Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.07.2020 року у справі №346/3511/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 346/3511/18-ц

провадження № 61-9879св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Коломийський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Івано-Франківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2020 року

у складі судді П'ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Коломийський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, про встановлення батьківства.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2002 року вона разом

із відповідачем зареєстрували церковний шлюб та стали проживати однією сім'єю у будинку батьків відповідача. Проте за проханням відповідача реєстрацію шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану не проводили.

Зазначала, що після церковного одруження вона завагітніла, а також дізналась про те, що хвора на ревматоїдний артрит. Дізнавшись про хворобу, відповідач вагітною вигнав її з будинку і вони стали проживати окремо.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3.

Також зазначала, що у зв'язку із тим, що дитина народилась

не в зареєстрованому шлюбі, а відповідач відмовлявся у добровільному порядку подавати заяву до органів реєстрації актів цивільного стану, дані про батька у свідоцтві про народження дитини зазначено з її слів згідно частини 1 статті 135 СК України.

Своє батьківство ОСОБА_2 заперечував.

У квітні 2018 року про вказані обставини довідалася і їхня дочка, у зв'язку

із чим вона вирішила звернутися в інтересах останньої до суду із цим позовом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Коломийський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області внести зміни до актового запису від 02 січня 2004 року № 1 про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначивши її батьком - ОСОБА_2 та змінивши прізвище дитини

з ОСОБА_3 на ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано батьківство ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю якої є ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобов'язано Коломийський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області внести зміни до актового запису від 02 січня 2004 року № 1 про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначивши батьком - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,

та змінити прізвище дитини з ОСОБА_3 на ОСОБА_3.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібрані у справі докази

у їх сукупності свідчать про те, що відповідач є біологічним батьком дитини позивачки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2

на користь ОСОБА_1 704,80 грн - судового збору, 6 388,80 грн - витрат

на професійну правничу допомогу та 7 614,00 грн - витрат на проведення молекулярно-генетичної експертизи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 19 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що відповідач є біологічним батьком дитини позивачки

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цієї справи

із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Коломийський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, про встановлення батьківства призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, а тому, як він вважав, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело

до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_2 зазначав, що суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 виходили із того, що він проживав певний час однією сім'єю з позивачкою ОСОБА_1 у будинку своїх батьків, проте він неодноразово наголошував у судових засіданнях під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, на те, що відносини між ним

та ОСОБА_1 були припинені до 01 січня 2003 року, у зв'язку із чим він вважав неможливим бути біологічним батьком дитини позивачки, яка народилася через одинадцять місяців після припинення між ними будь-яких відносин

та спільного проживання, що судами не було взято до уваги.

Також зазначав, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому, що відсутні належні та допустимі докази

які б достовірно підтверджували визнання ним батьківства щодо дитини позивачки, а також підтверджували спільне виховання або утримання ними цієї дитини.

Вважав, що відмовляючи у задоволенні його клопотання щодо проведення додаткової генетичної експертизи, суди першої та апеляційної інстанцій, позбавили його права на оспорення батьківства.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 жовтня 2002 року в церкві "Введення в храм Пресвятої Богородиці" Отинійського деканату Коломийської єпархії Української православної церкви Київського патріархату між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено церковний шлюб, що підтверджується свідоцтвом про таїнство шлюбу та фотографіями із церемонії (а. с. 18-23).

ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 певний час проживали однією сім'єю у будинку батьків останнього у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила дитину ОСОБА_3, батьком якої згідно копії свідоцтва про народження від 02 січня 2004 року серії НОМЕР_1, виданого Отинійською селищною радою Коломийського району Івано-Франківської області записано "ОСОБА_2" (а. с. 12).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 03 лютого 2011 року № 00008698381 відомості про батька в актовому записі Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області від 02 січня 2004 року № 1 записані відповідно

до частини 1 статті 135 СК України (за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини - за її вказівкою) (а. с. 13).

Згідно відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання в Івано-Франківській області від 31 липня 2018 року

на запит суду ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 (а. с. 5-9,35).

Відповідно до копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1

її місцем проживання вказано АДРЕСА_1 - місце реєстрації ОСОБА_2, а згідно копії дородового патронажу (вагітність 32 тижні) чоловік -

ОСОБА_2 (а. с. 10,14).

Згідно відповіді на адвокатський запит комунального некомерційного підприємства "Отинійська районна лікарня" Коломийської районної ради

від 09 квітня 2020 року № 101 06 серпня 2003 року було зафіксовано факт виїзду автомобіля швидкої медичної допомоги о 18 год. 15 хв. за адресою: АДРЕСА_1 до хворої (вагітної жінки) ОСОБА_1 1978 року народження. Д/з вагітність І, 27 тижнів. Нефропатія вагітних. Ревматизм (а. с. 202-205).

Відповідно до висновку експерта від 10 червня 2019 року № 10/307, складеного на виконання ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, старшим судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Флис Х.

З., ДНК-профіль дитини - ОСОБА_3 містить лише ті генетичні ознаки (алелі), які визначені в ДНК-профілях ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджує біологічне батьківство останнього відносно дитини. Таким чином, ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, біологічною матір'ю якої є ОСОБА_1. Ймовірність цієї події складає 99,9999 % (а. с. 71-81).

Згідно із висновком результату аналізу Медико-генетичного центру "Мама Папа" від 18 вересня 2019 року № 23814 ймовірність батьківства

ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 становить 0 % (а. с. 140).

Відповідно відповіді на адвокатський запит Медико-генетичного центру "Мама Папа" від 13 квітня 2020 року № 581, матеріалами, що були надані замовником аналізу (ОСОБА_2) були від передбаченого батька - мазки з ротової порожнини, від дитини - волосся з фолікулами. Результат, який був отриманий замовником, має використовуватися для особистого користування і має обмежену дію у судовому розгляді, оскільки донори зразків не визначені та не ідентифіковані (а. с. 222).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, що був чинний на час народження дитини - ОСОБА_3, народженої

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33593св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц (провадження № 61-19794св18).

Подібні правові висновки щодо застосування до спірних правовідносин законодавства, чинного станом на момент їх виникнення, викладено

у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року

у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Статтею 51 КпШС України встановлено, що взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому

у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 53 КпШС України походження дитини від батьків,

які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які

не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази,

що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або є докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства

в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може

з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 201/3963/16-ц Верховний Суд зазначив, що частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклуватися про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися

на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства)

в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази

в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,

що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази

в їх сукупності.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи

є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Отже за встановлених обставин цієї справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт спільного проживання матері та батька дитини й ведення ними спільного господарства до народження дитини та ураховуючи висновок експерта від 10 червня

2019 року № 10/307, складений на виконання Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області старшим судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Флис Х. З., дійшов правильного висновку про доведеність позовних вимог.

Посилання у касаційній скарзі щодо сумнівів у правильності висновку експерта від 10 червня 2019 року № 10/307, складеного на виконання Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області старшим судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Флис Х. З., та необхідності проведення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх

(§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року,

так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 19 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович