Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №644/2122/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 644/2122/17

провадження № 61-26752св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 червня 2017 року у складі судді Сітало А. К. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І. О. (далі - приватний нотаріус Харківського МНО) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 03 листопада 2005 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір № 835/2-40/1/5-184, відповідно до умов якого вона отримала кредит на споживчі цілі в сумі 27 600,00 доларів США. На забезпечення виконання взятих зобов'язань за кредитним договором 03 листопада 2005 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений іпотечний договір № 825/4-40/9/5-252, відповідно до умов якого вона передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. 05 лютого 2016 року приватним нотаріусом Харківського МНО Ємцем І. О. вчинений виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 446, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири, нотаріус запропонував задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту, які станом на 06 жовтня 2015 року складали 437 189,52 грн, а також стягнути витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 3 000,00 грн.

Позивач вказує, що приватним нотаріусом вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: приписів статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» , частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Жодного повідомлення (письмової вимоги) про усунення порушень основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору нею отримано не було. Доказів існуючої заборгованість не надано. Також не надано нотаріусу встановлений законодавством перелік документів, які б підтверджували безспірність заборгованості. На цей час між сторонами наявний спір щодо суми боргу. Приватним нотаріусом безспірність суми боргу не була перевірена. Ані відповідачем, ані нотаріусом письмово не узгоджено з позивачем спірну суму заборгованості для вчинення виконавчого напису нотаріуса у безспірному порядку. Нотаріус вчинив напис на договорі, який не встановлює заборгованість.

Крім того, нотаріусом плата за вчинення виконавчого напису стягнута самостійно. Також позивач зазначила, що нотаріус вчинив виконавчий напис щодо майна, на яке не може бути примусово звернуто стягнення в силу положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Враховуючи наведене, позивач просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 05 лютого 2016 року № 446, вчинений приватним нотаріусом Харківського МНО Ємцем І. О. на договорі іпотеки від 03 листопада 2005 року № 825/4-40/9/5-252, укладеному між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом дотримані вимоги чинного законодавства, зокрема встановлено, що банк надав нотаріусу всі необхідні документи, передбачені переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. Також підтверджено факт направлення іпотекодавцю досудової вимоги про усунення порушення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та справу направити на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що в судовому засіданні в апеляційній інстанції від імені відповідача виступала особа, яка назвала себе представником останнього, однак жодних документів на підтвердження своїх повноважень не надала, при цьому апеляційний суд не вчинив жодних дій щодо встановлення зазначеної особи та перевірки його повноважень. Вимога про усунення порушення була направлена не за іпотечною адресою, яка знаходиться у м. Харкові та де і проживає позивач, а за адресою: АДРЕСА_2, яка є небезпечно близькою до зони АТО, у зв'язку з чим вона була змушена виїхати до м. Харкова. При цьому направлення конверта за зазначеною адресою ще не є доказом того, що була направлена саме вимога, як того вимагає законодавство, а не будь-яка інша кореспонденція. Факт повідомлення позивача повинен був довести саме відповідач, оскільки він поклав його в основу своїх заперечень. Отже, судами порушені норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суди, встановивши факт порушення нотаріусом законодавства, не застосували відповідні норми матеріального права, згідно з якими порушення процедури вчинення нотаріальної дії має наслідком недійсність такої дії (принаймні в частині). Нотаріус незаконно здійснив виконавчий напис на іпотечному договорі, оскільки сума стягнення згідно із виконавчим написом не є безспірною та не відповідає дійсності та підтверджена відповідачем документами первинної бухгалтерської документації. У виконавчому написі приватний нотаріус вказав, що пропонує стягнути з позивача витрати за здійснення виконавчого напису, але відповідач цього в заяві не просив, а також не надав доказів про її сплату, отже, нотаріус самостійно вирішив її стягнути.

У листопаді 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ «Укрсоцбанк» на касаційну скаргу, згідно з якими представник банку просив касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 03 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір № 835/2-40/1/5-184, відповідно до умов якого позивач отримала кредит на споживчі цілі в сумі 27 600,00 доларів США зі сплатою 13,25 % річних за користування кредитом строком до 02 листопада 2020 року.

На забезпечення виконання взятих зобов'язань за кредитним договором, 03 листопада 2005 року між цими ж сторонами укладений іпотечний договір № 825/4-40/9/5-252, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. Вартість предмета іпотеки за погодженням сторін становить 174 225,00 грн, що еквівалентно 34 500,00 доларів США.

Боржник порушила взяті на себе договірні зобов'язання щодо погашення суми кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.

27 жовтня 2015 року банк за зазначеною у договорі іпотеки адресою направив на ім'я ОСОБА_3 письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, яка повернулася до банку як невручена із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

05 лютого 2016 року приватним нотаріусом Харківського МНО Ємцем І. О. вчинений виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 446, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири, нотаріус запропонував задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту, які станом на 06 жовтня 2015 року складали 437 189,52 грн, а також стягнути витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 3 000,00 грн, а всього 440 189,52 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України, якими, зокрема, є Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, а боржник має право надавати нотаріусу свої заперечення з приводу заборгованості у відповідь на повідомлення іпотекодержателя про усунення порушень.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Укладаючи договір іпотеки від 03 листопада 2015 року, сторони у пункті 4.1 договору погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, при цьому пунктом 6.2 договору іпотеки сторони встановили, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Тобто, укладаючи договір іпотеки, сторони визначили, яким чином надсилаються письмові повідомлення та коли вони вважаються отриманими.

На підтвердження направлення ОСОБА_3 досудової вимоги від 27 жовтня 2015 року відповідач надав копію зазначеної вимоги, яка була направлена за вказаною в іпотечному договорі адресою, копію рекомендованого повідомлення та копію конверта з датою поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача, із відміткою про повернення поштового відправлення з причини «закінчення терміну зберігання», тобто повідомлення вважається надісланим.

Позивач не повідомляла іпотекодержателя про зміну місця проживання чи перебування, при тому, що умовою п. 6.2 договору іпотеки передбачено, що надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання здійснюється за адресою, зазначеною у договорі: АДРЕСА_2.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що вимога про усунення порушення була направлена не за іпотечною адресою, яка знаходиться у м. Харкові та де і проживає позивач, а за адресою: АДРЕСА_2, є безпідставними, оскільки позивач не могла не розуміти, що змінюючи місце проживання та не повідомляючи про це відповідача, останній буде позбавлений можливості направляти повідомлення на дійсну адресу її проживання. Направлення вимог про усунення порушень за адресою іпотечної квартири умовами договору не передбачено.

Позивач заперечуючи факт безспірності заборгованості за кредитним договором, в рахунок відшкодування якої нотаріусом вчинений оспорюваний виконавчий напис, не надала суду документів, які спростовують такий розмір заборгованості.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки оскаржуваний виконавчий напис вчинений згідно із вимогами чинного законодавства, його складання не суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства і підстави для визнання його незаконним та таким, що не підлягає до виконання, відсутні, при цьому, звертаючись до нотаріуса за видачею відповідного виконавчого напису, банк надав необхідні документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. Крім того, банк належним чином виконав умови договору щодо направлення на адресу позивача досудової вимоги про усунення порушення, при цьому позивач, оспорюючи виконавчий напис з підстав того, що заборгованість за кредитним договором, в рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, не є безспірною, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження цього, або доказів наявності на момент вчинення виконавчого напису судового спору з цього приводу.

Доводи касаційної скарги про те, що в судовому засіданні в апеляційній інстанції від імені відповідача виступала особа, яка не надала жодних документів на підтвердження своїх повноважень, а апеляційний суд не вчинив жодних дій щодо встановлення зазначеної особи, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться заперечення ПАТ «Укрсоцбанк», подані представником Августовою М. В. (копія довіреності додана до письмових заперечень).

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку, а переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікіджевського районного суду м. Харкова від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик