Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №766/5307/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 766/5307/17

провадження № 61-39372св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В.

А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 2 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Прохоренко В. В., та постанову апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Приходько Л. А., Вейтас І. В., Кузнєцової О.

А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3, звернулась із позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначила, що сторони зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. ОСОБА_4 з весни 2016 року за вказаною адресою не проживає. З квартири виїхала добровільно, вивезла свої особисті речі і до подання позову в квартиру не поверталась. Житлово-комунальні послуги за квартиру не сплачує.

За таких обставин просила визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживала за місцем реєстрації у зв'язку із неприязними відносинами з позивачем та перешкоджанням останньої користуватися квартирою. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що вказані обставини вказують на поважність причин непроживання відповідача у вказаному жилому приміщенні, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2018 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2018 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не проживала у вказаній квартирі з лютого 2016 року з поважних причин, а саме у зв'язку із неприязними відносинами з позивачем та перешкоджанням останньої у користуванні квартирою, оскільки доказів цієї обставини матеріали справи не містять.

Вказувала, що реєстрація та проживання відповідача у вказаній квартирі порушуватиме права дітей, відносно яких її позбавлено батьківських прав, оскільки вона, маючи ключі від вказаної квартири, неодноразово вчиняла крадіжки належного позивачу майна.

Зазначила, що апеляційний суд не врахував, що факт недопуску відповідача до квартири, на який посилалась ОСОБА_4, відбувся у березні 2017 року, тобто після сливу шести місяців її непроживання у вказаній квартирі, що є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Питання про поновлення цього строку судами попередніх інстанцій не вирішувалось.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 30 грудня 2014 року між Департаментом житлово-комунального господарства Херсонської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення за № 19, за яким позивачу та членам її сім'ї передано у користування квартиру АДРЕСА_2. На момент розгляду справи спірна квартира не приватизована.

З довідки № 17-35 від 6 березня 2017 року, виданої Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Комунальник-49", суди встановили, що в квартирі АДРЕСА_1, окрім позивача, зареєстровані її дочка ОСОБА_4 та онуки ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 січня 2017 року ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_2.

З вказаного рішення суди встановили, що дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 25 травня 2015 року відібрано у матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав. Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради № 106 від 10 липня 2015 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування, та призначено ОСОБА_1 опікуном над ними.

З листа Херсонського міського відділу поліції від 14 березня 2017 року № 36/1081 суди встановили, що ОСОБА_4 зверталася до відділу поліції із заявою щодо неможливості користуватися квартирою у зв'язку з неправомірною поведінкою позивача, яка змінила замки на вхідних дверях і перешкоджає її вселенню до квартири.

З акта про непроживання та відсутність особистих речей, складеного 7 березня 2017 року жителями будинку АДРЕСА_3, суди встановили, що в квартирі АДРЕСА_4 за вказаною адресою ОСОБА_4 фактично не проживає з весни 2016 року, її особисті речі не виявлено, інші ознаки, що вказують на фізичне проживання відповідача за цією адресою, відсутні.

Суди встановили, що, заперечуючи проти позову, відповідач зазначила, що дійсно з лютого 2016 року не проживає у спірній квартирі у зв'язку з неприязними відносинами, які склалися між нею та її родичами: матір'ю ОСОБА_1 та сестрою ОСОБА_5

16 лютого 2016 року ОСОБА_5 заборонила їй повертатись до квартири, після чого потрапити у квартиру відповідач не змогла у зв'язку зі зміною замків. Деякий час вона прожила у під'їзді цього житлового будинку, після чого влаштувалась на сезонні роботи і проживала за місцем роботи.

Позиція Верховного Суду; мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 не втрачала інтересу до спірної квартири, а її відсутність викликана поважними причинами, пов'язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що факт непроживання відповідача у вказаній квартирі понад шість місяців обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Касаційний суд погоджується з висновками судів про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження непроживання без поважних причин ОСОБА_4 у квартирі більше шести місяців.

Касаційний суд також враховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 2 грудня 2010 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.

Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Доводи касаційної скарги про те, що реєстрація та проживання відповідача у спірній квартирі порушуватиме права дітей, відносно яких її позбавлено батьківських прав, є необґрунтованими, оскільки в силу вимог статті 72 ЖК Української РСР, на яку послалась позивач при поданні цього позову, умовою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є саме відсутність цієї особи без поважних причин понад встановлений законом строк.

Посилання заявника у касаційній скарзі про те, що факт недопуску відповідача до квартири відбувся у березні 2017 року, а відповідач не проживає у ній з весни 2016 року, відхиляються касаційним судом, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_4 не проживає у вказаній квартирі з весни 2016 року без поважних причин, а сам факт непроживання відповідача у жилому приміщенні не є безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосування норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов