Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №444/2503/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 444/2503/17

провадження № 61-14767св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

заявник (боржник)- ОСОБА_1 ;

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любов Володимирівна;

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ;

представник заінтересованої особи- адвокат Лазор Андрій Олегович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 25 червня 2024 рокуу складі судді Олещук М. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 рокуу складі колегії

суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора Андрія Олеговича,

на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, ухваленому у тому самому складі,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. перебуває виконавче провадження

№ НОМЕР_6 з виконання виконавчого листа № 444/2503/17, виданого від 12 серпня 2022 року Жовківським районним судом Львівської області про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1 326 054,76 грн та 477 379,69 грн процентів за користування грошовими коштами.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 16 серпня 2022 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти рахунках, що будуть відкриті після прийняття постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, що йому належать.

Заявник зазначав, що він бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Заробітна плата, яку він отримує за службу у Збройних силах України, надходить йому на банківський рахунок НОМЕР_1 , який відкритий у Акціонерному товаристві комерційного банку «ПриватБанк».

19 лютого 2024 року через засоби електронної пошти він направив приватному виконавцю заяву про скасування арешту зазначеного банківського рахунку, на який йому надходить заробітна плата. Проте, листом від 22 лютого 2024 року приватний виконавець Ільчишин Л. В. відмовила у скасуванні постанови про накладення арешту на його банківський рахунок через те, що на цей рахунок можуть надходити й інші кошти, крім заробітної плати.

28 лютого 2024 року він повторно звернувся до приватного виконавця із заявою,

в якій просив скасувати арешт грошових коштів, що знаходяться на рахунку та

є його заробітною платою, надавши відповідні докази.

Приватний виконавець Ільчишин Л. В. надіслала йому лист від 21 березня

2024року, в якому повідомила про те, що заява про скасування арешту грошових коштів задоволенню не підлягає, так як постановою від 17 березня 2023 року визначено поточний рахунок для здійснення видаткових операцій у розмірі

2 мінімальних заробітних плат, яку направлено у банк для виконання.

Заявник вважав, що приватний виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами; організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для нього та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, приватний виконавець не мав права накладати арешт на всю заробітну плату, з якої може стягувати виключно 20 %.

ОСОБА_1 вказував, що жодних грошових коштів зі свого банківського рахунку він зняти чи перерахувати не може, оскільки всі його рахунки заблоковані повністю, без будь-якої можливості здійснити видаткові операції. Вважав, що визначення такого рахунку для здійснення видаткових операцій жодним чином не впливає на неправомірність дій приватного виконавця щодо накладення арешту на всю заробітну плату.

Крім того, 23 квітня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Ільчишина Л. В. на підставі платіжної інструкції № 60459674 від 22 квітня 2024 року стягнула з його банківського рахунку заробітну плату у розмірі

388 993,06 грн, яку він не міг до цього зняти через накладення арешту. Тобто, приватний виконавець стягнула всю його заробітну плату, яку він отримав за службу у Збройних силах України та у користуванні якою був обмежений через накладення арешту на ці кошти.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , уточнивши скаргу, просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. щодо не скасування арешту його заробітної плати, яка знаходиться та надходить на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_1 , що відкритий у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк»;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. скасувати арешт грошових коштів, які є його заробітною платою, що знаходяться на рахунку IBAN: НОМЕР_1 у Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»;

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу

Львівської області Ільчишин Л. В щодо стягнення з рахунку IBAN:

НОМЕР_1 у Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк», відкритого на його ім`я, грошових коштів у вигляді заробітної плати

у розмірі 388 993, 06 грн;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. повернути йому грошові кошти у розмірі 388 993,06 грн, які стягнуті з банківського рахунку IBAN: НОМЕР_1 у Акціонерному товаристві комерційного банку «ПриватБанк».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 25 червня 2024 року

у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області

Ільчишиною Л. В. не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до частини третьої статті 52 цього закону саме на банк покладено обов`язок перевірити статус коштів і рахунки, на якому вони знаходяться. У разі їх знаходження на рахунку, то на кошти, на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання. Рахунок заявника, на який накладено арешт, не є рахунком із спеціальним режимом використання, заявником не доведено неправомірність дій та бездіяльність приватного виконавця.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 25 червня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк, приймаючи до виконання постанову приватного виконавця про арешт коштів у виконавчому провадженні, не визнав відповідний рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати на них стягнення. Також банк

не повідомив приватного виконавця про цільове призначення рахунку та

не повернув постанову виконавця без виконання у частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Крім того, постановою приватного виконавця визначено поточний рахунок

НОМЕР_1 боржника, відкритий в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», для здійснення видаткових операцій на суму

у розмірі, що протягом одного календарного місця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року. Тобто приватний виконавець фактично задовольнив заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Савчака Я. О., у частині визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій та дозволу користуватися коштами у межах 13 400 грн щомісячно. За таких обставин, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Ільчишина Л. В. діяла у межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора А. О., про стягнення судових витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відмовлено.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Лазорем А. О., не надано належних доказів

на підтвердження доводів понесення судових витрат його довірителем, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про стягнення судових витрат, пов`язаних

з оплатою правової допомоги.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його скарги.

У касаційній скарзі та доповненні до касаційної скарги представник ОСОБА_2 - адвокат Лазор А. О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про стягнення судових витрат за надання правової допомоги.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора А. О., з підстав, передбачених абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В., стягувач - ОСОБА_2 ,призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Приватний виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі

не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, відповідно до частини другої та третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Приватний виконавець Ільчишин Л. В. повинна була скасувати арешт, накладений на заробітну плату, та здійснювати відрахування з неї у розмірі 20 %, отримавши від боржника доказати про те, що арештовані кошти є його заробітною платою.

Оскільки на заробітну плату боржника накладено арешт, то він не має можливості розпорядитися нею. Заявник довів, подавши докази того, що рахунок боржника має спеціальний режим використання і кошти, які на ньому розміщені, є саме коштами, що складають заробітну плату, проте зазначеним доказам судами не було надано оцінки. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Касаційна скарга та доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора А. О., мотивовані тим, що при прийнятті додаткової постанови суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, які підлягають застосуванню, не дослідив усі наявні у справі докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу, не надав їм належної оцінки, у зв`язку дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що надано належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора А. О., подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованними, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому відсутні підстави про задоволення скарги ОСОБА_1 .

У грудні 2024 року від приватного виконавеця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. подано відзив, в якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуваня судові рішення - без змін, так як її дії при зверненні стягнення коштів з рахунку скаржника є правомірними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 05 травня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики від 20 вересня 2016 року у розмірі 1 326 054,70 грн, проценти за користування грошовими

коштами -477 379,69 грн (справа № 444/2503/17) (том 1, а. с. 66).

Представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Лазор А. О., звернувся із виконавчим листом, виданим 07 червня 2022 року Жовківським районним судом Львівської області, до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В., а також просив накласти арешт на майно та кошти боржника ОСОБА_1 (том 1, а. с. 65).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 16 серпня 2022 року відкрито виконавче провадження

№ НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики від 20 вересня 2016 року у розмір

1 326 054,70 грн та процентів за користування грошовими коштами - 477 379,69 грн

(том 1, а. с. 68).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 16 серпня 2022 року визначено для ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди (том 1, а. с. 70, 72).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 16 серпня 2022 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 (том 1, а. с. 83).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 16 серпня 2022 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику - ОСОБА_1 (том 1, а. с. 81).

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. направлено постанову про арешт коштів боржника стягувачу та боржнику, а також до банківських установ та отримано відповіді із банківських установ

(том 1, а. с. 78-82, 87-122).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 11 травня 2023 року описано та накладено арешт майна (коштів) боржника - ОСОБА_1 на транспортний засіб Volkswagen Т4 вантажний,

1999 року виробництва, VIN/номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , колір білий (том 1, а. с. 149-150).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 22 травня 2023 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Машталір А. І. для надання письмового звіту щодо визначення вартості рухомого майна (том 1, а. с. 151). Згідно із висновком вказаного суб`єкта оціночної діяльності від 06 липня 2023 року ринкова вартість об`єкта оцінки становить 281 500 грн (том 1, а. с. 152).

За результатами електронних торгів продажу зазначеного вище транспортного засобу, такі торги тричі не відбулись, що підтверджується відповідними протоколами (том 1, а. с. 154-156).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 23 жовтня 2023 року передано стягувачу - ОСОБА_2 транспортний засіб Volkswagen Т4 вантажний, 1999 року виробництва, VIN/номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , колір білий, що належить боржникові - ОСОБА_1 , на загальну суму 140 750 грн у рахунок погашення боргу (том 1, а. с. 160-161).

18 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савчак Я. О., звернувся до приватного виконавця Ільчишин Л. В. із заявою, в якій просив скасувати арешт, накладений на рахунок боржника, що призначений для нарахування заробітної плати, а у випадку неможливості такого зняття, визначити цей поточний рахунок у банку для здійснення видаткових операцій та дозволити користуватися коштами

у межах 13 400 грн щомісячно (том 1, а. с. 164-165).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 19 липня 2023 року визначено поточний рахунок для здійснення видаткових операцій НОМЕР_1 , відкритий в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», для здійснення видаткових операцій на суму у розмірі, що протягом одного календарного місця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року (том 1, а. с. 172).

21 липня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. направила відповідь представникові боржника ОСОБА_1 - адвокату Савчаку Я. О., в якій повідомила, що зазначений рахунок з кодом 2620 використовується не лише для зарахування заробітної плати, оскільки на такий рахунок можуть надходити будь-які виплати (перекази). Відповідно до

статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» банк зобов`язаний визначати статус рахунку та можливість накладення арешту на кошти на ньому. Банк постанову приватного виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконав, наклав арешт на рахунок № НОМЕР_1 . Отже, банк не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення. Відсутні підстави для скасування постанови про арешт коштів у частині накладення арешту на кошти боржника, що містяться на рахунку в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», так як відсутнє підтвердження того, що вказаний рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Також приватним виконавцем повідомлено про постанову про визначення поточного рахунку від 19 липня 2023 року, яку направлено у банк для виконання

(том 1, а. с. 169).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 09 листопада 2023 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - ОСОБА_1 , які отримує у військовій частині НОМЕР_4 . Здійснено відрахування із доходу боржника відповідно до чинного законодавства у розмірі 20 відсотків (що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) всіх доходів боржника щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 1 928 940, 61 грн, у тому числі основна винагорода приватного виконавця та витрати, пов`язані з організацію та проведенням виконавчих дій (том 1, а. с. 174). Вказану постанову направлено боржнику, стягувачу та військовій частині НОМЕР_4 (том 1, а. с. 173).

08 травня 2024 року від Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» надано відповідь на запит приватного виконавця Ільчишин Л. В. щодо запитуваних рахунків, зокрема про рахунок номер НОМЕР_1 , номер картки НОМЕР_5 , в якій зазначено, що накладено арешт на рахунок, а також банком направлено інформацію про рух коштів за період з 13 червня 2023 року

по 18 квітня 2024 року (том 1, а. с. 175).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора А. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до

статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання»,

статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження

№ 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом України «Про виконавче провадження» та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Відповідно частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою та третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника

не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження

не розповсюджується.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта

статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

У справі, яка Верховним Судом переглядається, суди встановили, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В.

від 16 серпня 2022 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику - ОСОБА_1 .

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савчак Я. О., надав приватному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є заробітною платою боржника, які розміщена на рахунку, призначеному для зарахування заробітної плати. Приватний виконавець

у порушення пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з грошових коштів не зняв.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. від 09 листопада 2023 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які отримує у військовій частині НОМЕР_4 , шляхом здійснення відрахувань із доходів боржника у розмірі 20 процентів до повного погашення загальної суми боргу зі щомісячним звітом підприємства про здійсненних відрахувань.

Згідно з випискою за договором № б/н за період з 13 червня 2023 року по 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримував нарахування на картку заробітної плати

з військової частини НОМЕР_4 , а також здійснював перекази на іншу карту, здійснював трансакції щодо готівки та поповнював карту (том 1, а. с. 176).

19 лютого 2024 року, 28 лютого 2024 рокучерез засоби електронної пошти ОСОБА_1 повторно звертався до приватного виконавця із заявою про скасування арешту з банківського рахунку, на який надходить заробітна плата.

З урахування наведеного, Верховний Суд не погоджується з висновком суду першої та суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо не скасування арешту заробітної плати та зобов`язання зняти арешт з рахунку НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», на ім`я ОСОБА_1 , про те, що банк не визначив статус коштів та рахунку на якому вони знаходяться, як рахунок із спеціальним режимом використання і не повідомляв виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та не повернув його постанову без виконання, що було б підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів відповідно до частини четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

Коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю

не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Отже, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до

частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника.

Залишення в силі арешту на кошти, які складають заробітну плату, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання боржником будь-яких коштів заробітної плати як єдиного джерела доходів та порушує його конституційне право на отримання винагороди за працю.

У статті 10 Конвенції про захист заробітної плати, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року зазначено, що заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій

це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання бездіяльність приватного виконавця неправомірними щодо не скасування арешту заробітної плати, яка знаходиться та надходить на банківський рахунок, який відкритий у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» та зобов`язання приватного виконавця скасувати арешт

є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог скарги ОСОБА_1

у частині визнання неправомірними дії приватного виконавця щодо стягнення з рахунку боржника грошових коштів у вигляді заробітної плати у розмірі

388 993,06 грн та зобов`язання їх повернути боржникові, так як вирішення питання про повернення безпідставно набутих коштів здійснюється у позовному провадженні, з належним визначеним складом сторін позовного провадження і з доведенням вимог саме до належного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з прийняттям нової постанови про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .

Верховний Суд також зазначає, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги,

не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, (провадження № 12-39гс22);

від 05 червня 2024 року у справі № 914/2848/22, (провадження № 12-66гс23).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, то додаткову постанову суду апеляційної інстанції також слід скасувати.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 25 червня 2024 року тапостанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 рокузадовольнити частково.

Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 25 червня 2024 року

та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 рокускасувати.

Скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни щодо не скасування арешту заробітної плати ОСОБА_3 , яка знаходиться та надходить на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк».

Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любов Володимирівну скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою ОСОБА_3 , що знаходяться на рахунку IBAN: НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк».

У задоволенні іншої частини вимог скарги ОСОБА_3 відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лазора Андрія Олеговичазалишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець