друзями та сусідами.

За таких обставин та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив суд:

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме:

- у судовому засіданні, яке відбулося 05 грудня 2016 року у Шевченківському районному суді м. Києва у справі № 761/20140/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу у присутності судді ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_43 та адвоката ОСОБА_44, сказане ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме(тут і далі мовою оригіналу): «Ми не проживаємо з відповідачем з лютого 2014 року, він запропонував покинути житло. Перед тим було декілька моментів з фізичним насиллям, після чого я попала в лікарню, і мій син мене забрав з попереднього місця проживання і з того часу я жила в нього. ОСОБА_5 був завжди емоційно нестійким, здатний до фізичного насилля, це він практикував і вдень і вночі. Іноді приїжджав на роботу, наносячи матеріальний ущерб і обладнанню на роботі. До мене ставився не як до людини, а як до ворога, з надзвичайною агресією. Спочатку він втамовував свою агресію на дітях, провокуючи на скандали в їх сім`ях, потім постійні драки і вдень і вночі, після чого я почала хворіти. І обов`язкові його приниження були не обов`язково при дітях, а навіть при посторонніх людях. Він тероризував мене і декілька разів насильно вимагав покинути житло, і я ночувала і в друзів, і в гостінніце, і в дітей. Син не міг жити з батьком, в нього були з ним несумісні відносини. Постійні сварки з ОСОБА_5 , його приниження і фізичне насилля продовжувались протягом останніх восьми років. Особливо це загострилось в жовтні 2013 року, коли в ніч з 27 на 28 жовтня він п`ять годин знущався фізично наді мною фізично. Після цього я довго хворіла. Почалися спроби з боку ОСОБА_5 , щоб я змінила місце проживання, де ми живемо. ОСОБА_5 бувало, щоночі я прокидалась від того, що в мене на голові лежить подушка, інколи він мене душив. Останнє фізичне насилля було 13 чи 14 січня 2014 року, після чого я звернулась до лікаря і мене поклали в лікарню. Після лікарні, коли я прийшла додому, агресія продовжувалась, Він зателефонував мені на роботу, щоб я звільнила квартиру. Ми приїхали 09.02.2014 році з сином, щоб забрати речі, речі він нам не віддав, проте кидався в бійку зі мною і сином. Лише після того, як приїхав наряд міліції, коли ми визвали 09 лютого, ми могли покинути квартиру. З 10.02.2014 році не живемо разом. Останні півроку він цікавиться моїм життям, проте його звонки вночі і вдень закінчуються лише погрозами, шантажем і нецензурною лайкою.»;

- у судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва 25 липня 2017 року у справі № 826/8132/17 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, в присутності судді ОСОБА_40 та адвоката ОСОБА_43, сказане ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме: «Намагається здійснити махінації з майном моїм, мого сина та інших осіб. Коли йшов розгляд справи про розлучення, він вів недобросовісну діяльність, як суб`єкт судового процесу. Він зловживав своїми процесуальними правами, впливав і на свідків з моєї сторони, і писав заяви до правоохоронних органів, до керівників моїх, мого сина і інших осіб. Щодо тиску на мене, сина та свідків з моєї сторони, є звернення до правоохоронних органів. В Києво-Святошинському суді, де відбувається розгляд майнових справ, ОСОБА_10 намагається шахрайським шляхом впливати на майно цих осіб. Шахрайським шляхом намагається позбавити права власності у відповідачів у цій справі. Святошинським відділом поліції, а також Скадовським відділом поліції ведеться кримінальне розслідування за кримінальними злочинами ОСОБА_11 відносно майна багатьох осіб. Звернення ОСОБА_5 до адміністративного суду - це зловживання судовими можливостями, зловживаючи своїми судовими правами, вчиняє тиск і порушує моє здоров`я.»;

- у судовому засіданні 28 вересня 2017 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , сказане ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме: « Мудило , ти ОСОБА_24 …тебе яйца оборвать надо... Вибачте…Кончений человек.»;

- у судовому засіданні 07 жовтня 2019 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , сказане ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме: «Я позволяла ОСОБА_5 пользоваться своїм автомобілем, вслучае отказа дать ключи от авто і техпаспорт устраивал скандали, ОСОБА_5 зачастую менял ключи у входних дверях. Я подтвердила свои возможности, средства и источники. ОСОБА_5 никаких доходов не имел. Свідчення ОСОБА_5 в суде - абсолютная ложь и мошенничество. Своими свідченнями 24.10.2018р. ОСОБА_5 принизив честь і гідність мене і сина. По 3-4 месяца не разговаривали, отношения формальние. ОСОБА_5 чрезмерно агресивне к детям и ко мне. Сина винудил уйти из дому в 2004 р., а дочь в 2009 р., а меня 27 ноября избил жестоко, а 09 февраля 2014 г. вигнал из дома. Он шантажировал, вимогал продать Скадовск ».

- (Запис судового засідання на диск 20191007 - 155440 у вищезазначеній справі № 369/8770/16-ц).

«Он шантажировал, вимогал продать Скадовск . Под разними предлогами ОСОБА_5 и ОСОБА_29 давили на меня продать Скадовск. ОСОБА_5 давил на меня под разними предлогами, например, может спалить документи моих родителей, которие остались на той квартире. Принимал и проводил продажу дома в Скадовске ОСОБА_5 . Из -за мошенничества его и подстрекательства дочери осталась без недвижимости в Скадовске. 08.01.2016 році бросал камни в окна, ломал забор, устроил драку, била визвана полиция. Практически для сина ето биологический отец с 2009г. Для меня он садист и агресор. ОСОБА_5 подает в суд массу фальшивих документов. ОСОБА_5 в Киево -Святошинском суде, недобросовестно участвуя в судебном процессе, подал на меня и сина три однакових иска на автомобіль Рено Колеос с одним и тем же обоснованием, ОСОБА_5 создал искусственний иск, притягивая как можно больше людей к данному процессу. ОСОБА_5 злоупотребляет своїми процесуальними правами, он подал суду массу клопотань, специально затягивая процесе. Он подал масу лживих заявлений в правоохоронні органи, жалоби на судей. ОСОБА_5 написал в прокуратуру, что ми, ответчики, организовали преступную группу, а я заказала кілера за 1 000 долларов і дала ему 2 единици зброї, щоб знищити ОСОБА_5 фізично. Ходит на работу ко мне, к сину и угрожает директору, к невертке звонит главврачу, ходит к директору школи (внука), неоднократно жалуетея на нас, что у нас плохая сім`я, а невестка избивает внука. Приходил ко мне работу, избивал меня..єсть свидетели. Никогда не имели общего бюджети ми, я самостоятельная. Деньги с продажи Скадовска обманним путем били присвоени дочерью, и я считаю, что ето организовал ОСОБА_5.»

- у судовому засіданні 05 листопада 2019 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя, в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , сказане ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_5 , в 1994 году после ваших побоїв я попала в нейрохірургію. В 1995 году планировала переехать в Кривой Рог , должна била забрать моя сестра, но в святи с тем, что Ви предприняли попитку насилования моей сестри, она уехала и из-за етого в нашей семе били холодние отношения и вернуться и жить в Кривой Рог с сестрой в одной квартире я не могла, поетому и стимулировала покупку жилья в Скадовске. Виламував двері, не пускав в кімнату, щоб я забрала речі. Ви в присутствии полиции вигнали меня из дома, без вещей. Отобрал у сина 5 000 долларов за подаренний автомобіль. Угнал автомашину, отобрав машину у нас после того, как ми вишли из суда. Вигнав з дому мене в присутності поліції. Отобрал 5 000 долларов у сина за подаренноє авто, в 1994 году побил меня, и я попала в нейрохирургию. Виписались з сином з Білоруської, он стал звонить и угрожать, что ми числились с 2014 года и предоставил счет на 100 или 200 тисяч гривен. В январе 2017 года он подал иск к сину на раздел авто, которое я подарила сину, и требовал 5000 долларов. Со сторони ОСОБА_5 идет откровенное вранье и откровенное мошенничество. В него никогда денег не било. Он работал с 9 до 12 часов, вечно жаловался, что у него нет денег. Из-за его токсичности его отказивались принимать на подработку в другие лечебние учреждения. Для ОСОБА_39 ето биологический отец».

2. Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом озвучення на найближчому судовому засіданні, яке відбудуться у Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц, або у інший спосіб у разі завершення слухання справи у першій інстанції, після набрання судовим рішенням в даній справі законної сили, наступного тексту спростування: Мною, ОСОБА_2 озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме:

- у судовому засіданні, яке відбулося 05 грудня 2016 року у Шевченківському районному суді м. Києва у справі № 761/20140/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу;

- у судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва 25 липня 2017 року у справі № 826/8132/17 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії;

- у судовому засіданні 28 вересня 2017 року в Києво-Святошинському районному суді у справі №369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя;

- у судовому засіданні 07 жовтня 2019 року в Києво-Святошинському районному суді у справі №369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя;

- у судовому засіданні, що відбулося 05 листопада 2019 року в Києво- Святошинському районному суді у справі №369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя.

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 140 000,00 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що поширена щодо позивача інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідача, відтак не може бути перевірена судом на предмет її правдивості. На переконання суду такі висловлювання відповідача є її власними поглядами, критичними висловлюваннями, припущеннями, що не зобов`язує останню доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім того, суд зазначив, що ОСОБА_2 як учасник вказаних справ реалізувала своє процесуальне право, передбачене статтею 43 ЦПК України, на дачу пояснення суду, наведення своїх доводів, міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечень проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, що зводилися до твердження про неможливість проживання однією сім`єю з позивачем, незгоди щодо доводів позивача про поділ майна подружжя та виклад обставин сімейного життя з точки зору ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Врахувавши обсяг проведених робіт адвокатом відповідачки, співмірність заявленої допомоги складності справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру заявлених витрат на правничу допомогу, належний розмір яких оцінив у30 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року, змінено додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року в частині суми стягнення витрат на правничу допомогу, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що частина поширеної щодо позивача інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідача, відтак не може бути перевірена судом на предмет її правдивості. Водночас суд констатував, що висловлювання відповідачки є її власними поглядами, критичними висловлюваннями, припущеннями, що не зобов`язує останню доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору.

Інша частина висловлювань були заявлені відповідачем в ході розгляду інших судових справ в якості аргументів на доведення стороною своїх вимог і позиції, відтак має оцінюватися в рамках тих судових справ, де вони були висловлені, а тому такі твердження не можуть бути предметом оцінки в інших судових справах.

Переглядаючи законність оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що у відзиві на позовну заяву відповідачкою було анонсовано витрати на правничу допомогу у твердій грошовій сумі у розмірі 56 000 грн. Разом із тим вказана заява не містила жодного анонсування гонорару успіху. Водночас відповідачка не навела жодної підстави, яка б об`єктивно завадила їй вчасно анонсувати погоджений із адвокатом гонорар успіху. З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що визначену судом першої інстанції суму відшкодування витрат на правничу допомогу слід зменшити на суму неанонсованого гонорару успіху адвоката відповідачки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідачки про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що під час розгляду справи остання не зазначила жодного обґрунтування неможливості подання доказів понесення таких витрат. Разом із тим суд відхилив посилання відповідачки на те, що до закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції такі витрати фактично нею ще сплачені не були, вказавши, що цей факт не може бути підставою для висновку про неможливість вчасного подання заяви про відшкодування таких витрат до закінчення судового розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

29 лютого 2024 року адвокат Старовойт В. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, у якій просив їх скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 70 000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 06 жовтня 2020 року у справі № 922/376/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що припущення позивача про те, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами не підтверджені жодними доказами, по суті є загальними фразами. Таким чином, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не мотивовано належним чином, а отже, у суду не було правових підстав для їх зменшення. Суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки тому, що окрім відзиву у цій справі адвокатом було складено та подано до суду ще декілька процесуальних документів, підготовка яких потребувала значної кількості часу.

Зменшивши суму витрат на правничу допомогу та повторно відмовивши у стягненні гонорару успіху, апеляційний суд не врахував положення частини третьої статті 134 ЦПК України.

13 березня 2024 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 вказав, щообразливі висловлювання відповідачки жодним чином не стосуються обставин тих судових справ, під час розгляду яких відповідачка їх висловлювала та звучали не як позиція останньої, а саме як образливі викрики, а отже протилежні висновки судів є безпідставними.

У матеріалах справи відсутні належні докази оплати правничої допомоги відповідачем своєму адвокату, а тому, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій мали відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Водночас зменшуючи розмір понесених відповідачкою витрат на правничу допомогу, суди підставно узяли до уваги, що дана справа не є складною. Крім того, суди також правильно звернули увагу на незначний обсяг роботи, проведений адвокатом відповідачки у цій справі, безпідставно подані адвокатом документи, а також послуги (наприклад аналіз судової практики), які на переконання заявника свідчать про умисне збільшення розміру витрат на правову допомогу та зловживання процесуальними правами. Разом із тим гонорар адвоката має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

04 квітня 2024 року адвокат Старовойт В. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 88 000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема положень статті 141 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Судом не взято до уваги висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/376/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що зміст поданого позивачем до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачці, спростовує можливість застосування судом положень частини п'ятої статті 141 ЦПК України. Зменшивши суму витрат на правничу допомогу та повторно відмовивши у стягненні гонорару успіху, апеляційний суд не врахував положення частини третьої статті 134 ЦПК України. Водночас заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу, понесена відповідачкою у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розміром 88 000 грн, не виходить за межі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, наведеного у відзиві на апеляційну скаргу. Зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме їх розмір, та кількість доказів напряму залежали від того, на користь якої сторони апеляційний суд ухвалить судове рішення. Не знаючи наперед результат розгляду справи, відповідачка не могла підписати акт приймання-передачі наданих послуг, оскільки у ньому сторони визначають загальну вартість наданих послуг.

У квітні та травні 2024 року ОСОБА_1 подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 , мотивовані незгодою із доводами цих скарг. Узагальнені доводи цих відзивів ідентичні із доводами касаційної скарги ОСОБА_1 .

У квітні 2024 року ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Старовойта В. П. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований незгодою із її доводами та законністю і обгрунтованістю оскаржуваних судових рішень в частині вирішення судами спору по суті. Основні аргументи відзиву ОСОБА_2 аналогічні доводам її касаційних скарг. Водночас заявник аналізує правовідносини у вказаних ОСОБА_1 у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, зазначаючи про їх нерелевантність до правовідносин у справі, що переглядається.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 19 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює лікарем акушером-гінекологом у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київський обласний перинатальний центр».

З вересня 2003 року до грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як колишнє подружжя є сторонами у декількох судових справах: №№ 761/20140/16-ц 826/8132/17, 369/8770/16-ц (про розірвання шлюбу, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя), під час розгляду яких ОСОБА_2 розголосила відносно ОСОБА_1 інформацію.

У судовому засіданні, яке відбулося 05 грудня 2016 року у Шевченківському районному суді м. Києва у справі № 761/20140/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу у присутності судді ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_43 та адвоката ОСОБА_44, ОСОБА_2 Висловилась відносно ОСОБА_1 , а саме: «Ми не проживаємо з відповідачем з лютого 2014 року, він запропонував покинути житло. Перед тим було декілька моментів з фізичним насиллям, після чого я попала в лікарню, і мій син мене забрав з попереднього місця проживання і з того часу я жила в нього. ОСОБА_5 був завжди емоційно нестійким, здатний до фізичного насилля, це він практикував і вдень і вночі. Іноді приїжджав на роботу, наносячи матеріальний ущерб і обладнанню на роботі. До мене ставився не як до людини, а як до ворога, з надзвичайною агресією. Спочатку він втамовував свою агресію на дітях, провокуючи на скандали в їх сім`ях, потім постійні драки і вдень і вночі, після чого я почала хворіти. І обов`язкові його приниження були не обов`язково при дітях, а навіть при посторонніх людях. Він тероризував мене і декілька разів насильно вимагав покинути житло, і я ночувала і в друзів, і в гостінніце, і в дітей. Син не міг жити з батьком, в нього були з ним несумісні відносини. Постійні сварки з ОСОБА_5 , його приниження і фізичне насилля продовжувались протягом останніх восьми років. Особливо це загострилось в жовтні 2013 року, коли в ніч з 27 на 28 жовтня він п`ять годин знущався фізично наді мною фізично. Після цього я довго хворіла. Почалися спроби з боку ОСОБА_5 , щоб я змінила місце проживання, де ми живемо. ОСОБА_5 бувало, щоночі я прокидалась від того, що в мене на голові лежить подушка, інколи він мене душив. Останнє фізичне насилля було 13 чи 14 січня 2014 року, після чого я звернулась до лікаря і мене поклали в лікарню. Після лікарні, коли я прийшла додому, агресія продовжувалась, Він зателефонував мені на роботу, щоб я звільнила квартиру. Ми приїхали 09.02.2014 році з сином, щоб забрати речі, речі він нам не віддав, проте кидався в бійку зі мною і сином. Лише після того, як приїхав наряд міліції, коли ми визвали 09 лютого, ми могли покинути квартиру. З 10.02.2014 році не живемо разом. Останні півроку він цікавиться моїм життям, проте його звонки вночі і вдень закінчуються лише погрозами, шантажем і нецензурною лайкою.».

У судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва 25 липня 2017 року у справі № 826/8132/17 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, в присутності судді ОСОБА_40 та адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_2 висловилась відносно ОСОБА_1 , а саме: «Намагається здійснити махінації з майном моїм, мого сина та інших осіб. Коли йшов розгляд справи про розлучення, він вів недобросовісну діяльність, як суб`єкт судового процесу. Він зловживав своїми процесуальними правами, впливав і на свідків з моєї сторони, і писав заяви до правоохоронних органів, до керівників моїх, мого сина і інших осіб. Щодо тиску на мене, сина та свідків з моєї сторони, є звернення до правоохоронних органів. В Києво-Святошинському суді, де відбувається розгляд майнових справ, ОСОБА_10 намагається шахрайським шляхом впливати на майно цих осіб. Шахрайським шляхом намагається позбавити права власності у відповідачів у цій справі. Святошинським відділом поліції, а також Скадовським відділом поліції ведеться кримінальне розслідування за кримінальними злочинами ОСОБА_11 відносно майна багатьох осіб. Звернення ОСОБА_5 до адміністративного суду - цезловживання судовими можливостями, зловживаючи своїми судовими правами, вчиняє тиск і порушує моє здоров`я.».

У судовому засіданні 28 вересня 2017 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 Висловилась відносно ОСОБА_1 , а саме: « Мудило , ти ОСОБА_37 тебе яйца оборвать надо… Вибачте …Кончений человек.».

У судовому засіданні 07 жовтня 2019 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 висловилась відносно ОСОБА_1 , а саме: «Я позволяла ОСОБА_5 пользоваться своїм автомобілем, В случае отказа дать ключи от авто і техпаспорт устраивал скандали, ОСОБА_5 зачастую менял ключи у входних дверях. Я подтвердила свои возможности, средства и источники. ОСОБА_5 никаких доходов не имел. Свідчення ОСОБА_5 в суде -абсолютная ложь и мошенничество. Своими свідченнями 24.10.2018 року ОСОБА_5 принизив честь і гідність мене і сина. По 3-4 месяца не разговаривали, отношения формальние. ОСОБА_5 чрезмерно агресивне к детям и ко мне. Сина винудил уйти из дому в 2004 р., а дочь в 2009 р., а меня 27 ноября избил жестоко, а 09 февраля 2014 г. вигнал из дома. Он шантажировал, вимогал продать Скадовск».

Запис судового засідання на диск 20191007 - 155440 у справі № 369/8770/16-ц містить такі висловлювання ОСОБА_2 : «Он шантажировал, вимогал продать Скадовск. Под разними предлогами ОСОБА_5 и ОСОБА_29 давили на меня продать Скадовск. ОСОБА_5 давил на меня под разними предлогами, например, может спалить документи моих родителей, которие остались на той квартире. Принимал и проводил продажу дома в Скадовске ОСОБА_5 . Из -за мошенничества его и подстрекательства дочери осталась без недвижимости в Скадовске.08.01.2016 році бросал камни в окна, ломал забор, устроил драку, била визвана полиция. Практически для сина ето биологический отец с 2009 г. Для меня он садист и агресор. ОСОБА_5 подает в суд массу фальшивих документов. ОСОБА_5 в Киево -Святошинском суде, недобросовестно участвуя в судебном процессе, подал на меня и сина три однакових иска на автомобіль Рено Колеос с одним и тем же обоснованием, ОСОБА_5 ч создал искусственний иск, притягивая как можно больше людей к данному процессу. ОСОБА_5 злоупотребляет своїми процесуальними правами, он подал суду массу клопотань, специально затягивая процесе. Он подал масу лживих заявлений в правоохоронні органи, жалоби на судей. ОСОБА_5 написал в прокуратуру, что ми, ответчики, организовали преступную группу, а я заказала кілера за 1 000 долларов і дала ему 2 единици зброї, щоб знищити ОСОБА_5 фізично. Ходит на работу ко мне, к сину и угрожает директору, к невестке звонит главврачу, ходит к директору школи (внука), неоднократно жалуетея на нас, что у нас плохая сім`я, а невестка избивает внука. Приходил ко мне работу, избивал меня…єсть свидетели. Никогда не имели общего бюджети ми, я самостоятельная. Деньги с продажи Скадовска обманним путем били присвоени дочерью, и я считаю, что ето организовал ОСОБА_5.».

У судовому засіданні 05 листопада 2019 року в Києво-Святошинському районному суді у справі № 369/8770/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя, в присутності судді ОСОБА_41 , секретаря судового засідання ОСОБА_42 та осіб, які беруть участь у справі: відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , приватного нотаріуса ОСОБА_38, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_43, ОСОБА_18 , та представників: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 висловилась відносно ОСОБА_1 , а саме: « ОСОБА_5 , в 1994 году после ващих побоїв я попала в нейрохірургію. В 1995 году планировала переехать в Кривой Рог, должна била забрать моя сестра, но в святи с тем, что Ви предприняли попитку насилования моей сестри, она уехала и из-за етого в нашей семе били холодние отношения и вернуться и жить в Кривой Рог с сестрой в одной квартире я не могла, поетому и стимулировала покупку жилья в Скадовске. Виламував двері, не пускав в кімнату, щоб я забрала речі. Ви в присутствии полиции вигнали меня из дома, без вещей. Отобрал у сина 5 000 долларов за подаренний автомобіль. Угнал автомашину, отобрав машину у нас после того, как ми вишли из суда. Вигнав з дому мене в присутності поліції. Отобрал 5 000 долларов у сина за подаренноє авто, в 1994 году побил меня, и я попала в нейрохирургию. Виписались з сином з Білоруської, он стал звонить и угрожать, что ми числились с 2014 года и предоставил счет на 100 или 200 тисяч гривен. В январе 2017 года он подал иск к сину на раздел авто, которое я подарила сину, и требовал 5 000 долларов. Со сторони ОСОБА_5 идет откровенное вранье и откровенное мошенничество. В него никогда денег не било. Он работал с 9 до 12 часов, вечно жаловался, что у него нет денег. Из-за его токсичности его отказивались принимать на подработку в другие лечебние учреждения. Для ОСОБА_39 ето биологический отец».

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Положеннями пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з таких підстав.

Щодо касаційної скарги на судові рішення по суті спору

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як колишнє подружжя є сторонами у декількох судових справах: №№ 761/20140/16-ц 826/8132/17, 369/8770/16-ц (про розірвання шлюбу, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та про поділ спільно нажитого у шлюбі майна подружжя), під час розгляду яких ОСОБА_2 розголосила відносно ОСОБА_1 інформацію, яка є предметом розгляду в цій справі.

Поширення відповідачкою ОСОБА_2 зазначеної інформації підтверджується наданими позивачем дисками із записами судових засідань у вище зазначених справах та не заперечується самою відповідачкою.

Таким чином, позивач довів у суді публічне поширення відповідачкою зазначеної інформації.

Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суди попередніх інстанцій підставно вважали, що поширена щодо позивача інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідачки, відтак не може бути перевірена судом на предмет її правдивості. Суди при вирішенні спору по суті також правильно керувалися тим, що зазначені висловлювання відповідача є її власними поглядами, критичними висловлюваннями, припущеннями, що не зобов`язує останню доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначені висловлювання є вираженням суб`єктивної думки, спогадів та поглядів відповідачки на колишнє подружнє життя, не містять жодних конкретних фактів та посилання на докази, у зв`язку із чим носять характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, що виключає можливість доведення їх правдивості.

Верховний Суд зауважує, що хоча висловлена відповідачкою спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями, спогадами, переживаннями колишнього подружнього життя.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову та обґрунтовано виходили з того, що інформація, спростування якої вимагає позивач, є результатом участі відповідачки в судових засіданнях під час розгляду справ №№ 761/20140/16-ц 826/8132/17, 369/8770/16-ц із застосуванням таких мовних засобів, які свідчать про те, що поширена відповідачкою інформація є вираженням суб`єктивної думки, спогадів та поглядів відповідачки на колишнє подружнє життя, які вона не розповсюджувала поза межами судових засідань.

Таким чином, оскільки не відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивача, відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.

Доводи касаційної скарги про наявність недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність та його ділову репутацію є безпідставними, оскільки розповсюджена інформація є оціночним висловлюванням, містила оцінку дій позивача при розгляді спорів про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, що стосується чутливої сфери сімейних правовідносин.

Вказані обставини були предметом дослідження судів та їм надано належну правову оцінку.

Отже, висловлювання під час судового процесу не є поширення недостовірної інформації, такі дії були предметом розгляду в контексті дотримання процесуального закону щодо прав і обов'язків учасників процесу.

Аналогічний за змістом висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12 липня 2023 року в справі № 341/1988/21.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду:від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. При цьому у кожній справі суди виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Щодо аргументів касаційних скарг відносно розподілу судових витрат

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Узагальнені доводи касаційних скарг ОСОБА_2 зводяться до того, що припущення позивача про те, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами не підтверджені жодними доказами, по суті є загальними фразами. На її переконання, клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачці, не мотивовано належним чином, а отже, у суду не було правових підстав для їх зменшення.

Крім того, заявник вважає, що зменшивши суму витрат на правничу допомогу та повторно відмовивши у стягненні гонорару успіху, апеляційний суд не врахував положення частини третьої статті 134 ЦПК України. Водночас заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу, понесена відповідачкою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розміром 88 000 грн, не виходить за межі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, наведеного у відзиві на апеляційну скаргу.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині вирішення судами питання про відшкодування відповідачці витрат, понесених на професійну правничу допомогу, зводяться до того, що у зв`язку із відсутністю належних доказів оплати правничої допомоги відповідачкою своєму адвокату, суди попередніх інстанцій мали відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Водночас ОСОБА_1 вважає обґрунтованими висновки судів щодо зменшення відповідачці розміру відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Під час розгляду справи інтереси відповідачки ОСОБА_2 представляв адвокат Старовойт В. П. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 30 жовтня 2020 року № 54.

Додатком № 1 до цього договору сторони обумовили порядок обчислення та строки виплати гонорару за надану професійну правничу допомогу.

Згідно із пунктом 2.1. додатку № 1 до договору, упродовж 3 днів від дня укладення цього додатку, клієнт сплачує адвокатові фіксовану суму в розмірі 56 000 грн. Оплата отриманих позивачем послуг підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4 від 30 жовтня 2020 року на суму 56 000 грн.

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3 додатку № 1 до договору, у разі якщо буде ухвалено позитивне для клієнтки судове рішення, вона додатково сплачує гонорар у розмірі 10 % від розміру матеріальних вимог позивача, у задоволенні яких судом відмовлено (або ж від суми, право на стягнення якої позивачем буде втрачено) упродовж 30 днів від дня ухвалення рішення судом першої інстанції.

Згідно із пунктом 3 акту приймання-передачі наданих послуг від 22 лютого 2023 року, ОСОБА_2 підтвердила, що судом ухвалено позитивне для неї судове рішення, послуги з надання професійної правничої допомоги на суму 56 000 грн та 14 000 грн нею отримані, усі послуги надані.

22 лютого 2023 року від представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Старовойта В. П. до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу розміром 70 000 грн.

Не погоджуючись із доводами цієї заяви, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні посилався у тому числі і на неспівмірність заявлених відповідачкою витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із судовим розглядом справи, зі складність справи.

З урахуванням обґрунтувань заяви відповідачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, поданих стороною відповідачки у передбачений законом строк, заперечень позивача стосовно співмірності цих витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Старовойта В. П., та стягнення з позивача на користь відповідачки 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції.

Вказаний висновок місцевого суду на переконання колегії суддів є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи.

Переглядаючи законність оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що у відзиві на позовну заяву відповідачкою було анонсовано витрати на правничу допомогу у твердій грошовій сумі у розмірі 56 000 грн. Разом із тим вказана заява не містила жодного анонсування гонорару успіху в розмірі 14 000 грн. Водночас відповідачка не навела жодної підстави, яка б об`єктивно завадила їй вчасно анонсувати погоджений із адвокатом гонорар успіху. З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що визначену судом першої інстанції суму відшкодування витрат на правничу допомогу (30 000 грн) слід зменшити на суму неанонсованого гонорару успіху адвоката відповідачки.

Відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

При цьому надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника (див. висновок Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19).

Висновок про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат висловлений також судом у постанові від 08 квітня 2021 року в справі № 161/20630/18 (провадження № 61-12221св20).

У справі, що переглядається, встановлено, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу, понесена відповідачкою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розміром 88 000 грн, не виходить за межі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, наведеного у відзиві на апеляційну скаргу (120 000 грн).

Зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме їх розмір, та кількість доказів напряму залежали від того, на користь якої сторони апеляційний суд ухвалить судове рішення.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що хоча суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказана заява не містила жодного анонсування гонорару успіху в розмірі 14 000 грн, і саме із цих підстав зменшив визначену судом першої інстанції суму відшкодування витрат на правничу допомогу (30 000 грн) на суму неанонсованого гонорару успіху адвоката відповідачки (30 000 - 14 000), в цілому висновок апеляційного суду щодо розміру такого відшкодування відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Так, із наданого адвокатом Старовойтом В. П. опису наданих адвокатських послуг, зазначених у акті приймання-передачі від 22 лютого 2023 року, вбачається, що адвокат, зокрема, надав відповідачці ОСОБА_2 такі послуги як: оцінка судової перспективи справи; пошук, підбір та аналіз нормативної бази та судової практики, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, подання заяв про ознайомлення із матеріалами справи, сканування та підготовка копій документів для позивача до суду, періодичне інформування клієнта про хід виконання доручення та стан розгляду справи (а. с. 62, т. 2).

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає висновок апеляційного суду про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, надану відповідачці, таким, що відповідає вимогам процесуального законодавства, вказаному висновку Верховного Суду, обставинам та матеріалам справи.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення колегія суддів зазначає про таке.

У своїй першій заяві по суті справи в суді апеляційної інстанції заявник ОСОБА_2 анонсувала понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 120 000 грн, проте у подальшому заявник заявила іншу суму відшкодування таких витрат - 88 000 грн.

Водночас додаток до договору про надання професійної правничої допомоги № 54 від 30 жовтня 2020 року містить умову про те, що у разі якщо буде досягнуто мети представництва клієнта - ухвалено позитивне для клієнта судове рішення, а саме про відмову у задоволенні апеляційної скарги, про залишення апеляційної скарги без розгляду або про затвердження мирової угоди, клієнт додатково сплачує гонорар у розмірі 10% від розміру матеріальних вимог позивача, у задоволенні яких судом відмовлено (або ж від суми, право на стягнення якої позивачем буде втрачено) (пункт 2.2.-2.3 вказаного додатку) (а. с. 171, т. 3).

Разом із тим поданий відповідачкою акт приймання-передачі наданих послуг від 05 лютого 2024 року також містить посилання на пункт 2.2.-2.3додатку до договору про надання професійної правничої допомоги № 54 від 30 жовтня 2020 року із розміром суми гонорару успіху (а. с. 172, т.3).

Отже, на виконання вимог процесуального закону відповідачка у передбачений цим законом строк подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу, надану останній в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції помилково керувався тим, що подана нею заява не містила анонсування гонорару успіху і під час розгляду справи відповідачка не зазначила обґрунтування неможливості подання доказів понесення нею цієї частини судових витрат.

Водночас суд апеляційної інстанції не врахував і принцип реальності наданих адвокатських послуг, не звернувши уваги на подану представником відповідачки квитанцію про сплату адвокатських послуг на суму 14 000 грн (а. с. 173, т. 3).

Отже, апеляційний суд, не врахувавши вимог статей 134 141 270 ЦПК України, безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу, надану останній в суді апеляційної інстанції.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих ОСОБА_2 послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодування на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правову допомогу, надану їй в суді апеляційної інстанції, у розмірі 14 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулась до суду із касаційню скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення по суті спору ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цих висновків не спростовують.

Крім того, апеляційний суд підставно змінив додаткове рішення місцевого судув частині суми стягнення витрат на правничу допомогу, тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі ОСОБА_2 підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктами 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, та залишення без змін постанови апеляційного суду також і у частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції від 22 лютого 2024 року постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 410 412 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині перегляду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року залишити без змін.

Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині перегляду додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 14 000,00 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович