Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.03.2023 року у справі №591/1515/22
Постанова КЦС ВП від 15.03.2023 року у справі №591/1515/22

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 591/1515/22

провадження № 61-10838св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Головне управління Національної поліції України в Сумській області, Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Рижов Сергій Євгенович, на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року у складі судді Шияновської Т. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що з 01 серпня 2005 року ОСОБА_1 проходив службу в роті міліції громадської безпеки особливого призначення УМВС України в Сумській області на посаді міліціонера-водія відділення № 1.

На підставі наказу керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 12 серпня 2014 року № 88 у період з 06 травня 2014 року по 16 травня 2014 року він перебував у відрядженні в ГУМВС України в Донецькій області, де безпосередньо виконував завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

На підставі наказів керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06 квітня 2014 року № 33/55Т, від 08 квітня 2014 року № 33/75Т, наказу МВС України від 28 травня 2014 року № 488-ДСК, наказу УМВС України в Сумській області від 22 червня 2014 року № 128 о/с-дек у період з 23 червня 2014 року по 11 липня 2014 року перебував у відрядженні в ГУМВС України в Донецькій області, де приймав участь у проведенні АТО.

Згідно з витягом з наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 27 липня 2014 року № 72, у період з 23 червня 2014 року по 11 липня 2014 року заявник безпосередньо виконував завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО.

11 липня 2014 року, під час виконання бойового завдання, автомобіль під керуванням ОСОБА_1 підірвався на фугасі, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження.

02 жовтня 2015 року Військово-лікарською комісією (далі - ВЛК) заявнику видано Свідоцтво про хворобу № 286, у пункті 12 якого зазначені наявні у нього діагнози і постанови ВЛК про причинний зв`язок цих захворювань: «травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків…Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ».

Не погодившись із висновками, зазначеними у вказаному Свідоцтві, ОСОБА_1 звернувся до начальника УМВС України в Сумській області з проханням про повторне направлення його на ВЛК для визначення причинного зв`язку отриманих травм під час участі в АТО та встановлення усіх діагнозів.

27 січня 2016 року ВЛК заявнику видано ще одне Свідоцтво про хворобу № 2, у пункті 12 якого вказані наявні у нього діагнози та постанови ВЛК про причинний зв`язок цих захворювань: «Контузія, пов`язана з виконанням службових обов`язків…Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків…Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ».

Ідентичні висновки зазначені і в свідоцтві про хворобу № 98 від 10 червня 2016 року, яким відмінено свідоцтво про хворобу № 2 від 27 січня 2016 року.

16 вересня 2015 року комісією РМГБОП УМВС України в Сумській області було проведено розслідування нещасного випадку, що стався 11 липня 2014 року та складено акти форми Н-1 та Н-5 про нещасний випадок.

У розділі 4 «Висновок комісії» акту форми Н-5 зазначено, що нещасний випадок з ОСОБА_1 у вигляді «наслідків поєднаної мінно-взривної травми від 11 липня 2014 року» трапився у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю в зоні проведення АТО.

У пункті 14 «Висновок» акту форми Н-1 зазначено, що тілесні ушкодження у вигляді «наслідків поєднаної мінно-взривної травми від 11 липня 2014 року» слід вважати отриманими у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю в зоні проведення АТО.

Заявник вказує, що через неналежне формулювання у розділі 4 «Висновок комісії» акту форми Н-5 та у пункті 14 «Висновок» акту форми Н-1 причинного зв`язку отриманих тілесних ушкоджень, він позбавлений права на отримання пільг.

У зв`язку із цим, виникає необхідність у встановленні факту того, що поранення, зазначені в актах розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та за формою Н-1 від 16 вересня 2015 року та у свідоцтві про хворобу № 268 від 02 жовтня 2015 року, були отримані в результаті безпосереднього виконання завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО Донецької та Луганської областей.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт того, що отриманні поранення, зазначені в актах розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 16 вересня 2015 року та № 16 за формою Н-1 від 16 вересня 2015 року, а саме: тілесні ушкодження у вигляді «наслідків поєднаної мінно-взривної травми від 11 липня 2014 року отримані міліціонером відділення № 1 взводу № 1 спеціальної роти міліції УМВС України в Сумській області прапорщиком міліції ОСОБА_1 в результаті безпосереднього виконання завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, що спричинило наслідки у вигляді закритої черепно-мозкової травми, контузії головного мозку у вигляді після травматичної енцефалопатії 1-2 стадії з розсіяною органічною мікросимптоматикою, стійким цефалічним синдромом, вегетативною дисфункцією, нерізко вираженим церебрастенічним синдромом. Післятравматична нейропатія правого малогомілкового нерву, частково великогомілкового нерва з легким парезом правої стопи, стійким больовим синдромом. Поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням поперекового відділу, кила МХД L5-S1, протрузії МХД С5-С6, Тh1-Nh2, спондилоартроз, вторинний полірадикулярний та стійкий больовий синдром, помірне порушення статики та динаміки.

- встановити факт того, що отриманні поранення зазначені в свідоцтві про хворобу № 268 від 02 жовтня 2015 року були отриманні в результаті безпосереднього виконання завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що законодавством визначений позасудовий порядок установлення факту отримання тілесних ушкоджень, тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд зазначив, що у разі відмови компетентного органу в установленні такого факту, заявником до суду може бути оскаржена така відмова в передбаченому законом порядку.

Також вказав, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може лише за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Разом з тим, вирішення питання про встановлення спірного факту не належить до компетенції суду.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Сумського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Рижов С. Є., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

02 січня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від УМВС України в Сумській області та від ГУНП в Сумській області надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких заявники просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

05 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді міліціонера відділення № 1 взводу № 1 спеціальної роти міліції громадської безпеки особливого призначення УМВС України в Сумській області.

На підставі наказів керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06 квітня 2014 року № 33/55Т, від 08 квітня 2014 року № 33/75Т, від 12 серпня 2014 року № 88, наказу МВС України від 28 травня 2014 року № 488-ДСК та наказів УМВС України в Сумській області від 29 травня 2014 року № 101 о/с ДСК, від 22 червня 2014 № 128 о/с ДСК ОСОБА_1 з 06 травня 2014 року по 16 травня 2014 року та з 23 червня 2014 року по 11 липня 2014 року перебував у відрядженні в ГУМВС України в Донецькій області, де безпосередньо виконував завдання із забезпечення державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО.

11 липня 2014 року із заявником стався нещасний випадок: транспортний засіб, яким він керував, наїхав на замаскований вибуховий пристрій, стався вибух, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Комісією РМГБОП УМВС України в Сумській області 16 вересня 2015 року складено акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 та акт № 16 про нещасний випадок форми Н-1. Згідно з висновком комісії, зазначеним в обох актах, нещасний випадок зі ОСОБА_1 у вигляді наслідків поєднаної мінно-вибухової травми, отриманої ним 11 липня 2014 року, трапився у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю в зоні проведення АТО.

За результатом медичного огляду ВЛК видала ОСОБА_1 свідоцтво про хворобу від 02 жовтня 2015 року № 286 з наступним визначенням причинного зв?язку захворювання і постановою про придатність до військової служби: «Травма, ТАК, пов?язана з виконанням службових обов?язків. Захворювання, ТАК, пов?язане з проходженням служби в ОВС. Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 16 червня 2016 року № 162 о/с на підставі свідоцтва про хворобу від 10 червня 2016 року № 98 вирішено (дослівно): «Відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського роти поліції особливого призначення, підпорядкованої ГУНП в Сумській області, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку старшого сержанта поліції ОСОБА_2 , з 16 червня 2016 року, з відрахуванням з грошового забезпечення за надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини відпустки за 2016 рік - 12 календарних днів».

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 12 лютого 2015 року № 7/ІІІ/1/639 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.

У справі № 818/308/17 постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, скасовано акт про нещасний випадок форми Н-1 № 16 від 16 вересня 2015 року та акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 16 вересня 2015 року відносно ОСОБА_1 ; зобов`язано Ліквідаційну комісію УМВС України в Сумській області повторно провести розслідування випадку, що стався 11 липня 2014 року з ОСОБА_1 .

Постановою від 29 січня 2020 року Верховний Суд змінив постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, виключивши з неї висновок по суті позовних вимог про скасування акта про нещасний випадок № 16 форми Н-1 та акта розслідування форми Н-5, затверджених 16 вересня 2015 року РМГБОП УМВС України в Сумській області. В решті постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року залишено без змін.

Призначеною наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області комісією на виконання вказаного судового рішення 18 квітня 2018 року складено акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) форми Н-5 та акт № 5 про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н-1. Згідно з висновком комісії, зазначеним в обох актах, нещасний випадок зі ОСОБА_1 11 липня 2014 року стався у період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) дійшла висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що зазначені в свідоцтві про хворобу № 268 від 02 жовтня 2015 року поранення, в актах розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 16 вересня 2015 року та № 16 за формою Н-1 від 16 вересня 2015 року тілесні ушкодження були отримані ним в результаті безпосереднього виконання завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

З метою врегулювання питань, пов`язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися

в органах і підрозділах внутрішніх справ України розроблено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань

та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, який затверджений наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок).

Порядок розроблено з метою врегулювання питань, пов`язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України (пункт 1.1).

Дія Порядку поширюється на з`єднання та військові частини Національної гвардії України, органи і підрозділи внутрішніх справ, навчальні заклади системи МВС України (пункт 1.2).

Відповідно до пункту 1.3 Порядку розслідування нещасних випадків (в тому числі поранень), що сталися з особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовцями Національної гвардії України, курсантами (слухачами) навчальних закладів системи МВС України, проводиться з урахуванням Порядку.

Згідно з Порядком встановлення фактів настання нещасних випадків, у тому числі і тих, що трапились при виконанні службових обов`язків, належить

до виключної компетенції комісій з розслідування нещасних випадків при УМВС України.

За результатом розслідування комісія складає відповідний акт за визначеною формою.

Таким чином встановлення обставин отримання травми та зв`язок установленого із виконанням службових обов`язків, вирішуються спеціально уповноваженими на це суб`єктами, рішення яких можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Будь-яке порушене право підлягає захисту в установленому для цього порядку.

Відтак, справи про встановлення факту отримання травм у період проходження служби не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки визначено інший порядок їх встановлення.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що юридичний факт, про встановлення якого просив ОСОБА_1 , у порядку окремого провадження встановленим бути не може.

При цьому, судами попередніх інстанцій правильно враховано те, що встановлення фактів настання нещасних випадків, що трапились при виконанні службових обов`язків, належить до виключної компетенції комісії з розслідування нещасних випадків при УМВС України, а також те, що суд своїм рішенням не може підміняти діяльність відповідних органів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі

№ 688/2479/16-ц (пункт 30).

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про закриття провадження у справі.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються

на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Рижовим Сергієм Євгеновичем,залишити без задоволення.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов