Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2019 року у справі №127/14915/17

Постанова

Іменем України

14 травня 2021 року

місто Київ

справа № 127/14915/17

провадження № 61-4031св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності у порядку спадкування за заповітом на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_5.

Позивач обґрунтовувала пред'явлені вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 07 травня 1999 року ОСОБА_3 та його батьки ОСОБА_5 і ОСОБА_4 були співвласниками по 1/3 частки кожний квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року у справі № 2-о-63/11 ОСОБА_5 визнаний безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-о-551/11 ОСОБА_5 оголошено померлим.

22 серпня 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким усе своє майно заповів позивачу.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року у справі № 127/26626/14-ц скасовано свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 червня 2012 року та 05 вересня 2014 року, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право на спадщину після смерті їх батька ОСОБА_5 на 1/2 частку спадкового майна кожному. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.

Зазначеним рішенням встановлено, зокрема, такі факти:

- ОСОБА_1 як спадкоємиця за заповітом після смерті чоловіка набула право на 5/6 часток у спадковому майні, а ОСОБА_2 відповідно, на 1/6 частку;

- після смерті ОСОБА_4 її чоловік спадщину не прийняв, оскільки на момент смерті разом з дружиною не проживав і заяву до нотаріальної контори не подав;

- ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після оголошення померлим їх батька набули права на 1/2 частку від належної йому 1/3 частки квартири, тобто по 1/6 кожний.

У зв'язку з тим що позивач успадкувала 1/3 частку у праві на спірну квартиру, що належала ОСОБА_3, який помер у 2013 році, Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою 02 березня 2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку зазначеної квартири, що належала йому відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 07 травня 1999 року.

Проте на інші 3/6 частки нерухомого майна позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки ОСОБА_3 в установленому законом порядку не встиг зареєструвати право власності на спадщину після смерті його батьків, тому відсутні правовстановлюючі документи на цю частину спадкового майна.

На переконання позивача, хоча правовстановлюючі документи на спірну частку спадкового майна відсутні, спадкове майно належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, відповідно, після смерті ОСОБА_3 його частка спадкового майна належить позивачу.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_4.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року скасовано заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 вересня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_4.

Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції врахував рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року у справі № 127/26626/14-ц та його висновки, що ОСОБА_2 мала право на спадкування 1/2 частки від 1/3 частки спірної квартири, що становить 1/6 частки цієї квартири, а ОСОБА_3, успадкувавши частку після смерті батька, разом успадкував 5/6 часток квартири, тому, враховуючи зміст заповіту, ОСОБА_1 має право на спадщину, яка складається з 5/6 часток спірного житлового приміщення.

За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, які успадкував ОСОБА_3 за законом після смерті матері ОСОБА_4.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 406,95 грн.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року з ОСОБА_2 на користь держави стягнуто судовий розмірі 3 051,94 грн.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що після смерті ОСОБА_4, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа не заводилася, проте її син ОСОБА_3, постійно проживаючи на день смерті разом із матір'ю, прийняв спадщину.

Оскільки рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року визнано ОСОБА_5 безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року, він не вважається таким, який прийняв спадщину після смерті дружини ОСОБА_4, оскільки відсутні докази його постійного поживання разом з нею на час відкриття спадщини та подання ним відповідної заяви.

Встановлено, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції відсутні судові рішення про визнання ОСОБА_5 померлим, на підставі яких видавалися свідоцтва про його смерть, а також відкривалася спадщина.

Оскільки на момент ухвалення оскаржуваного в апеляційному порядку рішення, не існувало судових рішень, які набрали законної сили, про визнання ОСОБА_5 померлим, у суду першої інстанції не існувало підстав вважати, що ОСОБА_5 помер і після його смерті відкрилася спадщина.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок про задоволення позову в частині вирішення вимог щодо успадкованої ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_4 1/3 частки спадкового майна.

Позов в частині вимог щодо успадкування ОСОБА_3, а відповідно й позивачем за заповітом належної ОСОБА_5 1/3 частки спірної квартири, задоволенню не підлягають через недоведеність факту його смерті.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за заповітом на 1/3 частки спірної квартири, які успадкував ОСОБА_3 за законом після смерті матері ОСОБА_4.

Заявник просить ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, які успадкував ОСОБА_3 за законом після смерті матері ОСОБА_4.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник заперечує проти визнання за ОСОБА_1 право власності на всю частку спадкового майна, належної ОСОБА_4, оскільки батько заявника ОСОБА_5 був зареєстрований у спірній квартирі на час смерті своєї дружини та знятий з реєстраційного обліку після смерті, тому, на переконання заявника, батько фактично прийняв спадщину разом із сином ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4.

На переконання заявника, суд апеляційної інстанції не встановив правову природу виникнення права власності у позивача на спірне спадкове майно, його обсяг, черговість спадкування, не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 2-о-63/11 за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що ОСОБА_5, який постійно не проживав із спадкодавцем, відповідно до статті 1269 ЦК України мав подати заяву про прийняття спадщини, або у порядку статті 1268 ЦК України заявити про відмову від неї. Оскільки таких дій ОСОБА_5 не вчинено, він не є особою, яка прийняла спадщину. Отже, спадщину після смерті ОСОБА_4, яка складається, зокрема із 1/3 частки спірної квартири, прийняв лише її син ОСОБА_3.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law37~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law38~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law40~.

За змістом правил частини 1 та 3 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 07 травня 1999 року, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, по 1/3 частці кожному.

ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_5 від першого шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4.

Рішенням Ленінського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2011 року у справі № 2-о-63/11 визнано ОСОБА_5 безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 лютого 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким визнано ОСОБА_5 безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року скасовано, оскільки судом апеляційної інстанції не вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не з'ясовано і не залучено до участі у справі спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 лютого 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення. Визнано ОСОБА_5 безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-о-551/11 ОСОБА_5 оголошено померлим.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2015 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 жовтня 2011 року, оскільки справу розглянуто неповноваженим судом, без участі двох народних засідателів.

Заяву ОСОБА_3 задоволено. Оголошено ОСОБА_5 померлим з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 жовтня 2011 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2015 року скасовано.

Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2016 року заяву ОСОБА_3 про оголошення померлим ОСОБА_5 залишено без розгляду, оскільки існує спір про право.

Відповідно до заповіту від 22 серпня 2013 року ОСОБА_3 заповів усе, на що він за законом мав право, ОСОБА_1.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, подавши у лютому 2014 року та у березні 2017 року заяви до Третьої вінницької державної нотаріальної контори.

02 березня 2017 року на належну ОСОБА_3 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року у справі № 127/26626/14-ц скасовано свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 червня 2012 року та 05 вересня 2014 року, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право на спадщину після смерті їх батька ОСОБА_5, на 1/2 частку спадкового майна кожен. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2018 року у справі № 127/24812/17 визнано недійсним свідоцтво про смерть ОСОБА_5 від 28 січня 2016 року. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 серпня 2017 року, видане ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5.

Зазначене рішення суду першої інстанції в апеляційному, касаційному порядку не переглядалося.

Вінницький міський суд Вінницької області зробив висновок, що ОСОБА_2, недобросовісно користуючись своїми процесуальними правами, подала до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2015 року про оголошення померлим ОСОБА_5, що є підставою для визнання недійсним свідоцтва про смерть цієї особи.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень

статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги про визнання за нею права власності на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом, які належали ОСОБА_3 після смерті його батьків, посилаючись на те, що є єдиною спадкоємницею після смерті ОСОБА_3, який за життя не встиг оформити свої спадкові права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено повністю, та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за заповітом на 1/3 частку спірної квартири, які успадкував ОСОБА_3 за законом після смерті матері ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з того, що хоча після смерті останньої спадкова справа не заводилася, однак ОСОБА_3 на день смерті матері постійно проживав з нею у спірному житловому приміщенні.

Зазначений висновок відповідає обставинам справи (відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 (том 1 а. с. 92 зворот)) та вимогам частини 3 статті 1268 ЦК України, відповідно до яких спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом (частина перша

статті 1261 ЦК України) після смерті матері ОСОБА_4, тобто 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, відповідно, позивач ОСОБА_1 є спадкоємницею цієї частини нерухомого майна за заповітом.

Доводи та заперечення заявника щодо визнання за ОСОБА_1 право власності на всю частку спадкового майна, належної ОСОБА_4, з тих підстав, що ОСОБА_5 був зареєстрований у спірній квартирі на час смерті своєї дружини та знятий з реєстраційного обліку після її смерті, тому, на переконання заявника, батько фактично прийняв спадщину разом із сином ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Реалізація спадкових прав та набуття певних обов'язків здійснюється особами (спадкоємцями) у порядку, визначеному книгою шостою "Спадкове право" Глави 84 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 1233 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені

у частини 2 статті 1233 ЦК України.

Статтями 1261, 1262, 1263, 1264, 1265 ЦК України унормовано правила спадкування за законом у порядку черговості, тобто за ступенем споріднення, а також особою, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За правилами частин 1 , 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 1 , 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Системний аналіз наведених норм права (статей 1268, 1269 ЦК України) дає підстави для висновку, що у першому випадку закон презюмує визнання особи такою, що прийняла спадщину, якщо вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (смерті), у другому випадку закон визначає необхідність подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини у разі, якщо така особа не проживала постійно із спадкодавцем.

У своїх доводах ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_5 був зареєстрований у спірній квартирі на час смерті своєї дружини ОСОБА_4 та знятий з реєстраційного обліку після її смерті, що свідчить про його право на спадкування за законом.

Проте питання проживання, вибуття, відсутності ОСОБА_5, зокрема за місцем реєстрації його проживання за адресою: АДРЕСА_2, досліджувалося у судовому порядку, а саме у справі № 2-о-63/11 за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 2-о-63/11 (провадження № 61-8538св18), на яку посилається ОСОБА_2 на підтвердження доводів касаційної скарги, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду скасовано з підстав задоволення заяви померлої особи і без вирішення питання процесуального правонаступництва, тобто судом не вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не з'ясовано і не залучено до участі у справі всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зокрема, не залучено до участі у справі ОСОБА_1 як спадкоємця померлого заявника ОСОБА_3.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2018 року у справі № 2-о-63/11 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. В частині розгляду справи за заявою ОСОБА_4 про визнання безвісно відсутнім ОСОБА_5 рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 лютого 2011 року скасовано. Заяву ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім залишено без розгляду.

Також у цій справі постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 лютого 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву задоволено. Визнано ОСОБА_5 безвісно відсутнім з 01 січня 2008 року.

Відомостей про оскарження постанов Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2018 року та 13 вересня 2018 року в касаційному порядку у Єдиному державному реєстрі судових рішень не міститься.

Отже, встановлені у справі № 2-о-63/11 обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 з жовтня 2007 року відсутній за місцем свого постійного проживання, тобто зазначене спростовує доводи ОСОБА_2, що реєстрація місця проживання ОСОБА_5 підтверджує його фактичне місце проживання на час відкриття спадщини (смерті ОСОБА_4).

Відповідно, наявні підстави для висновку, що ОСОБА_5 не є особою, яка прийняла спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_4.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд із урахуванням зазначених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за заповітом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, які успадкував ОСОБА_3 за законом після смерті матері ОСОБА_4.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик