Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2019 року у справі №520/12277/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/12277/17

провадження № 61-14702св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.

Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіної А. П., Таварткіладзе О. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "Приват Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого посилалося на те, що між ПАТ "КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 30 грудня 2013 року був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив згоду з умовами договору, проте, скориставшись коштами, зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув, чим порушив умови договору та права позивача, що і стало причиною звернення до суду.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором заборгованість у розмірі 66 130,58 грн, яка складається з: 2 713,34 грн - заборгованість за кредитом; 55 696,70 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 095,27 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500
грн - штраф (фіксована складова); 3 125,27 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. від 16 січня 2018 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. від 14 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року задоволено. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року скасовано. У справі призначено підготовче засідання.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що банк звернувся до суду поза межами строку позовної давності. Вказував, що позивачем було подано до суду позов 11 жовтня 2017 року, а кредитний договір між сторонами укладено 30 грудня 2013 року, із розрахунку заборгованості за договором від 30 грудня 2013 року, сформованого ПАТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що останнім днем сплати відповідачем кредиту відповідно до розрахунку заборгованості є 29 січня 2014 року. Вказані обставини свідчать про те, що позивачу з 29 січня 2014 року було відомо про наявність кредитної заборгованості у відповідача, однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було вжито будь-яких заходів щодо погашення заборгованості за кредитом.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приват Банк" заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2013 року у сумі 62 505,31 грн, яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 713,34 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 55 696,70 грн, пені у розмірі 4 095,27 грн. В іншій частині позову відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції припустився помилки, вважаючи, що позивач звернувся з вимогами поза межами позовної давності, адже не звернув увагу на ту обставину, що 07 лютого 2015 року відповідач здійснив останній платіж, а із позовом банк звернувся 11 жовтня 2017 року, тобто в межах позовної давності. Крім того вказував, що закінчення строку дії укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору співпадає з закінченням строку дії платіжної картки відповідно до умов та правил надання банківських послуг, тобто до липня 2017 року, що підтверджується довідкою АТ "КБ "ПриватБанк". Відповідно право вимоги у кредитора щодо повернення тіла кредиту виникло в липні 2017 року, тобто, після закінчення строку дії кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу суд апеляційної інстанцій виходив з того, що сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня), фіксована частина штрафу та штраф у вигляді процентної складової простроченої заборгованості, яка включає до себе тіло кредиту, проценти за користування кредитними коштами, пеню та комісію, передбачені договором, в даному випадку містять ознаки подвійного стягнення неустойки та ознаки стягнення неустойки з неустойки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку та необґрунтовано скасував рішення місцевого суду, яке було ухвалене з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

ОСОБА_1 вказував, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, а тому на думку заявника позивач пропустив строки позовної давності. Вказував, що останнє поповнення картки ним було здійснено наприкінці 2013 року.

Доводом касаційної скарги є також те, що судом апеляційної інстанцій було стягнуто штрафні санкції, які перевищують розмір заборгованості, а тому є несправедливими.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року від представника АТ КБ "ПриватБанк" на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1, в якому представник позивача у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Вказував, що строк дії укладеного між сторонами кредитного договору співпадає із закінченням строку дії платіжної картки - липнем 2017 року, а тому звернення позивача з позовом у жовтні 2017 року відбулося в межах позовної давності про що обґрунтовано вказував апеляційний суд. Враховуючи, що зобов'язання відповідачем виконане не було, банк має право на стягнення на свою користь і інших сум.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.

11 жовтня 2019 року справа № 520/12277/17 надійшла до Верховного Суду та була передана судді-доповідачу Сімоненко В. М.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та наказу Голови Верховного Суду від 25 травня 2020 року № 1136-к, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 30 грудня 2013 року між ПАТ "КБ "Приват Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом подачі заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що підтверджується копією відповідної анкети-заявки.

За умовами цього договору ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 2 800 грн у вигляді встановленого на платіжну картку кредитного ліміту зі сплатою відсотків у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, з відповідним порядком погашення заборгованості, що підтверджується копією витягу з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", який є складовою договору про приєднання.

Кредитні кошти були зняті з картрахунку 26 січня 2014 року, тобто використані відповідачем, та здійснено кілька платежів для погашення кредитної заборгованості, останній - 07 лютого 2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором від 30 грудня 2013 року, укладеним між банком та ОСОБА_1.

Умови договору ОСОБА_1 не виконав, грошові кошти, які включають в себе заборгованість за кредитом та додаткові платежі, передбачені договором, позивачу не повернув, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 66 130,58 грн, яка складається з заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 713,34 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 55 696,70 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4 095,27 грн та штраф у розмірі 500 грн (фіксована складова)+3 125,27 (відсоткова складова).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 та 5 статті 261 ЦК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції припустився помилки, вважаючи, що позивач звернувся з вимогами поза межами позовної давності, адже не звернув увагу на ту обставину, що 07 лютого 2015 року відповідач здійснив останній платіж, а із позовом банк звернувся 11 жовтня 2017 року, тобто в межах позовної давності. Крім того вказував, що закінчення строку дії укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору співпадає з закінченням строку дії платіжної картки відповідно до умов та правил надання банківських послуг, тобто до липня 2017 року, що підтверджується довідкою АТ "КБ "ПриватБанк". Відповідно право вимоги у кредитора щодо повернення кредиту виникло в липні 2017 року, тобто, після закінчення строку дії кредитного договору.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції та відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач звернувся із позовом поза межами позовної давності.

Щодо інших висновків апеляційного суду, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 30 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена (а. с. 6).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 грудня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (30 грудня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (жовтень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 грудня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Таким чином, висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 55 696,70 грн, заборгованості за пенею у розмірі 4095,27 грн є необґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.

З наведених підстав не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача також і штрафи на загальну суму 3 125,27 грн, а тому постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у цій частині позову.

Такі висновки відповідають також й правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Разом з тим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30 грудня 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті АТ КБ "ПриватБанк" вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, отже висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача 2 713,34 грн заборгованості за тілом кредиту є правильним.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення у частині задоволення позову про стягнення процентів, пені та штрафів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову з викладених у цій постанові підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної вище статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги. При цьому Верховний Суд може вийти за межі касаційної скарги у випадку, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частини 1 та 10 статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 160 грн (розмір заявлених вимог - 66 130,58 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 2 713,34 грн (4 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600
грн та 2 400 грн за подачу апеляційної скарги (1 600 + 2 400) х 4 % = 160).

За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 762 грн.

В жовтні 2019 року від представника відповідача - адвоката Шаврова І. І. надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 400 грн.

На підтвердження вказаних витрат представник відповідача надав копію договору № 17 про надання правової допомоги від 20 липня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Шавров і партнери", пунктом 3.1 якого передбачено, що за надання правової допомоги за цим договором клієнт сплачує винагороду у загальному розмірі 1 400 грн після відкриття провадження у касаційному цивільному суді. Також надано копії акту приймання-передачі робіт від 28 вересня 2019 року, детального опису робіт, рахунку фактури від 28 вересня 2019 року № СФ-0000005 на суму 1 400 грн та оригінал квитанції від 30 вересня № ПН266 про сплату ОСОБА_1 на користь Адвокатського бюро "Шавров та партнери" грошових коштів в сумі 1 400 грн.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 -6 статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню - на 96 %, стягненню із АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов'язані з розглядом справи в сумі 3 035,52 грн.

Застосувавши положення частини 10 статті 141 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для сплати АТ КБ "ПриватБанк" різниці на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 875,52 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року в частині задоволення позову Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками та пенею скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Комерційний Банк "ПриватБанк" судового збору у розмірі 3 780,80 грн скасувати.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року в частині вирішення питання про стягнення штрафів змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 03червня 2019 року залишити без змін.

Стягнути зі Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 875,52 грн витрат пов'язаних із розглядом справи.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська