Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2021 року у справі №201/11671/20

Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11671/20

провадження № 61-1934св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Третій апеляційний адміністративний суд, Запорізький окружний адміністративний суд,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Третього апеляційного адміністративного суду, Запорізького окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 160/11458/20 було обмежено його право на звернення до суду на підставі верховенства права, встановленого статтею 8 Конституції України, що заборонено статтями 22, 24, 64 Конституції України. Моральні та душевні переживання пов'язані з порушенням звичного способу його життя та з погіршенням стану здоров'я. Тому він має право на відшкодування майнової та моральної шкоди згідно з частиною 6 статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив відшкодувати за рахунок держави завдану йому шкоду.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватися в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування матеріальної або моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, так як оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також - про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

08 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав засобами електронного зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська для розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він заявив вимогу про відшкодування за рахунок держави, а не суду, шкоди, передбаченої статтею 25 Закону України "Про звернення громадян". Позовна вимога адресована до Держави Україна в особі юридичних осіб, якими є суди, що здійснюють функцію державної судової влади.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди не роз'яснили йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи. Також суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, про те, що оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

18 березня 2021 року Третій апеляційний адміністративний суд подав засобами електронного зв'язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

05 березня 2021 року справа № 201/11671/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 160/11458/20 у зв'язку з неусуненням недоліків повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудника С. В., Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 160/11458/20 у зв'язку з неусуненням недоліків повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року.

В обґрунтування пред'явленого в цій справі позову ОСОБА_1 зазначив, що вказаними судовими рішеннями адміністративних судів йому було завдано майнової та моральної шкоди. Відповідачами у справі ОСОБА_1 зазначив суди, які постановили згадані ухвали.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частинами 1 , 2 статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі статтею 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174, 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, в постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення в суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені в ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України).

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене та встановивши, що підставою звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом була його незгода з ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року в справі № 160/11458/20 за його позовом до Кабінету Міністрів України, Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудника С.

В., Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується вищевикладеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання заявника на частину 6 статті 1176 ЦК України як на підставу для відшкодування шкоди.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною 7 статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.

Застосування частини 6 статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17.

Пред'явлений ОСОБА_1 в цій справі позов безпосередньо пов'язаний із судовими рішеннями, ухваленими в іншій (адміністративній) справі за його позовом, тому суди дійшли правильного висновку про те, що його вимоги про відшкодування шкоди у зв'язку з незгодою із судовими рішеннями не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на зазначене не заслуговують на увагуаргументи ОСОБА_1 про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, так як висновки судів попередніх інстанцій в цій справі узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що він заявив вимогу про відшкодування за рахунок держави, а не суду, шкоди, передбаченої статтею 25 Закону України "Про звернення громадян", також є неспроможними, так як позивач не обґрунтовував свої вимоги порушенням відповідачами Закону України "Про звернення громадян".

Посилання заявника на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди не роз'яснили йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, є безпідставним, оскільки, посилаючись на правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, суди попередніх інстанцій вказали, що розгляд позовних вимог ОСОБА_1 нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, тобто його позов не може бути розглянутий за правилами будь-якого судочинства

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про порушення перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України положень Закону України "Про судовий збір" та Кодексу адміністративного судочинства України щодо сплати судового збору при звернення громадянина до суду на підставі верховенства права, встановленого статтею 8 Конституції України та питання про відповідність Конституції України положень Цивільного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України про порядок відшкодування моральної шкоди судами за приховування суддями інформації про звернення громадянина до суду безпосередньо на підставі статті 8 Конституції України, тобто за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив зазначене клопотання, посилаючись на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Тому він як громадянин України має право звернутися до суду на підставі статті 8 Конституції України без будь-яких обмежень, встановлених Законами України.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, яка була залишена без змін постановою апеляційного суду.

При цьому відсутні підстави для висновку про суперечність положень Закону України "Про судовий збір" та Кодексу адміністративного судочинства України щодо сплати судового збору і положень ЦК України та Кодексу адміністративного судочинства України про порядок відшкодування моральної шкоди нормам Конституції України.

Тому немає й підстав для звернення до Конституційного Суду України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про порушення перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України положень Закону України "Про судовий збір" та Кодексу адміністративного судочинства України щодо сплати судового збору при звернення громадянина до суду на підставі верховенства права, встановленого статтею 8 Конституції України та питання про відповідність Конституції України положень Цивільного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України про порядок відшкодування моральної шкоди судами за приховування суддями інформації про звернення громадянина до суду безпосередньо на підставі статті 8 Конституції України, тобто за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко