Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2019 року у справі №756/6746/16

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

місто Київ

справа № 756/6746/16-ц

провадження № 61-17594св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ЄВРОБАНК»,

третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ЄВРОБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ЄВРОБАНК» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у складі судді Белоконної І. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 у травні 2016 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ЄВРОБАНК» (далі - ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», банк) про визнання незаконним його звільнення з 18 травня 2016 року з посади заступника начальника дирекції за напрямком діяльності ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, скасування наказу ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» від 18 травня 2016 року № 115-ОС «Про звільнення ОСОБА_3.», поновлення на посаді заступника начальника дирекції за напрямком діяльності ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із розрахунку 952, 14 грн за кожен робочий день, починаючи з 19 травня 2016 року, та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він працював з 21 лютого 2011 року у ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» на посаді заступника начальника дирекції за напрямком діяльності. 19 травня 2016 року ОСОБА_3 приїхав на роботу, але змушений був звернутись до лікаря через погане самопочуття, після обстеження йому видано листок непрацездатності, про що він повідомив свого безпосереднього керівника та начальника дирекції з персоналу. 20 травня 2016 року позивачу стало відомо від співробітників банку, що його звільнено 18 травня 2016 року за прогул. Звільнення він вважає незаконним, оскільки 18 травня 2016 року перебував на роботі, акт про його відсутність на роботі не відповідає дійсності.

Правовими підставами позову ОСОБА_3 зазначив положення статей 149, 235, 237-1 КЗпП України, статей 15, 16, 23 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» заперечувало проти позову, зазначило, що звільнення ОСОБА_3 здійснено із дотриманням вимог законодавства України, відсутні правові підстави для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, судом визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника дирекції за напрямком діяльності ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» за прогул без повноважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 18 травня 2016 року на підставі наказу від 18 травня 2016 року №115-ОС; скасовано наказ ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» від 18 травня 2016 року № 115-ОС про звільнення з роботи ОСОБА_3; поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника дирекції за напрямком діяльності ПАТ КБ «ЄВРОБАНК»; стягнуто з ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня до 24 листопада 2016 року в розмірі 74 729, 16 грн; стягнуто з ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 1 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до змісту функціональних обов'язків ОСОБА_3 встановлено можливість виконання своїх обов'язків не лише на робочому місці, але і на території підприємства та поза його межами. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції вважав, що банк не надав пояснень щодо того, яким чином встановлювалась відсутність працівника на роботі під час складання відповідних актів. Надані відповідачем документи, як докази у справі, за висновками суду першої інстанції містять неузгоджену між собою інформацію. Наказ про звільнення не містить інформацію про дату або період прогулу, що, за висновком суду, є також порушенням трудового законодавства. Доводи відповідача про неможливість поновлення працівника на роботі у зв'язку зі скороченням штату та проведенням ліквідаційної процедури банку відхилені судом першої інстанції, оскільки на день ухвалення судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов'язок поновлення на роботі, є підприємство, незважаючи на те, чи почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов'язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб'єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України. У зв'язку із встановленням обґрунтованості вимог про визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі, суд також задовольнив вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року змінено та визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 156 126, 56 грн; змінено рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року в частині негайного виконання та визначено розмір середнього заробітку за один місяць в сумі 24 838, 38 грн. Здійснено перерозподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та навів посилання на положення статей 149, 235, 237-1 КЗпП України, статей 15, 16, 23 ЦК України, постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Разом з тим суд першої інстанції помилково під час обчислення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, обмежився даними, що містились в копії розрахункового листа за травень 2016 року. До суду апеляційної інстанції відповідач надав довідку щодо розміру виплат, які були здійснені позивачу з січня 2016 року до дня звільнення. Відповідно до наданої довідки середньоденний заробіток позивача становив 1 182, 78 грн. Тому на користь позивача за висновками апеляційного суду підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 156 126, 96 грн, а також середній заробіток за один місяць у розмірі 24 838, 38 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» просило скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами неправильно застосовано правила статті 240-1 КЗпП України, оскільки поновлення позивача на попередній роботі є неможливим внаслідок скорочення штату та здійснення процедури ліквідації банку. Додатково заявник зазначив, що відповідно до правил частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку. Відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено черговість та порядок задоволення вимог кредиторів банку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на переконання заявника суперечать згаданій нормі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив касаційну скаргу банку відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Позивач зазначає, що правила статті 240-1 КЗпП України застосовуються лише до вже ліквідованих підприємств, а не тих, які перебувають в стадії ліквідації. Посилання на частину п'яту статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» також є помилковим, оскільки обмеження, передбачені цією нормою права, не застосовуються до зобов'язань банку щодо виплати заробітної плати. Доводи про неможливість стягнення з банку на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також є необґрунтованими, оскільки також не стосуються трудових спорів.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 17 квітня 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 лютого 2011 року наказом № 34-ОС ОСОБА_3 прийнятий на роботу до ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» в департамент середнього та малого бізнесу на посаду заступника начальника управління продажу продуктів середнього та малого бізнесу.

18 травня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади заступника начальника дирекції за напрямком діяльності ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 18 травня 2016 року № 115-ОС «Про звільнення ОСОБА_3.».

Згідно з табелем обліку використання робочого часу за травень 2016 року ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» в графі «Прогули» навпроти прізвища ОСОБА_3 також відсутня відповідна інформація.

Відповідно до пункту 1.6 посадової інструкції ОСОБА_3 є працівником з ненормованим робочим днем. Відповідно до пунктів 2.10 та 2.11 посадової інструкції до функціональних обов'язків ОСОБА_3 віднесено залучення юридичних і фізичних осіб на обслуговування до банку, аналіз та розширення клієнтської бази банку. Відповідно до пункту 3.4. посадової інструкції працівник має право самостійно організовувати свою роботу таким чином, щоб вирішувати питання, які відносяться до його функціональних обов'язків.

Позивачем також надано суду письмові докази, які підтверджують його перебування на підприємстві в години, які зазначені в акті про відсутність на роботі.

Факт перебування ОСОБА_3 на роботі 12, 17 та 18 травня 2016 року в час, про який зазначено в актах як час відсутності, підтверджено також показами свідків.

Суди встановили, що підставою для ухвалення наказу з пояснень представника банку стали акти про відсутність ОСОБА_3 на роботі 12, 17 та 18 травня 2016 року та доповідна записка з підписами керівника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без зазначення дати складання. Наказ про звільнення не містить інформацію про дату або період прогулу.

У зазначених актах про відсутність на роботі відсутній підпис про ознайомлення з ним ОСОБА_3 Щодо причини відсутності підпису та факту ознайомлення ОСОБА_3 з актами представник банку пояснень не надала.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що 12, 17 та 18 травня 2016 року знаходився на роботі, в звичайному режимі виконував посадові обов'язки, а з 19 травня 2016 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю йому відкрито листок непрацездатності. 20 травня 2016 року від співробітників дізнався, що керівництво готує документи на його звільнення. Про складання актів про відсутність на роботі та ознайомлення з їх змістом його не повідомляли.

Лист-повідомлення з наказом про звільнення надіслано на адресу проживання ОСОБА_3 20 травня 2016 року за вихідним № 01-5/1373/1, про що свідчить штамп відправленої кореспонденції на конверті та містить інформацію про прогул позивача лише 18 травня 2016 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що такі зводяться виключно до неможливості поновлення працівника на займаній посаді у зв'язку зі скороченням штату внаслідок запровадження процедури ліквідації банку та неможливості виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки така вимога, на переконання заявника, суперечить правилам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо поновлення на роботі

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі, суди встановили, що банк не ліквідовано. Відповідно до частини другої статті 104 ЦК України та частини другої статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних

осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Зважаючи на наведене, якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов'язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов'язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб'єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України.

При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до правил статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Враховуючи, що на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій у ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» розпочато процедуру ліквідації банку на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 серпня 2016 року № 1523, до спірних правовідносин мають застосовуватись у системному зв'язку положення КЗпП України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Початок процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду унеможливлює стягнення працівником гарантованих на випадок звільнення сум в інший спосіб, аніж шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення грошових вимог щодо заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

У справі, що переглядається, зобов'язання щодо сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу перед позивачем виникли після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ КБ «ЄВРОБАНКУ» у зв'язку з його поновленням на роботі.

Порядок задоволення вимог кредиторів після початку процедури ліквідації банку врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Законом передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку повноваження органів управління банку здійснює, зокрема, уповноважена особа Фонду (пункт 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Оскільки на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій у ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» вже розпочато процедуру ліквідації, стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим.

Відповідно до наведених правил Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до реєстру акцептованих вимог. Включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів є підставою для їх задоволення за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.

Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача і початок процедури його ліквідації як юридичної особи зумовили настання для позивача таких правових наслідків, коли початок процедури ліквідації відповідача унеможливив стягнення з банку належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними; правила Закону у питаннях регулювання спірних правовідносин мають пріоритетний характер у порівнянні з нормами інших нормативних актів України.

Такого ж висновку щодо застосування норм матеріального права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 127/10129/17, від 13 березня 2018 року в справі № 910/23398/16 та від 22 серпня 2018 року в справі № 559/1777/15-ц.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди не узгоджуються зі спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про неможливість задоволення вимог звільненому під час ліквідації банку працівнику в інший спосіб, ніж передбачено цим Законом.

Такий же правовий висновок щодо застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України у системному взаємозв'язку із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц

(провадження № 61-8798св18).

За таких обставин, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема правил статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Верховний Суд зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому Верховний Суд зробив висновок про залишення в цій частині оскаржуваних судових рішень без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ЄВРОБАНК» задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ЄВРОБАНК» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик