Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №363/3199/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 363/3199/21

провадження № 61-15108 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старенького Сергія Євгеновича - на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф.,Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

Позовна заява обґрунтована тим, що з 08 жовтня 2010 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року розірвано.

За час перебування у шлюбі вона з відповідачем придбала квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване 25 серпня 2011 року за ОСОБА_2

Вказувала, що згоди щодо поділу нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, вони не дійшли, проте вона має право на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям у період зареєстрованого шлюбу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за собою право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 березня 2023 року у складі судді Лукач О. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами за час шлюбу, в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки у якій є рівними. Доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя сторонами не надано та відповідачем не доведено, що грошові кошти в розмірі 187 550 грн, отримані від продажу належної йому на праві власності нерухомості, було витрачено ним саме на придбання спірної квартири.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, врахувавши складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та часу розгляду справи, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суд апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано спільною сумісною власністю подружжя 40, 60 частин квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 20/30 частин квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 20/30 частин квартири АДРЕСА_1 , площею 37, 7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 59/40 частин квартири АДРЕСА_1 , площею 37,7 кв. м, державна реєстрація від 25 серпня 2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції 1 548, 60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 600 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 9 290, 80 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбу, залишив поза увагою надані відповідачем докази, зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за період з І кварталу 1998 року по І квартал 2019 року, з яких убачається, що у ІІ кварталі 2011 року ОСОБА_2 отримав дохід від продажу належного йому нерухомого майна у розмірі 187 550 грн.

Вказані грошові кошти були особистими коштами ОСОБА_2 , які увійшли до загальної суми, за яку було придбано спірне нерухоме майно, а тому спільною сумісною власністю подружжя слід визнати 40, 60 частин квартири АДРЕСА_1 , що відповідає вартості майна на 125 360 грн, за виключенням особисто внесеної ОСОБА_2 частки у розмірі 187 550 грн.

Водночас ОСОБА_2 має право власності на 59, 40 частин спірної квартири відповідно до вкладу його особистих коштів, а тому за сторонами підлягає визнанню право власності на 20, 30 частин спірної квартири за кожним.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд керувався положеннями частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 133, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України та виходив із пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Старенький С. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року й залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15, постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 363/3199/21 із Вишгородського районного суду Київської області.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що надані відповідачем докази достеменно не свідчать про те, що отримані ним від продажу належної йому на праві власності нерухомості грошові кошти в розмірі 187 550 грн витрачено саме на придбання спірної квартири. При цьому надані відповідачем докази свідчать, що єдиним його доходом у період часу з ІV кварталу 2006 року по ІІ квартал 2018 року був дохід від продажу нерухомого майна (у ІІ кварталі 2007 року та у ІІ кварталі 2011 року), тобто більше 11 років відповідач не працював.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що судовими рішеннями у справі № 758/15508/18за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на спірну квартиру та скасування державної реєстрації права власності на це майно, судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; судами досліджено та враховано позицію відповідача, викладену у письмових поясненнях, в яких він визнавав право власності позивачки на 1/2 частину цієї квартири.

Вказані обставини залишені позва увагою суду апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 59/40 частин спірної квартири, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки таких вимог ОСОБА_1 не заявляла, а із зустрічним позовом у цій справі відповідач не звертався.

Водночас, судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи, правильно встановлено, що спірна квартира придбана сторонами за спільні кошти подружжя, в інтересах сім`ї, та ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення про поділ майна подружжя в рівних частинах, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Зазначав, що при розгляді справи стороною позивача не спростовано, що грошові кошти в розмірі 187 550 грн, отримані ним від продажу нерухомого майна, витрачено саме на придбання спірної квартири. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року у справі № 756/2760/18 розірвано (а. с. 14, 21-22, т. 1).

Місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 15, 63, т. 1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 10 вересня 2020 року № 223425528, об`єкт нерухомого майна за реєстровим номером 34359868 - квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 19 серпня 2011 року № 2374 (а. с. 23-24, т. 1).

Відповідно до платіжного доручення від 14 липня 2011 року № 1 ОСОБА_2 перерахував ТОВ «Славутич-2000» грошові кошти в розмірі 243 000 грн згідно попереднього договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі № 1967 від 14 липня 2011 року, а згідно платіжного доручення від 19 серпня 2011 року № 2- у розмірі 69 910 грн згідно договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі № 2374 від 19 серпня 2011 року (а. с. 155, т. 1).

Рішенням Подільського районного суду міста Києва по справі від 06 жовтня 2020 року у справі № 758/15508/18 визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на: земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0, 0589 га, за адресою: АДРЕСА_4 , земельна ділянка НОМЕР_1 , адреса СТ: АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_3 , площею 37, 7 кв. м (реєстраційний номер 34359868); скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 (а. с. 25-30, т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 758/15508/18 рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року в частині задоволених вимог скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 31-35, т. 1). При розгляді справи апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, квартира АДРЕСА_3 та земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0, 0589 га, за адресою: АДРЕСА_6 , придбані за її особисті кошти.

Ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 758/15508/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України) (а. с. 36-39, т. 1).

Суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, зазначив, що апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбано за кошти, які належали їй особисто, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права особистої власності на квартиру та земельну ділянку і скасування державної реєстрації права власності.

Також судами встановлено, що з 02 березня до 18 липня 1981 року та з 15 березня 1982 року до 29 квітня 1983 року ОСОБА_2 працював слюсарем-ремонтником у Феодосійському «ФМК «Укртранстехніка»; з 03 травня 1983 року до 22 травня 1984 року - служив в армії; з 28 травня 1984 року до 29 червня 1992 року - працював на різних посадах у Феодосійському «ФМК «Укртранстехніка» (а. с. 128-130, 131-132, т. 1).

Із декларації про доходи, отримані з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року № 1574/п, убачається, що ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_7 , офіційно не працював та інших видів доходів не отримував, однак, за перший та другий квартали отримав дохід від підприємницької діяльності - торговий патент, у розмірі 9 400 грн (а. с. 133-135, т. 1).

Із звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за третій та четвертий квартали 2005 року, убачається, що ОСОБА_2 , займався підприємницькою діяльністю (реклама та посередницька діяльність з оформлення документів прод./куп. житла) та отримував виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітній квартал наростаючим підсумком з початку терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році у загальному розмірі 58 600 грн, при цьому сплатив єдиний податок на загальну суму 1 200 грн (а. с. 136, 137, т. 1).

Із звітів суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за перший, другий та третій квартали 2006 року, убачається, що ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю (торгово-посередницькою) та отримував виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітній квартал наростаючим підсумком з початку терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році у загальному розмірі 71 000 грн, при цьому сплатив єдиний податок на загальну суму 1 800 грн (а. с. 138-140, т. 1).

До матеріалів справи долучені квитанції про сплату єдиного податку у 2005-2006 роках (а. с. 141-142, т. 1).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків № 1288/10-08-08-040 від 29 травня 2019 року, за період з І кварталу 1998 року по І квартал 2019 року ОСОБА_2 отримав дохід із таких джерел:

у І та ІІ кварталах 1998 року - відсутня інформація про доходи;

з ІІІ кварталу 1998 року по IVквартал 2000 року - підприємницька діяльність;

з І по IVквартали 2001 року - відсутні інформація про доходи;

з І кварталу 2002 року по IVквартал 2004 року - підприємницька діяльність;

у IV кварталі 2004 року та І кварталі 2005 року - дохід у вигляді заробітної плати у ФРФ «Розвитку економіки і підтримки підприємництва» у розмірі 371, 25 грн та 999, 67 грн; 385, 47 грн - сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Період роботи - з 15 листопада 2004 року по 22 лютого 2005 року;

з І кварталу 2005 року до IVкварталу 2018 року - підприємницька діяльність, з отриманням доходу:

у ІІ кварталі 2007 року - від операцій з продажу нерухомого майна, згідно з положеннями статті 11 Закону (пп. 4.2.6 п. 4.2), у розмірі 15 000 грн;

у ІІ кварталі 2011 року - з продажу нерухомого майна у розмірі 187 550 грн;

у ІІІ кварталі 2011 року - інший дохід від АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 11, 77 грн;

у ІІІ та IVкварталах 2018 року та у І кварталі 2019 року - заробітна плата у ТОВ «Агенство Навігатор» на загальну суму 34 980, 68 грн (а. с. 145-146, т. 1).

Згідно свідоцтва про право власності від 28 травня 1999 року № 374, приміщення магазину, яке знаходиться по АДРЕСА_8 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рівних частинах (а. с. 143-143, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Старенького С. Є. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19), від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції встановив, що спірне майно - квартира АДРЕСА_1 , набута сторонами під час перебування у шлюбі, в інтересах сім`ї, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя.

За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши принцип рівності часток, дійшов висновку про визнання за кожним зі сторін права власності на 1/2 частку спірної квартири.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спільною сумісною власністю подружжя є 40, 60 частин квартири АДРЕСА_1 , що відповідає вартості майна на 125 360 грн, за виключенням особисто внесеної ОСОБА_2 частки у розмірі 187 550 грн, які отримані від продажу належної йому на праві власності нерухомості у м. Феодосії, а тому за сторонами підлягає визнанню право власності на 20, 30 частин спірної квартири за кожним.

З такими висновками Верховний Суд не погоджується.

Вирішуючи спір у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що судовими рішеннями у справі № 758/15508/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації, судами встановлено презумпцію спільності права власності на спірну квартиру. При цьому сторони не заперечували проти поширення правового режиму спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно та доказів на спростування презумпції спільності набутого за час шлюбу майна не подавали; ОСОБА_2 не вказував та не доводив, що його частка у спірному майні є більшою за рахунок внеску особистих коштів від продажу належного йому нерухомого майна.

Верховний Суд враховує суперечливу поведінку відповідача, який у справі, що переглядається, заперечує проти поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірну квартиру, оскільки зі змісту судових рішень у справі № 758/15508/18 убачається, що відповідач визнавав право ОСОБА_1 на частину спірної квартири та у своїх письмових поясненнях просив визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в справі докази й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про поділ спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в рівних частках.

Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 11 661, 33 грн.

Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старенького Сергія Євгеновича - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасувати, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 11 661 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят одна) грн 33 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович