Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.01.2020 року у справі №234/5824/19

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 234/5824/19

провадження № 61-583св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року в складі судді Шинкаренко А. І. та постанову Донецького апеляційного суду

від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Тимченко О.

О., Хейло Я. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами та трьох відсотків річних за договорами позики.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25 квітня 2014 року між ним та

ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого останньому надано в позику грошові кошти в розмірі 50 000,00 доларів США строком до

25 квітня 2016 року зі сплатою 20 % річних. Повернення позики забезпечено договором поруки від 25 квітня 2014 року, укладеним між ним і

ОСОБА_2

08 листопада 2014 року він і ОСОБА_3 уклали ще один договір позики, відповідно до умов якого останньому надано позику у розмірі 100 000,00 доларів США строком до 08 лютого 2015 року зі сплатою відсотків у розмірі 20 % річних. Цей договір також забезпечено договором поруки від 08 листопада 2014 року, укладеним між ним і ОСОБА_2

14 жовтня 2015 року він, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали угоду про переведення боргу, відповідно до умов якої ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ним за договором позики від 25 квітня

2014 року, укладеним на строк до 25 квітня 2016 року, які станом на 01 жовтня

2015 року становили: по тілу позики - 50 000,00 доларів США, по відсоткам -

160 237,13 грн, а також пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 92 859,46 грн.

Того ж дня, 14 жовтня 2015 року, між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була укладена ще одна угода про переведення боргу, відповідно до умов якої

ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ним за договорами позики від 08 серпня 2013 року та від 08 листопада 2014 року, укладеними на строк до 08 лютого 2015 року, які станом на 01 жовтня 2015 року становили: по тілу позики - 92 388,20 доларів США, по відсоткам -

309 216,94 грн, пеня за несвоєчасну сплату тіла позики - 2 505 955,40 грн, пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 183 971,91 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договорами позики він подав до суду позов до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договорами позики (справа № 234/8288/16-ц).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 листопада 2016 року у справі № 234/8288/16-ц з ОСОБА_2 на його користь стягнуто суму боргу за договором позики від 25 квітня 2014 року станом на 23 травня 2016 року: за тілом позики в розмірі 1 260 075,00 грн, за відсотками в розмірі

351 167,53 грн, а також суму боргу за договором позики від 08 листопада

2014 року станом на 23 травня 2016 року: за тілом позики в розмірі

2 328 321,22 грн, за відсотками в розмірі 664 354,13 грн.

Постановою Краматорського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 05 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53713890 за виконавчим листом № 234/8288/16-ц (2/234/3648/16), виданим 23 листопада 2016 року Краматорським міським судом Донецької області, про стягнення з

ОСОБА_2 на його користь коштів у розмірі 4 603 917,88 грн.

У ході виконання виконавчого провадження було проведено електронні торги з реалізації належного відповідачеві автомобіля марки "Volkswagen", у результаті проведення яких на рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти у розмірі

161 126,00 грн.

07 березня 2019 року він надіслав ОСОБА_2 вимогу про сплату відсотків за користування грошовими коштами позик за період із 24 травня 2016 до

07 березня 2019 у сумі 1 576 477,08 грн, яка залишилася невиконаною.

У зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення сум позики та вимоги про сплату відсотків позивач просив стягнути з ОСОБА_2 кошти:

- за договором позики від 25 квітня 2014 року: відсотки за користування коштами в розмірі 777 444,23 грн за період із 24 травня 2016 року до 31 березня 2019 року та три відсотки річних на суму заборгованості в розмірі 71 660,60 грн у порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- за договором позики від 08 листопада 2014 року: відсотки за користування коштами за період із 24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року у розмірі 862
689,11 грн та три відсотки річних на суму заборгованості у розмірі

110 827,15 грн у порядку статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних на суму заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України у загальному розмірі 182 487,75 грн, з яких:

- за договором позики від 25 квітня 2014 року за період із 24 травня 2016 року до 31 березня 2019 року в сумі 71 660,60 грн;

- за договором позики від 08 листопада 2014 року за період із 24 травня

2016 року до 08 лютого 2018 року в сумі 110 827,15 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Суд визнав неправильним розрахунок, наданий позивачем, у частині нарахування трьох відсотків річних на відсотки за користування коштами за договором позики від 25 квітня 2014 року за період із 24 травня 2016 року до

31 березня 2019 року та за договором позики від 08 листопада 2014 року за період із 24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року, оскільки нарахування відсотків за договорами після звернення до суду про стягнення всієї суми боргу є неправомірним, а тому і нарахування трьох відсотків річних на суму заборгованості за відсотками за зазначений період є безпідставним. Ураховуючи, що відповідач не виконує рішення суду про стягнення коштів, з нього на користь позивача належить стягнути три відсотки річних на суму, стягнуту судом у справі № 234/8288/16-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суд першої інстанції про те, що право ОСОБА_1 як позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позику припинилось з моменту пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. У виниклих правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій він, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення в частині відмови у стягненні з відповідача відсотків за користування коштами позик та ухвалити нове рішення у цій частині про стягнення з відповідача:

- відсотків за користування коштами позики за період із 24 травня 2016 року до

31 березня 2019 року в сумі 777 444,23 грн за договором позики від 25 квітня 2014 року;

- відсотків за користування коштами позики за період із 24 травня 2016 року до

08 лютого 2018 року в сумі 862 689,11 грн за договором позики від 08 листопада

2014 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 1050 ЦК України, яка регулює правовідносини, які випливають з кредитного договору. Натомість між сторонами виник спір щодо стягнення відсотків за користування коштами за договором позики, який є відмінним від договору кредиту.

Звернення до суду з позовом у справі № 234/8288/16-ц не може вважатися достроковим, оскільки таке звернення не змінювало порядок, умови та строк дії договорів позики.

Суди не врахували, що умовами договорів позики від 25 квітня 2014 року та від 08 листопада 2014 року передбачено, що відсотки у розмірі 20 % річних сплачуються позикодавцеві за період із моменту отримання до саме моменту повернення її позикодавцеві.

Наведене свідчить про те, що він має право на відшкодування відсотків за весь період, починаючи з моменту передачі коштів позичальнику до моменту повернення сум позики.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в касаційному порядку лише у частині відмови у стягненні з відповідача відсотків за користування коштами позики за період із 24 травня 2016 року до 31 березня 2019 року в сумі 777 444,23 грн за договором позики від 25 квітня 2014 року та відсотків за користування коштами позики за період із 24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року в сумі 862 689,11 грн за договором позики від 08 листопада 2014 року. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в касаційному порядку не оскаржуються, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не переглядаються.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 25 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику 569 230,00
грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути суму позики у строк до 25 квітня

2016 року, зі сплатою 20 % річних за користування коштами.

08 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику 1 295 250 грн, що еквівалентно 100 000,00 доларів США, а

ОСОБА_3 зобов'язався повернути суму позики у строк до 08 лютого

2015 року, зі сплатою 20 % річних за користування коштами.

У подальшому, 14 жовтня 2015 року, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали угоду про переведення боргу, відповідно до умов якої ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 25 квітня 2014 року, укладеним на строк до 25 квітня 2016 року, які станом на 01 жовтня 2015 року становили: по тілу позики в розмірі еквівалентним 50 000,00 доларів США, по відсоткам

160 237,13 грн, а також пеня за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі

92 859,46 грн.

Того ж дня, 14 жовтня 2015 року, між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 укладено ще одну угоду про переведення боргу, за яким

ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договорами позики від 08 серпня 2013 року та

від 08 листопада 2014 року, укладеними на строк до 08 лютого 2015 року, які станом на 01 жовтня 2015 року становили: по тілу позики 92 388,20 доларів США, по відсоткам 309 216,94 грн, пеня за несвоєчасну сплату тіла позики

2 505 955,40 грн, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 183 971,91 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 листопада 2016 року у справі № 234/8288/16-ц з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 стягнуто борг за договором позики від 25 квітня 2014 року станом на 23 травня 2016 року: заборгованість за тілом - 1 260 075,00 грн, заборгованість за відсотками - 351 167,53 грн, а також борг за договором позики від 08 листопада 2014 року станом на 23 травня 2016 року: заборгованість за тілом позики - 2 328
321,22 грн, заборгованість за

відсотками - 664 354,13 грн. Рішення набрало законної сили 18 листопада

2016 року.

05 квітня 2017 року Краматорський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області відкрив виконавче провадження № 53713890 за виконавчим листом № 234/8288/16-ц (2/234/3648/16), виданим 23 листопада 2016 року Краматорським міським судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 603 917,88 грн.

За результатами реалізації на прилюдних торгах належного ОСОБА_2 автомобіля марки "VOLKSWAGEN Caddi" 05 березня 2018 року на рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти від реалізації арештованого майна у розмірі 161 126,00 грн.

07 березня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про сплату відсотків за користування грошовими коштами позик за період із

24 травня 2016 до 07 березня 2019 у сумі 1 576 477,08 грн.

Проте ОСОБА_2 вимогу не виконав, що стало підставою для подання даного позову.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування позикою за період із 24 травня 2016 року до 31 березня 2019 року в сумі 777 444,23 грн за договором позики від 25 квітня 2014 року та відсотків за користування позикою за період із 24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року в сумі 862 689,11 грн за договором позики від 08 листопада 2014 року, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що право ОСОБА_1 як позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за позикою припинилося з моменту пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком судів з таких підстав.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання".

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

у договорі позики від 25 квітня 2014 року сторони обумовили строк повернення позики - до 25 квітня 2016 року;

у договорі позики від 08 листопада 2014 року сторони обумовили строк повернення позики - до 08 лютого 2015 року.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у стягненні з відповідача відсотків за користування позикою за період із 24 травня

2016 року до 31 березня 2019 року в сумі 777 444,23 грн за договором позики від 25 квітня 2014 року та відсотків за користування позикою за період із 24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року в сумі 862 689,11 грн за договором позики від 08 листопада 2014 року, оскільки відсотки нараховані за межами строку, на який надавалась позика.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно кваліфікував договори позики як кредитні договори та помилково застосував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 14-10цс18 від 28 березня 2018 року, № 14-154цс18 від 04 липня 2018 року, № 14-318цс18 від 31 жовтня 2018 року, колегія суддів відхиляє.

У зазначених ОСОБА_1 постановах Великої Палати Верховного Суду надано тлумачення статті 1050 ЦК України з урахування положень частини 2 статті 1054 ЦК України, відповідно до якої до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Аналогічний за змістом висновок щодо необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду про неможливість нарахування відсотків після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) при розгляді справ, спірні правовідносини у яких виникли у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договорами позики, викладений у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 203/6896/14-ц (провадження № 61-930св20), від 23 листопада 2020 року у справі № 643/1977/17 (провадження № 61-20741св19) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17 (провадження № 61-2141св19).

Крім того, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що з урахуванням умов договорів позики відсотки повинні сплачуватися до моменту фактичного погашення позики, а не до 08 лютого 2015 року та до 25 квітня

2016 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення частиною 1 статті 1050 ЦК України. Як встановлено судами у цій справі, згідно з пунктом 2.2 кредитного договору кредитної лінії ПАТ "Ощадбанк" надало кредит ПП "Спецзовнішкомплект" з остаточним терміном повернення не пізніше 6 жовтня 2015 року. Також рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 року у справі № 912/1543/16 установлено, що до настання зазначеної дати кредитор використав своє право вимагати дострокового повернення кредиту позичальником. Отже, строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога ПАТ "Ощадбанк" про визнання поточних грошових вимог, а саме процентів за користування кредитом за період з 5 квітня 2016 року по 15 березня 2018 року, обґрунтовано відхилена судами.

Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про визнання нарахувань за цими процентами. Водночас у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 за позовом ПАТ "Ощадбанк" про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Відтак за висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові

від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, та відмовив у частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за кредитом, трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення. Таким чином, за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною 1 статті 1048 ЦК України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду відзначає, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.".

З урахуванням наведеного підстав для стягнення відсотків за договором позики від 25 квітня 2014 року за період після 25 квітня 2016 року та за договором позики від 08 листопада 2014 року за період після 08 лютого 2015 року немає, незважаючи на те, що в пункті 2 договорів позики передбачене нарахування відсотків за користування коштами до моменту фактичного їх повернення позикодавцю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про те, що рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги та інші витрати, пов'язані із розглядом справи, покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого

2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків за користування коштами в розмірі 777 444,23 грн за період із 24 травня

2016 року до 31 березня 2019 рокуза договором позики від 25 квітня 2014 року та відсотків за користування коштами у розмірі 862 689,11 грн за період із

24 травня 2016 року до 08 лютого 2018 року за договором позики

від 08 листопада 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов