Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.03.2020 року у справі №594/145/19

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа №594/145/19

провадження № 61-4372св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, з позовом, в якому просив провести розподіл спільного сумісного майна подружжя, та визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1, та на 1/2 частину присадибної земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, які зареєстровані за відповідачкою, та стягнути з останньої на його користь 27 500 грн. грошової компенсації на належну йому Ѕ частину рухомого майна.

Позов мотивовано тим, що 29 вересня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано у 2018 році.

За період перебування у шлюбі сторонами набуто спільне майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1, який придбано 14 вересня 2013 року за 15 102 грн; земельну ділянку, площею 0,25 га за тією ж адресою, вартість якої на складає 50 000 грн.

Крім того, за час спільного проживання було набуто рухоме майно, а саме: автомобіль марки ВАЗ-2105, який залишився у ОСОБА_2 і на його розподілі позивач не наполягає, оскільки вони не оформили право власності. Також ними було придбано мотоблок вартістю 28 000 грн, мультиварку вартістю 2000 грн, диван 1000
грн, бетономішалку 4000 грн, телевізор 2000 грн, мікрохвильову піч 3000 грн, планшет 3000 грн, фотоапарат 1500 грн, набір каструль вартістю 2000 грн, набір посуду вартістю 1500 грн, два пледи по 500 грн кожен на суму 1000 грн, дві ковдри, кожна по 1000 грн на суму 2000 грн, теновий брезент 4000 грн, а всього майна на суму 55 000 грн, у якому позивачу належить 1/2 частина на суму 27 500
грн.

Сторони не досягли згоди щодо поділу спільного майна, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про визнання за ним права власності на Ѕ частину нерухомого майна, а також визнати за ним право власності на Ѕ рухомого майна і за цю частку у рухомому майні стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Губіш О. А. у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Корсак Н. Р. 5000 грн, понесених нею судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині поділу нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване майно хоча і придбано в період перебування сторін у шлюбі, однак є особистою приватною власністю відповідача, згідно з пунтком 3 частини 1 статті 57 СК України, оскільки набуте нею за кошти, які належали їй особисто.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу рухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, щопозивачем не доведено належними і допустимими доказами, що це майно було придбано сторонами за час шлюбу і знаходиться у користуванні однієї із сторін.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання житлового будинку і присадибної земельної ділянки спільною сумісною власністю та їх поділу скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 53,3 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1; Ѕ земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

В іншій частині рішення суду першої інстанцій залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1921 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що житловий будинок та земельна ділянка були придбані за особисті кошти ОСОБА_2.

Матеріали справи містять докази того, що спірне майно придбавалось за спільні кошти подружжя.

За наявності неоспорених правочинів (договорів купівлі-продажу), якими встановлено спільну сумісну власність подружжя на будинок та земельну ділянку, показання свідка ОСОБА_4 щодо купівлі відповідачем об'єктів нерухомого майна за подаровані кошти не мають значення для справи, оскільки вони не є належними доказами у даному випадку.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,25 га за тією ж адресою, є особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_2.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання за позивачем ідеальних часток у спільному нерухомому майні - житловому будинку та земельної ділянки без їх реального поділу, оскільки останнім такі вимоги не заявлялись.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про поділ спільного рухомого майна, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду та виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами факт придбання цього майна у шлюбі, а також, що це майно знаходиться у користуванні однієї із сторін або у третіх осіб, тому підлягає поділу як спільне майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині задоволенні позовних вимог про поділ нерухомого майна, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту апеляційним судом постанову в оскаржуваній частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не забезпечив право сторони відповідача ОСОБА_5 скористатися своїм правом на виклад обставин і заперечень проти апеляційної скарги позивача, оскільки ухвала про відкриття апеляційного провадження отримана відповідачем 30 грудня 2019 року, тобто у останній день, встановлений судом на подання відзиву припадав на 14 січня 2020 року і саме в цей день відзив було направлено. Однак в постанові апеляційного суду від 16 січня 2020 року вказано, що відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що обставини щодо належності нерухомого майна до спільної сумісної власності подружжя перевірялися судом першої інстанції та були спростовані під час розгляду справи показами свідків, які заперечили той факт, що позивач ОСОБА_1 під час купівлі земельної ділянки та житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами витрачав кошти, які були спільною сумісною власністю.

На підставі показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 судом першої інстанції було встановлено, кому насправді належали кошти, за рахунок яких придбавалося спірне нерухоме майно. Усі свідки дали покази в суді першої інстанції та підтвердили той факт, що купівля нерухомого майна, а саме житлового будинок з надвірними будівлями та спорудами, земельна ділянка, площею 0,25 га. відбулася за рахунок коштів, які належали родичам відповідача ОСОБА_2, а саме її дідові ОСОБА_8 та бабі ОСОБА_4. Крім того, свідок ОСОБА_7, яка була попереднім власником даного нерухомого майна надала суду покази, де вказала, що кошти в сумі 30 000 грн. були їй передані саме від подружжя ОСОБА_4, а не від подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Саме на ці покази вказувалось також у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, які не були враховані судом апеляційної інстанції.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не вказав, чому він не перевірив дані покази та не дав належної оцінки таким доказам.

Окрім тверджень позивача ОСОБА_1, що ним нібито разом із колишньою дружиною ОСОБА_2 придбавалося вище вказане майно, яке знаходиться у неї, та яке на його думку в силу статей 60, 70 СК України підлягає поділу, не долучено жодних належним та допустимих доказів, які б підтверджували наявність та придбання такого майна.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у визнані даного майна спільною сумісною власністю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя (нерухомого майна - житлового будинку і земельної ділянки), у зв'язку з чим Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірний житловий будинок і земельну ділянку) не спростована.

Установлено, що спірний будинок і земельна ділянка придбана в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником житлового будинку і земельної ділянки (1/2 частки), оскільки вони перебували у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2, на які вона посилалася, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно (житловий будинок і земельну ділянку) та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2, в тому числі, що це майно було придбано за її особисті кошти, отримані від її родичів (діда - ОСОБА_8 та баби ОСОБА_4), дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність ОСОБА_2.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку зібраним у справі доказам, в тому числі показам свідків, зокрема показам свідка ОСОБА_4, яка стверджувала, що участі у купівлі спірного майна позивач не брав, а майно було придбано за гроші, подаровані нею та її чоловіком ОСОБА_8 онучці, та правильно виходив з того, що вказані докази не підтверджують факт належності спірного нерухомого майна до особистої власності відповідача за наявності чинних правочинів (договорів купівлі-продажу), змістом яких встановлено спільну сумісну власність подружжя на будинок та земельну ділянку, їх придбання за згодою другого з подружжя за спільні кошти. Договір дарування грошей на придбання нерухомого майна у встановленому законом порядку не укладався.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги щодо ненадання апеляційним судом належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема показам свідків, є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі на неможливість своєчасно подати відзив на апеляційну скаргу не впливають на правильність рішення апеляційного суду, який перевірив усі надані сторонами докази і встановлені на їх підставі обставини, в тому числі обставини придбання спірного нерухомого майна, на які посилалася відповідач під час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову про поділ спільного майна подружжя, до якого входить придбане під час шлюбу нерухоме майно (житловий будинок і земельна ділянка), та за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, зокрема у тому контексті, який, на думку відповідача свідчить про належність спірного нерухомого майна до її особистої приватної власності, зокрема, як такої, що придбана за її особисті кошти та не в інтересах сім'ї.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду в оскаржуваній частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська