Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.05.2022 року у справі №753/7152/18
Ухвала КЦС ВП від 07.10.2018 року у справі №753/7152/18

Постанова

Іменем України

13 травня 2022 року

м. Київ

справа № 753/7152/18

провадження № 61-17605св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в складі: Сержанюка А. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс») звернулося до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що ТОВ «Автокредит Плюс» є лізинговою компанією, яка на умовах договору фінансового лізингу передає у платне користування транспортні засоби.

15 червня 2017 року ОСОБА_1 , діючи від імені продавця ОСОБА_2 , надав свою згоду на приєднання до договору купівлі-продажу, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс».

Згідно з умовами, визначеною заявою, продавець ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_1 та покупець ТОВ «Автокредит Плюс» укладають договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, позивач за 587 250, 00 грн придбав автомобіль марки (моделі) Мерседес Бенц (С 250), 2012 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 (далі - автомобіль).

Придбаний автомобіль позивач передав на умовах фінансового лізингу ОСОБА_4 , який 17 жовтня 2017 року повідомив позивача, що під час повернення його на вищевказаному автомобілі з Польщі до України при перетині кордону з польської сторони автомобіль було вилучено на тій підставі, що він є викраденим та знаходиться в міжнародному розшуку.

Як встановлено, в подальшому, автомобіль був заявлений як викрадений 07 жовтня 2015 року і розшукувався компетентними органами Іспанії.

Отже, відповідач продав позивачу вищевказаний автомобіль і не повідомив про права третіх осіб на нього, унаслідок чого порушив вимогу статті 659 ЦК України.

Зазначене порушення договору є істотним в розумінні статті 651 ЦК України, у зв`язку з чим позивач заявляє вимогу про розірвання договору.

Неправомірними діями відповідачів позивачу заподіяно реальні збитки у розмірі вартості автомобіля, що становить 587 250,00 грн, а також позивач не отримав доходи, які планував отримати від передачі автомобіля в лізинг, в розмірі 66 946,50 грн.

Посилаючись на викладене позивач просив суд:

- розірвати договір купівлі-продажу від 15 червня 2017 року, укладений між позивачем та громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 , інтереси якого представляв ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності від 14 червня 2017 року, виданої приватним нотаріусом Котюк І. О. і зареєстрованої в реєстрі за номером НМЕ 033355;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача реальні збитки в розмірі 587 250, 00 грн на відшкодування вартості спірного автомобіля;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача збитки (упущену вигоду) в розмірі 66 946,50 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір в розмірі 12 455,96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову ТОВ «Автокредит Плюс» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність встановлених судом обставин дає достатні підстави вважати, що ні продавець, ні його довірена особа, не знали і не могли знати про наявність прав третіх осіб на відчужуваний ними автомобіль, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність вини відповідачів у невиконанні передбаченого статтею 659 ЦК України зобов`язання, що виключає наявність в їх діях складу цивільного правопорушення.

Місцевим судом взято до уваги той факт, що зазначений автомобіль перетнув кордон Європейського Союзу 28 вересня 2015 року, а про його викрадення потерпілий ( ОСОБА_5 ) повідомив органи поліції лише 05 жовтня 2015 року.

Врахувавши наведене та врахувавши, що за наявними даними усі права на автомобіль перейшли до страхової компанії MAPFRE, яка виплатила потерпілому страхове відшкодування, після чого зв`язок поліції з потерпілим втрачено, суд дійшов висновку про те, що доводи відповідачів про ймовірні шахрайські дії ОСОБА_5 заслуговують на увагу, що дає підстави стверджувати про недоведеність неправомірності вибуття автомобіля з його володіння, а відтак і права третьої особи на автомобіль.

На підставі оцінки викладених у заявах по суті справи аргументів, наданих сторонами доказів та зазначених законодавчих норм суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність вимог ТОВ «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення збитків.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про істотність порушення договору купівлі-продажу автомобіля та заподіяння товариству збитків. Зазначений правочин, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. На підставі цього правочину позивач набув право власності на автомобіль, який передав 16 червня 2017 року ОСОБА_4 у платне володіння та користування на підставі договору фінансового лізингу від 06 червня 2017 року. Згідно додатку № 2 до цього правочину між сторонами погоджено відшкодування частини вартості предмета лізингу, включно до 14 червня 2019 року. Будь-яких доказів на підтвердження факту невиконання ОСОБА_4 умов договору лізингу матеріали справи не містять і таких не надав позивач, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2020 року ТОВ «Автокредит Плюс» в особі представника Прохода Р. С. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:

- неправильне застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права (зокрема статей 651 659 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі № 369/6263/16, від 17 липня 2019 року в справі № 240/197/17, від 15 травня 2019 року в справі № 133/228/18;

- встановлення обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу на території Іспанії, контракту купівлі-продажу автомобіля від 22 вересня 2015 року, технічної характеристики автомобіля, які є недопустимими доказами.

Крім того касаційна скарга мотивована тим, що cудами першої та апеляційної інстанцій порушено (незастосовано) статтю 659 ЦК України, щодо розірвання договору, оскільки відповідачі не повідомили позивача про порушене кримінальне провадження по факту викрадення автомобіля. Так зі змісту зазначеної статті вбачається, що не має значення чи був обізнаний продавець ( ОСОБА_2 ) чи його представник про існування кримінального провадження, яке веде поліція Puesto De Azuqueca De Henares, головним є той факт, що на момент укладання договору купівлі-продажу це кримінальне провадження вже було порушено та автомобіль був оголошений в розшук.

Тому висновки судів про те, що ні продавець, ні його довірена особа, не знали і не могли знати про наявність прав третіх осіб на відчужений ними автомобіль, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про відсутність вини відповідачів у невиконанні передбаченого обов`язку встановленого статтею 659 ЦК України, що виключає наявність в їх діях складу цивільного правопорушення, є неправильними.

Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили статтю 651 ЦК України щодо встановлення істотності порушення договору. Позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, позивач не має можливості належним чином реалізовувати своє право власності: володіти, користуватись та розпоряджатись спірним автомобілем (отримувати прибуток), а тому таке порушення договору є істотним в розумінні статті 651 ЦК України. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, при наявності істотного порушення договору з боку відповідачів, в порушення статті 651 ЦК України не розірвали договір.

Суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини справи та взяли до уваги документи, які викладені іноземною мовою, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу на території Іспанії; контракт купівлі-продажу автомобіля від 22 вересня 2015 року; технічна характеристика автомобіля. Зазначені документи надані в неякісних копіях та на іноземній мові без перекладу на українську мову, що виключає можливість дослідження змісту тексту вказаних документів. Проте суди першої та апеляційної інстанцій, не маючи спеціальних знань, на підставі цих документів, встановили факти правомірності ввезення на територію України автомобіля та правомірність подальшої його реєстрації.

Таким чином, докази надані відповідачем без перекладу на українську мову, є неналежними, недопустимими, недостовірними, а тому суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно прийняли їх до розгляду та ухвалили незаконні судові рішення.

З огляду на існування об`єктивних підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» про розірвання договору купівлі-продажу, задоволенню підлягають і похідні вимоги про стягнення збитків.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Дарницького районного суду м. Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2021 року.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ТОВ «Автокредит Плюс» як суб`єкт господарювання приватного права здійснює економічну діяльність у галузі торгівлі автомобілями та автотранспортними засобами, торгівлі іншими автотранспортними засобами, роздрібної торгівлі в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для прийняття, запису, відтворення звуку й зображення, фінансового лізингу, надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), діяльності агентств нерухомості (т. 1 а. с. 36-39).

На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 27 вересня 2016 року Центром 8046, ОСОБА_2 на праві власності належав спірний автомобіль (т. 1 а. с. 18).

14 червня 2017 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, згідно з якою уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси в усіх організаціях, підприємствах, установах, незалежно від підпорядкування та форм власності, з усіх питань щодо володіння, продажу, користування та розпорядження спірним автомобілем (т. 1 а. с. 16).

15 червня 2017 року ОСОБА_1 , діючи від імені продавця ОСОБА_2 , надав свою згоду на приєднання до договору купівлі-продажу, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс» www.planetavto.com.ua. (далі - публічний договір), що підтверджується заявою про приєднання до договору купівлі-продажу (далі - заява), (т. 1 а. с. 14).

Згідно з умовами, визначеною заявою, продавець ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_1 та покупець ТОВ «Автокредит Плюс» уклали договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу, продаж якого здійснили за 587 250,00 грн.

Сторони договору погодили, що з моменту підписання продавцем даної заяви та прийняття її покупцем, покупець і продавець набувають прав та обов`язків, визначених договором та несуть відповідальність за їх невиконання (пункт 5 заяви).

За положеннями пункту 1.3 публічного договору продавець стверджує, що на момент укладення цього договору автомобіль не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено з іншими особами будь-яких договорів відчуження чи щодо користування. Треті особи не мають прав на автомобіль.

Цією ж датою сторони підписали акт приймання-передання транспортного засобу, а 16 червня 2017 року транспортний засіб був перереєстрований на позивача з присвоєнням реєстраційного номера НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 15, 19).

19 червня 2017 року позивач перерахував на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 кошти в сумі 587 250,00 грн (т. 1 а. с. 17).

Суди встановили, що ще до укладення сторонами договору-купівлі-продажу транспортного засобу, а саме: 06 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Автокредит Плюс» укладено договір фінансового лізингу № АВН0А!00000115 (т. 1 а. с. 20).

На виконання умов цього договору 16 червня 2017 року позивач передав ОСОБА_4 у платне володіння та користування спірний автомобіль (т. 1 а. с. 21, 22).

17 жовтня 2017 року при перетині ОСОБА_4 на вищевказаному автомобілі польсько-українського кордону на прикордонному посту Дорохуск (Республіка Польща) автомобіль у нього було вилучено (т. 1 а. с. 171-173).

З листа Генерального консульства України в Любліні встановлено, що автомобіль затриманий правоохоронними органами Республіки Польща у зв`язку з його розшуком компетентними органами Іспанії та станом на 06 березня 2018 року зберігався на платному паркінгу в м. Хелм в очікуванні підтвердження від компетентних органів Іспанії актуальності його розшуку та повернення потерпілому (т. 1 а. с. 23).

Згідно з отриманою від Посольства України в Королівстві Іспанія інформацією спірний транспортний засіб зареєстрований як викрадений відділом Цивільної Гвардії у м. Азукуека Де Енарес, номер справи 2/2015-001046-00003220/05-10-2015, на підставі заяви його власника ОСОБА_5 від 05 жовтня 2015 року (т. 2 а. с. 30-34).

У базах даних автоматизованої інформаційної системи МВС України та пошуковій системі «Угон» НЦБ Інтерполу інформація щодо викрадення вищевказаного автомобіля та перебування його в розшуку відсутня (т. 2 а. с. 60).

Спірний автомобіль ввезено на територію України 28 вересня 2015 року, а 03 жовтня 2015 року його зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 у встановленому законом порядку (т. 2 а. с. 63).

Підставою реєстрації автомобіля за ОСОБА_3 послужили, зокрема, контракт (договір купівлі-продажу), укладений 22 вересня 2015 року на території Іспанії між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 , реєстраційний (супровідний) документ, на підставі якого автомобіль було вивезено за межі Європейського Союзу, та митна декларація (т. 2 а. с. 53-58).

Автомобіль та реєстраційний (супровідний) документ були предметом експертного дослідження, за результатами якого експерт Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз дійшов висновку, що ідентифікаційний номер кузова автомобіля змінам не піддавався, бланк реєстраційного (супровідного) документа за своїми характеристиками відповідає аналогічним документам, що виготовляються уповноваженим органом країни походження, а реквізити та записи у ньому змінам не піддавались (т. 2 а. с. 49-52).

Згідно даних автоматизованої інформаційної системи МВС України та пошукової системи «Угон» НЦБ Інтерполу ні на час первинної реєстрації автомобіля в Україні за ОСОБА_3 , ні на час його подальших перереєстрацій за відповідачем ОСОБА_2 та за позивачем ТОВ «Автокредит Плюс», в розшуку або під арештом автомобіль не перебував.

05 жовтня 2015 року автомобіль розшукувався компетентними органами Королівства Іспанія як викрадений на підставі заяви його власника ОСОБА_5 , у зв`язку з чим і був вилучений правоохоронними органами Республіки Польща.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

З укладенням договору купівлі-продажу у кожної зі сторін виникають права та обов`язки, які становлять його зміст. Обов`язком продавця є передача майна у власність (у господарське відання або оперативне управління) покупця, а покупець набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу, покупець зобов`язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець, відповідно, має право вимагати від покупця прийняти продане майно (якщо він у цьому заінтересований) і сплатити за нього належну грошову суму.

За приписом статті 659 ЦК України продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положенням статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Такими правовими наслідками є, зокрема, розірвання договору та відшкодування збитків.

За правилом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Питання про істотність порушення повинне вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Статтею 661 ЦК України встановлено відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця. У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною п`ятою статті 653 ЦК України передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За нормою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у більшому або меншому розмірі.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи 15 червня 2017 року ОСОБА_1 , діючи від імені продавця ОСОБА_2 , надав свою згоду на приєднання до договору купівлі-продажу, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс» www.planetavto.com.ua, що підтверджується заявою про приєднання до договору купівлі-продажу. Згідно з умовами, визначеними заявою, продавець ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_1 та покупець ТОВ «Автокредит Плюс» уклали договір купівлі-продажу спірного автомобіля за 587 250, 00 грн.

Цією ж датою, сторони підписали акт приймання-передання транспортного засобу, а 16 червня 2017 року транспортний засіб був перереєстрований на позивача з присвоєнням реєстраційного номера НОМЕР_3 .

Укладаючи 15 червня 2017 року договір купівлі-продажу автомобіля, відповідачі стверджували про відсутність прав третіх осіб на вказаний автомобіль.

В Україні діє спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу та отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на нового власника.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1988 року № 1388, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1388 з подальшими змінами, встановлена єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.

Згідно з Порядком транспортні засоби підлягають державній реєстрації з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Відповідно до пункту 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Вказаний пункт визначає перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, оформлені в установленому порядку договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Суди встановили, що спірний автомобіль, було ввезено на територію України 28 вересня 2015 року, а 03 жовтня 2015 року його зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 у встановленому законом порядку. Підставою реєстрації автомобіля за ОСОБА_3 є контракт (договір купівлі-продажу), укладений 22 вересня 2015 року на території Іспанії між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 , реєстраційний (супровідний) документ, на підставі якого автомобіль було вивезено за межі Європейського Союзу, та митна декларація.

З 05 жовтня 2015 року автомобіль розшукувався компетентними органами Королівства Іспанія як викрадений на підставі заяви його власника ОСОБА_5 , у зв`язку з чим і був вилучений правоохоронними органами Республіки Польща.

Згідно даних автоматизованої інформаційної системи МВС України та пошукової системи «Угон» НЦБ Інтерполу ні на час первинної реєстрації автомобіля в Україні за ОСОБА_3 , ні на час його подальших перереєстрацій за відповідачем ОСОБА_2 та за позивачем ТОВ «Автокредит Плюс», в розшуку або під арештом автомобіль не перебував.

Виходячи з вищевикладеного, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, що сукупність встановлених судом обставин дає достатні підстави вважати, що ні продавець, ні його довірена особа, не знали і не могли знати про наявність прав третіх осіб на відчужуваний ними автомобіль, у зв`язку з чим відсутність вини відповідачів у невиконанні передбаченого статтею 659 ЦК України зобов`язання, виключає наявність в їх діях складу цивільного правопорушення, - є правильними та обґрунтованими.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки відповідачі відповідно до статті 614 ЦК України довели відсутність своєї вини у неналежному виконанні статті 659 ЦК України, тому відсутні підстави для розірвання оспорюваного договору.

Окрім цього позивач не довів, що за рішенням суду у нього було вилучено спірний автомобіль на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, що виключає в свою чергу відшкодування продавцем покупцеві завдані йому збитки.

Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження істотного порушення продавцем договору купівлі-продажу автомобіля, яке б могло бути підставою для його розірвання та заподіяння товариству збитків, а також неправомірність поведінки відповідачів, наявність шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності відповідно до статті 614 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм статей 651 659 ЦК України, та неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі № 369/6263/16-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 240/197/17, від 15 травня 2019 року в справі № 133/228/18, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справа та у справі, яка переглядається, встановлені інші фактичні обставини справи, та інші правовідносини.

У наведених постановах Верховний Суд керувався конкретними обставинами, які установили суди, та ці обставини є відмінними від обставин, що установлені у справі, яка переглядається, та у якій не встановлено істотність порушень договору, які б у розумінні частини другої статті 651 ЦК України могли бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу автомобіля.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги, поданим стороною позивача доказам, які за доводами заявника доводять наявність істотного порушення договору купівлі-продажу відповідачами, а отже і наявність підстав для його розірвання на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк