Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №159/1942/22
Постанова КЦС ВП від 22.10.2025 року у справі №159/1942/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 159/1942/22

провадження № 61-70св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначала, що з 2019 року діти проживають з нею, знаходяться на її повному утриманні. Відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, матеріальної допомоги не надають, не відвідують за місцем їх проживання.

Вказувала, що 24 листопада 2021 року ОСОБА_3 за невиконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей була притягнута до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а ОСОБА_2 у 2016 році та 2020 році за вчинення домашнього насильства щодо неї та ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Висновком Органу опіки та піклування Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 11 травня 2022 року № 5/7 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхніх малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У зв`язку із невиконанням відповідачами батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

-позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

-визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року у складі судді Лесика В. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхніх малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зважаючи на систематичне свідоме ухилення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, з метою захисту прав та інтересів малолітніх дітей, позов підлягає задоволенню.

Районним судом ураховано, що відповідачі змінювати свого ставлення до виконання батьківських обов`язків наміру не мають. Вжиті органом опіки та піклування заходи з метою спонукання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до виконання батьківських обов`язків, позитивних наслідків не дали.

При цьому суд першої інстанції взяв до уваги висновок від 11 червня 2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав, відповідно до якого Дубівська сільська рада Ковельського району Волинської області, як орган опіки та піклування, вирішила, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав щодо їхніх малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, у листопаді 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року визнано наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та надати докази поважності причин його пропуску. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 пропустила визначений процесуальним законом тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наведені нею причини його пропуску є неповажними, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_3 про отримання нею рішення суду першої інстанції 28 жовтня 2024 року, з огляду на те, що копію рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року відповідач отримала 24 липня 2023 року, що підтверджується розпискою з її особистим підписом на довідковому листі до справи № 159/1942/22.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки її доводам, викладеним у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та зробив передчасний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.

Вказує, що вона не була належно повідомлена районним судом про судові засідання, про постановлення оскаржуваного судового рішення їй не було відомо, а посилання апеляційного суду на отримання нею рішення суду першої інстанції 24 липня 2023 року не відповідають дійсності, оскільки рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року вона отримала лише 28 жовтня 2024 року, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущений з поважних причин.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 14 червня 2023 року у справі № 308/10650/19, які не були враховані апеляційним судом.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частина перша статті 127 ЦПК України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як визначено у частині першій статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу

Така процесуальна дія суду передбачена статтею 358 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку підстав, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Разом з тим, з наведених норм випливає, що вони мають стосуватися того учасника справи, який або від імені якого ініціюється відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою («Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року).

У справі, що переглядається, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року з тих підстав, що заявник пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наведені нею причини його пропуску є неповажними, а тому є підстави для застосування наслідків, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Так, у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення ОСОБА_3 просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року, посилаючись на те, що вона не була належно повідомлена районним судом про судові засідання, про постановлення оскаржуваного судового рішення їй не було відомо. Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану вона була вимушена виїхати за кордон, де намагалася влаштуватися, у тому числі, для того, щоб забрати всіх дітей.

Відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 копію рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року отримала 24 липня 2023 року, що підтверджується розпискою з її особистим підписом на довідковому листі до справи № 159/1942/22.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з такого.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з пунктом 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - ЄСІТС; у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС.

Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

Верховним Судом встановлено, що 29 червня 2022 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області ухвалено рішення. У рішенні районного суду зазначено, що розгляд справи відбувався за відсутністю відповідачки ОСОБА_3 .

У матеріалах справи наявний супровідний лист від 29 червня 2022 року про надіслання ОСОБА_3 копії рішення суду першої інстанції 29 червня 2022 року за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 82).

Доказів його отримання ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

24 жовтня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, в якій просила повідомити дату отримання нею рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року. На вказаній заяві міститься розписка ОСОБА_3 про отримання нею копії вказаного рішення суду першої інстанції 28 жовтня 2024 року (а. с. 89).

Запис на довідковому листі на обкладинці справи про отримання рішення суду не є доказом вручення учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Матеріали справи не містять відомостей про отримання відповідачкою рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення або доставки його до електронного кабінету.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) дійшла висновку, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.

Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд належно не перевірив доводів заявниці щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення, чим фактично позбавив ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження рішення суду, а судові процедури повинні бути справедливими для усіх учасників процесу, ніхто безпідставно не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець