Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2020 року у справі №337/3472/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 337/3472/19

провадження № 61-12592св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Координаційний центр з надання правової допомоги,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року в складі судді Котляр А. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року в складі колегії суддів: Полякова О.

З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позов обґрунтовано тим, що 18 травня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

16 липня 2019 року його звільнено з цієї посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з реорганізацією.

Позивач стверджував, що його звільнення є незаконним. Так, 13 травня 2019 року він отримав попередження про наступне вивільнення, йому були запропоновані вакантні посади в Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Згідно з положенням від 02 липня 2012 року № 967/5 центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. На час його звільнення працювало понад 100 територіальних відділень Координаційного центру. В порушення частини 3 статті 49-2 КЗпП України йому не запропонували вакантні посади керівників територіальних відділень Координаційного центру з надання правової допомоги.

Крім того, як позивач зазначав, що скорочення чисельності або штату в Другому Запорізькому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги не відбулось, тому згідно з положеннями статті 36, пункту 1 статті 40 КЗпП України дія трудового договору повинна була продовжитись. Другий Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги знаходиться в стадії припинення, відомості про його правонаступника в реєстрі відсутні. Тому перехід прав та обов'язків, в тому числі трудових відносинах, до правонаступника не відбувся.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ Координаційного центру з надання правової допомоги від 16 липня 2019 року № 284-К про його звільнення з посади директора Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та поновити його на роботі на зазначеній посаді.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звідбулось з дотриманням норм чинного трудового законодавства, зокрема, оскільки у відповідача мали місце зміни в організації праці - реорганізація Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та скорочення штату працівників.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м.

Запоріжжя від 31 січня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у: постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 296/145/16 та від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року № 910/25312/14;

- не звернули увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що відбулась реорганізація Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, тому процедура реорганізації не завершена і посада заявника не скорочена;

- не врахували, що під час звільнення позивача скорочення чисельності або штату в Другому Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги не відбувалось.

У вересня 2020 року представник Координаційного центру з надання правової допомоги - Соломаха А. В. із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на її необґрунтованість, заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У серпні 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І.

Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року; відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргоюОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 337/3472/19 із Хортицького районного суду м. Запоріжжя; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року матеріали справи № 337/3472/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 18 травня 2015 року № 229-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 02 червня 2015 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 лютого 2019 року № 391/5 "Питання оптимізації системи надання безоплатної правової допомоги у Запорізькій області" визначено:

- перейменовати Перший запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Запорізькій місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- реорганізувати Другий запорізький місцевий центр з безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання його до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- установити, що Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги є правонаступником Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- доручити Координаційному центру з надання правової допомоги забезпечити: утворення комісії з реорганізації Другого запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та затвердження її голови; вжиття інших організаційних заходів, пов'язаних із виконанням цього наказу.

На виконання вищезазначеного наказу, 22 лютого 2019 року Наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги Бонюка О. № 8 "Про перейменування Першого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги" перейменовано Перший запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Також, 22 лютого 2019 року наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги Бонюка О. № 26 "Про питання реорганізації Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги" утворено комісію з реорганізації Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, визначено голову комісії з реорганізації, доручено голові комісії з реорганізації вжити відповідних заходів на виконання цього наказу.

Наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги Бонюка О.

П. від 10 травня 2019 року № 195-к уповноважено директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомогиНаливайка П. І. на особисте вручення директору Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогиОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення.

13 травня 2019 року директор Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги листом № 01-25/298 надав письмову інформацію щодо вакантних посад у Запорізького місцевому центрі з надання безоплатної правової допомоги станом на 13 травня 2019 року.

13 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав попередження про його наступне вивільнення з посади директора Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв'язку з реорганізацією Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом його приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги разом з додатками. У попереджені позивачу одночасно запропоновано на вибір іншу роботу на вибір на вакантних посадах в Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

З заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2019 року вбачається, що він підтвердив відмову від запропонованих йому 13 травня 2019 року Координаційним центром з надання правової допомоги вакантних посад в Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Крім того, будь-яких зауважень щодо відсутності зі сторони Координаційного центру пропозицій вакантних посад в інших регіональних та місцевих центрах з надання безоплатної вторинної правової допомоги не виклав.

Листом Координаційного центру з надання правової допомоги від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 вдруге запропоновано на вибір іншу роботу на вакантних посадах в Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Заявою ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року письмово підтверджена відмова від запропонованих вакансій.

Наказом від 16 липня 2019 року № 284-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв'язку з реорганізацією відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Частинами 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України, оскільки у відповідача мали місце зміни в організації праці - реорганізація Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та скорочення штату працівників.

Також суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відповідач належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо надання пропозицій працевлаштування позивача.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та виніс законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам статті 382 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що відбулась реорганізація Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, тому процедура реорганізації не завершена і посада заявника не скорочена, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема, відхиляючи такі доводи заявника апеляційний суд правильно виходив з наступного.

Так, частинами 1 , 5 статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійсно встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до частинами 1 , 3 статті 105 ЦК України призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частиною 4 статті 107 ЦК України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Однак, у цій справі встановлено, що Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги було утворено з двох організацій. Перший Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги було перейменовано на Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Другий Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги було реорганізовано шляхом приєднання до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Перший та Другий місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги мали штатні посади директорів. Після утворення нової організації Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги було утворено одну посаду директора та дві посади заступників директора. Наразі, штатний розпис у Другому Запорізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги відсутній.

Тобто посада, яку займав позивач, фактично виключена за штатного розпису, у зв'язку із приєднанням Другого місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги до Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Разом з тим, трудові права ОСОБА_1 були дотримані. Після того як розпочалась реорганізація організації, в якій він займав посаду директора, його було письмово попереджено у встановлений законом строк про наступне вивільнення, запропоновано посади, в тому числі керівні, в організації, яка є правонаступником.

У зв'язку із цим, факт того, що припинення Другого Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги не завершено, на права позивача не впливає, а тому не є підставою вважати, що його звільнення відбулось незаконно.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у: постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 296/145/16 та від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року № 910/25312/14, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик