Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №425/187/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 425/187/17

провадження № 61-30363св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач -відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Рубіжанської міської ради Луганської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області, у складі судді Коваленка Д. С., від 16 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області, у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Дронської І. О., від 13 липня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року (після того, якухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 січня 2017 року провадження в адміністративній справі № 425/377/16-а за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Рубіжному Луганської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії було закрито) ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області (далі - відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - виконавчий комітет Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання незаконним та скасування рішення, про зобов'язання вчинити певні дії, про стягнення заборгованості по щомісячним страховим виплатам.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він у зв'язку з професійним захворюванням з 01 грудня 2005 року знаходився на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровську Луганської області (далі - відділення Фонду в м. Кіровську Луганської області) та отримував щомісячну страхову виплату у зв'язку з частковою втратою професійної працездатності. 3 05 грудня 2012 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивачу була призначена 3 група інвалідності, а з листопада 2014 року 3 група інвалідності йому призначена довічно.

Позивач зазначив, що з серпня 2014 року він був змушений покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту та оселитися в м. Рубіжному Луганської області, стати на облік до відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області, яке продовжувало щомісячну страхову виплату, раніше йому призначену, на картковий рахунок № НОМЕР_2, відкритий у AT «Ощадбанк». Постановою від 07 вересня 2016 року відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області припинило позивачу виплату щомісячної страхової виплати на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Позивач вказав, що постанова від 07 вересня 2016 року про припинення страхової виплати на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08 липня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо нього підлягає скасуванню. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності. Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Соціальне страхування здійснюється за принципами законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування. Постанова Кабінету Міністрів України № 365 від 08 липня 2016 року не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Позивач послався на те, що його право на отримання щомісячної страхової виплати у зв'язку з частковою втратою професійної працездатності не може пов'язуватися з тим фактом, що він є внутрішньо переміщеною особою. Вважає, що постанова Кабінету Міністрів України № 365 від 08 липня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не підлягає застосуванню до спірних відносин, як така, що суперечить Конституції України та порушує принцип верховенства права. Постанова від 07 вересня 2016 року відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області, винесена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 липня 2016 року № 365, яка суперечить Конституції України, є незаконною і підлягає скасуванню.

Відповідач з 01 вересня 2016 року не визнає право позивача на отримання щомісячних страхових виплат. Остання виплачена відповідачем страхова виплата у серпні 2016 року складала 2 200 грн.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконною та скасувати постанову відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області від 07 вересня 2016 року про припинення позивачу щомісячної страхової виплати. Зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати з 01 вересня 2016 року. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з вересня 2016 року по січень 2017 року у сумі 11 тис. грн. Допустити до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. У визнанні незаконними постанов відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області від 07 вересня 2016 року про припинення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати в розмірі 1 811, 41 грн з 01 вересня 2016 року та про припинення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати в розмірі 366, 32 грн з 01 вересня 2016 року, відмовлено. Скасовано постанови відділення Фонду в місті Рубіжному Луганської області від 07 вересня 2016 року про припинення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати у розмірі 1 811, 41 грн з 01 вересня 2016 року, від 07 вересня 2016 року про припинення ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати у розмірі 366, 32 грн з 01 вересня 2016 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 710, 82 грн у якості боргу по виплаті щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року. У стягненні виплат у більшому розмірі і періоді відмовлено. Допущено рішення до негайного виконання в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 боргу по виплаті щомісячної страхової виплати за 1 місяць вересень 2016 року у розмірі 2 177, 73 грн. У зобов'язанні відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_3 щомісячної страхової виплати з 01 вересня 2016 року відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача в частині скасування постанов відповідача від 07 вересня 2016 року про припинення страхових виплат у розмірі 1 811, 41 грн та у розмірі 366, 32 грн, стягнення заборгованості за період з 01 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 8 710, 31 грн підлягають задоволенню, оскільки порушено право позивача на мирне володіння своїм майном. Позбавлення позивача його щомісячних страхових виплат, на які він мав право у період з 01 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 2 177, 73 грн, щомісячно, було несумісним з гарантіями права на мирне володіння своїм майном, що закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому постанови відповідача від 07 вересня 2016 року, на підставі яких позивача було позбавлено таких виплат, є неправомірними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області задоволено частково. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 травня 2017 року в оскаржуваних частинах змінено. Скасовано рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про скасування постанов про припинення страхових виплат, стягнення заборгованості по страховим виплатам та судового збору та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язанням відновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат з 01 вересня 2016 року і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області від 07 вересня 2016 року про припинення виплати ОСОБА_3 страхової виплати у розмірі 1 811, 41 грн та у розмірі 366, 32 грн. Зобов'язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області відновити ОСОБА_3 нарахування та виплату щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності у розмірі 1 811, 41 грн та у розмірі 366, 32 грн з 01 вересня 2016 року. У задоволені заявлених вимог про стягнення заборгованості ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено такої підстави припинення страхової виплати як рішення комісії виконавчого комітету міської ради про припинення соціальної виплати. Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог позивача в частині зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат позивачу, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що такий спосіб захисту порушеного права є ширшим ніж зміст порушеного права і значно ширшим за наслідки, які спричиненні його порушенням, а також, що такий спосіб створює безпідставний, нічим не обмежений у часі обов'язок відповідача провадити виплату щомісячних страхових виплат, право на отримання яких у майбутньому позивач може і втратити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2017 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 13 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 27 Основ законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено виключного переліку підстав припинення страхових виплат. Особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення не було враховано той факт, що саме спеціальним законом України, який регулює умови здійснення страхових виплат, встановлені певні особливості проведення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам. Безспірною умовою для одержання страхової виплати є обов'язок позивача переміститися в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - виконавчий комітет Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання незаконним та скасування рішення, про зобов'язання вчинити певні дії, про стягнення заборгованості по щомісячним страховим виплатам призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 працював у Державному відкритому акціонерному товаристві шахта імені С.М. Кірова Державної холдингової компанії «Луганськвугілля» та внаслідок нещасних випадків, які стались із ним 09 грудня 1998 року та 23 грудня 2005 року на виробництві, під час виконання своїх трудових обов'язків, отримав трудове каліцтво.

Згідно даних довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 05 грудня 2012 року ОСОБА_3 була встановлена 3 група інвалідності з 08 листопада 2012 року у зв'язку із професійним захворюванням.

Відповідно до довідки від 21 листопада 2014 року № 917000898 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_3 постійно проживав у АДРЕСА_2 і перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_1.

16 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відділення Фонду у м. Рубіжному Луганської області із заявою, якою просив тимчасово продовжити раніше призначену йому страхову виплату у зв'язку із нещасними випадками на виробництві.

Заявою від 18 вересня 2014 року позивач просив належні йому суми виплат перераховувати на його поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ТВБВ № 10012/021 філії Луганської обласного управління АТ «Ощадбанк».

Згідно постанови відділення Фонду у м. Рубіжному Луганської області від 06 жовтня 2014 року ОСОБА_3 (як потерпілому, що перебуває на обліку з 01 квітня 2001 року і має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво, що сталось 23 грудня 2005 року) продовжена виплата раніше призначеної щомісячної страхової суми у розмірі 1 678, 78 грн, у зв'язку із втратою працездатності на 40 %.

Згідно постанови відділення Фонду у м. Рубіжному Луганської області від 08 жовтня 2014 року позивачу (як потерпілому, що перебуває на обліку з 01 квітня 2001 року і має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво, що сталось 09 грудня 1998 року) була продовжена виплата раніше призначеної щомісячної страхової суми у розмірі 339, 50 грн, у зв'язку із втратою працездатності на 10 % у період з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року (а. с. 112).

Відповідно до довідки від 21 листопада 2014 року № 917000898 позивач був взятий на облік, як особа яка перемістилась з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) з міста Кіровськ Луганської області в місто Рубіжне за адресою: АДРЕСА_1.

Також, у цей же день, ОСОБА_3 був узятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, яка має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_2, а фактичне місце проживання у АДРЕСА_1.

У період з листопада 2014 року по червень 2016 року позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо продовження здійснення йому щомісячної страхової виплати, а відповідач приймав постанови про продовження щомісячної страхової виплати, при цьому декілька разів корегуючи її розмір, що підтверджується матеріалами справи. Останнього разу із такою заявою позивач звернувся 08 червня 2016 року, а відповідач постановами від 08 червня 2016 року продовжив йому виплату страхових платежів по 31 грудня 2016 року. Судом встановлено, що загальна сума щомісячної страхової виплати, яку ОСОБА_3 продовжив отримувати з 01 липня 2016 року, склала 2 177, 73 грн, з яких 366, 32 грн це страхова виплата у зв'язку із втратою працездатності на рівні 10 % через виробничу травму, що мала місце 09 грудня 1998 року, а 1 811, 41 грн це страхова виплата у зв'язку із втратою працездатності на рівні 40 % через професійне захворювання, що мало місце 23 грудня 2005 року.

Рішенням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області № 227 від 05 липня 2016 року була створена комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Комісія виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області, вважаючи, що фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_3, як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_1, при перевірці не було підтверджено, прийняла рішення № 9 від 07 вересня 2016 року про припинення ОСОБА_3 соціальних виплат.

На підставі вказаного рішення відповідач прийняв рішення у формі двох постанов про припинення виплати ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року страхової щомісячної виплати у розмірі 366, 32 грн і страхової виплати у розмірі 1 811, 41 грн.

ОСОБА_3 24 вересня 2016 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про причини припинення страхових виплат з вересня 2016 року.

Відповідачем було повідомлено позивача про припинення страхових виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та згідно протоколу № 9 від 07 вересня 2016 року, рішення комісії виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області.

04 листопада 2016 року ОСОБА_3 знову звернувся із заявою до відповідача про відновлення нарахування та виплату страхових платежів, вважаючи, що припинення цих виплат є неправомірним, однак отримав відмову. Також судами встановлено, що 28 листопада 2016 року управління праці та соціального захисту населення скасувало дію довідки ОСОБА_3, видану йому, як внутрішньо переміщеній особі.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з підпунктом «в» пункту 1 частини першої статті 21, статті 28 Закону № 1105-XIV (у редакції до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 16 Закону № 1105-XIV застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом

Статтею 47 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду. Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду.

За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Призначення та сплата страхових виплат потерпілим на виробництві внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 20 від 11 грудня 2014 року, затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції.

Наведеним Порядком передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за фактичним місцем проживання (перебування).

Здійснення страхових виплат, у тому числі заборгованості із страхових виплат, здійснюється особам, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися, переміщені з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, за їх фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону № 1706-VII).

Відповідно до частини першої та другої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону № 1706?VII).

Статтею 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Судами встановлено, що відділення Фонду в м. Рубіжному Луганської області припинило виплату позивачу страхових виплат згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 9 від 07 вересня 2016 року, яке було прийнято на підставі акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї від 26 серпня 2016 року, що був складений спеціалістами управління соціального захисту населення Рубіжанської міської ради відповідно до вимог Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання (перебування), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року.

Підстави припинення страхових виплат визначаються статтею 27 Основ законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року, згідно з якою виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Підстави припинення страхових виплат також встановлені спеціальним Законом, а саме: статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, врахувавши вищезазначені норми матеріального права, зокрема положення статті 46 Конституції України, статті 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», дійшов обґрунтованого висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України, а тому припинення виплат страхових сум позивачу, як внутрішньо переміщеній особі у зв'язку із відсутністю у місці проживання, безпосередньо порушує його конституційні права на такі виплати.

Як встановлено судами, позивач перемістився із м. Кіровськ до м. Рубіжне Луганської області і його права як внутрішньо переміщеної особи захищено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 -XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися із тимчасово окупованої території, території проведення АТО) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що органи влади не надали обґрунтування позбавлення права заявника на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, що було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, ? статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункти 51-54).

Україна від зобов'язань, визначених статями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, гарантованих законом.

Вказаний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18).

Постановами від 07 вересня 2016 року ОСОБА_3 припинено виплату щомісячної грошової суми у зв'язку із втратою професійної працездатності в розмірі 1811, 41 грн та страхову виплату у розмірі 366, 32 грн на підставі рішення комісії № 9 від 07 вересня 2016 року.

Враховуючи визначені статтею 14 Закону № 1706-VII права внутрішньо переміщених осіб, апеляційним судом зроблено правильний висновок про те, що статтею 46 Закону № 1105 -XIV не передбачено такої підстави припинення страхової виплати як рішення комісії виконавчого комітету міської ради про припинення соціальної виплати у зв'язку із непідтвердженням фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки апеляційний суд правильно застосував до даних правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Апеляційний суд дійшов по суті обґрунтованого висновку про необхідність поновлення порушених прав заявника та часткове задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Рубіжному Луганської області залишити без задоволення.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської від 16 травня 2017 року, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду Луганської області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк